По в╕дношенню до сво╖х автомоб╕л╕ст╕в р╕дна укра╖нська держава застосову╓, ╕накше не скажеш - бандитськ╕ методи. Наприклад, спочатку дозволя╓ завозити на Укра╖ну автомоб╕л╕ з ╕ноземними номерами на деякий терм╕н, а пот╕м коли таких автомоб╕л╕в набралося досить багато, наша р╕дна постмайданна влада скорочу╓ цей терм╕н до 5 (!) д╕б. Уяв╕ть себе на м╕сц╕ власника автомоб╕ля, що працю╓ на виробництв╕ ╕ який повинен один раз на 5 д╕б ви╖хати за кордон. (Це нагаду╓ метод Мао-Цзедуна, по в╕друбуванню зм╕ям, що повиповзали, ╖х собачих гол╕в). Але це ще не все - внасл╕док тако╖ ситуац╕╖ на митних кордонах кра╖ни накопичуються г╕гантськ╕ черги ╕ життя людини перетворю╓ться в неск╕нченну муку. А ел╕та з дипломатичними паспортами, зневажливо оглядаючи через темн╕ в╕кна довжелезну чергу плебе╖в, насолоджу╓ться сво╖м особливим статусом. Можете соб╕ уявити в╕дношення такого "плебея" до "р╕дно╖" держави ╕ владно╖ ел╕ти.

В принцип╕, при наявност╕ в╕дпов╕дно╖ вол╕ з боку держави, рух до системи народовладдя можна було би почати в будь-який момент. Це чисто орган╕зац╕йна р╕ч, яку тим не менше, треба виконувати поступово, щоб ментальн╕сть встигала адаптуватися до ╕нститут╕в самоврядування. Проблема в тому, що владна корпорац╕я не хоче зм╕н, ╕ нав╕ть добра воля нац╕онально╖ ел╕ти (якби вона була) не спромоглася б зрушити гору з м╕сця. Яскравий приклад - реформи Мейдз╕ в Япон╕╖, як╕ стали причиною громадянсько╖ в╕йни. В наших умовах в╕дсутност╕ ╕мператора, "ждати милост╕ в╕д ел╕ти" нереально. Але ми ма╓мо головне, що необх╕дно для початку реформ - народ, який вже трохи навчився жити не покладаючись на державу, усв╕домлення, що так дал╕ жити не можна ╕ в╕дсутн╕сть будь-яко╖ сакрал╕зац╕╖ влади - тверезе ╕ рац╕ональне розум╕ння того, чим насправд╕ явля╓ться влада.

Ус╕ велик╕ цив╕л╕зац╕╖ виникали знизу, як результат накопичення досв╕ду, активност╕ ╕ вол╕ багатьох покол╕нь людей. Укра╖ну, так само як Швейцар╕ю чи Сполучен╕ Штати, створював сам народ. Те, що створю╓ сам народ ма╓ шанс на довге ╕снування, бо в процес╕ творення народ зм╕ню╓ сам себе ╕ це ╓ найголовн╕ше. Повинна бути в╕дпов╕дн╕сть ╕ узгоджен╕сть м╕ж формами орган╕зац╕╖ ╕ св╕дом╕стю людей. Тож нове укра╖нське сусп╕льство повинно створюватися знизу ╕ зда╓ться, це ╓диний можливий шлях. По м╕р╕ того, як в сусп╕льств╕ буде зростати зр╕л╕сть ╕ ╓дн╕сть, буде в╕дбуватись розвал централ╕зовано╖ системи влади, зменшення рол╕ ╕ функц╕й держави, зникнення умов для д╕яльност╕ ол╕гарх╕в-монопол╕ст╕в, збирач╕в корупц╕йно╖ ренти.

Але проблема в тому, що процес становлення народовладдя одночасно явля╓ собою процес утворення ново╖ соц╕ально╖ практики, а всяка соц╕альна практика трима╓ться на соц╕альних ╕нститутах, тобто правилах, за якими живе сусп╕льство. На даний момент у нас практично в╕дсутн╕ ╕нститути народовладдя, ╕ якби воно було формально встановлено, то не змогло би працювати. Все залишилось би на папер╕, а життя повернулось би "на круги своя". Саме тому революц╕╖ н╕чого не зм╕нюють по сут╕. Як писав Г. Лебон про Велику французьку революц╕ю: "Х╕ба централ╕стський, самовладний ╕ деспотичний режим суворих якоб╕нц╕в в д╕йсност╕ сильно в╕др╕знявся в╕д централ╕стського, самовладного ╕ деспотичного режиму, який п'ятнадцять стол╕ть монарх╕╖ глибоко укоренили в душ╕ француз╕в? ... М╕ж делегатом Ком╕тету Громадського Порятунку ╕ яким-небудь м╕н╕стром, префектом чи супрефектом ╕мпер╕╖ р╕зниця м╕зерна: це та ж сама людина, але в р╕зних костюмах, спочатку в тоз╕ революц╕онера, а пот╕м в в╕цмундир╕ чиновника". Н╕чого не нагаду╓ з нашого досв╕ду? Французам знадобилося б╕льш як п╕встол╕ття, щоб створити бодай як╕-небудь демократичн╕ ╕нститути. В.В. Шульг╕н, ознайомившись з програмою ╕ методами б╕льшовик╕в, вже в грудн╕ 1917 року констатував: "...отсюда только один скачек до Царя". ╤ новий цар не забарився нав╕ть без усякого стрибка, та ще й який цар! ╤ чи не вийде так, що децентрал╕зац╕я ╕ отримання ф╕нансово╖ самодостатност╕ наших громад призведе до утворення злочинних корпорац╕й вже на р╕вн╕ громад - хвороба просто опуститься донизу, ближче до ф╕нанс╕в, ╕ реальним господарем кра╖ни стане маф╕я? Одна маф╕я наверху зм╕ниться ще страшн╕шою мережею маф╕й. Власне в цьому поляга╓ одна з реальних небезпек шляху до перебудови кра╖ни на засадах народовладдя. ╤ тому ма╓ бути не стрибок, а шлях, поступ. Проблема ускладню╓ться ще одним фактором - передове людство переходить до пост╕ндустр╕ального типу господарювання, а це означа╓ що традиц╕йна "╕ндустр╕альна" ментальн╕сть ма╓ також в╕дпов╕дно трансформуватись в в╕дпов╕дност╕ до нов╕тн╕х тенденц╕й. А це вже самост╕йна проблема.

Досв╕д ╤тал╕╖ наочно демонстру╓ реальн╕сть вищеописано╖ небезпеки, ╕ реальн╕сть впливу того, що ма╓ назву, ╕сторичний шлях - коли р╕зн╕ частини одного етносу довгий час ╕снують в сутт╓во в╕дм╕нних умовах. Хоч ╤тал╕я стала ╓диною державою вже в 1861 роц╕, п╕вдень ╕ п╕вн╕ч кра╖ни продовжують залишатися фактично р╕зними цив╕л╕зац╕ями - велетенськ╕ зусилля ╕ матер╕альн╕ ресурси, спрямован╕ на розвиток п╕вдня кра╖ни, були неспроможн╕ зм╕нити цю ситуац╕ю. Для П╕вдня споконв╕ку було характерно те, що ми назвали, с╕мейна ментальн╕сть, ╕ маси ╕тал╕йських переселенц╕в з П╕вдня в Новий Св╕т не т╕льки не втратили цю ментальн╕сть, а нав╕ть посилили ╖╖ ╕ створили там мережу маф╕озних угрупувань. Це дуже типовий приклад ╕нерц╕╖ ментальност╕, яка не зника╓ на протяз╕ стол╕ть нав╕ть в умовах, що здавалось би мали ╖╖ л╕кв╕дувати, створю╓ там субкультуру ╕ н╕шу для усп╕шного ╕снування ╕ в╕дтворення. На щастя, ми можемо спостер╕гати, як в укра╖нських громадах Канади закр╕пилися традиц╕╖, що ц╕лком в╕дпов╕дають зах╕дним демократичним стандартам. Щоправда, там основну масу укра╖нського населення складають переселенц╕ (чи ╖х нащадки) з Галичини. Може й тут дався взнаки демократизм, започаткований в часи Мар╕╖-Терез╕╖?

Кап╕тал╕стичний шлях, який пройшли передов╕ кра╖ни, в╕дпов╕дно сформував ментальн╕сть населення, яка також не спонука╓ до народовладдя ╕ м'яко кажучи, не узгоджу╓ться з пост╕ндустр╕альними тенденц╕ями. ╤ндустр╕альна система ор╕╓нтована на конкуренц╕ю ╕ н╕чим не обмежене зростання. Для кап╕тал╕ста в╕дсутн╓ слово, "досить", в╕н буде брати, поки ╓ можлив╕сть. ╤ знову ж таки в цьому прояви ╕ррац╕ональних складових ментальност╕ - прагнення створити запаси на "чорн╕ дн╕", як╕ можуть настати неждано-негадано, щоб вистачило надовго, ╕ соб╕ ╕ нащадкам. Нав╕ть в розвинених кра╖нах до недавнього часу переважала сусп╕льна ╕дея, що не п╕длягала сумн╕вам, щодо виробництва усе б╕льшо╖ к╕лькост╕ споживчих товар╕в (зг╕дно з доктриною випереджаючого зростання людських потреб). Р╕вень особисто╖ заможност╕ виступав м╕рилом житт╓вих усп╕х╕в, досягнень ╕ нав╕ть щастя, а наявн╕сть предмет╕в розкош╕ - св╕доцтвом престижу ╕ респектабельност╕. Зв╕дси - спрямован╕сть людини на особисте збагачення, як головну мету життя, сприйняття багатства, як м╕стично╖ сили, що позбавля╓ в╕д необх╕дност╕ працювати ╕ створю╓ рай вже на земл╕. Для пролетар╕я праця - нещастя, неробство - щастя, життя проходить в оч╕куванн╕ виходу на "заслужений в╕дпочинок", виникають мр╕╖ про сусп╕льство, де все "по потреб╕" ╕ т. д. - усе це - продукт монетарно╖ ментальност╕, яка в повну силу розцв╕ла в ╕ндустр╕альному сусп╕льств╕. Для ╖╖ нос╕я головне в житт╕ - грош╕, багатство. ╤ якщо в розвинених кра╖нах "монетарн╕ ц╕нност╕" поступово в╕дходять в минуле, то у нас вони набули взагал╕ диких форм, коли мета збагачення виправдову╓ будь-як╕ засоби, а наявн╕сть багатства ста╓ ╕ндульгенц╕╓ю в╕д покарання. В цьому вбачаються ознаки деградац╕╖ морал╕ ╕ системи ц╕нностей сусп╕льства, яке сприйма╓ такий стан речей майже як норму. Саме в такому тип╕ сусп╕льств виникають м╕цн╕ союзи багатство-влада - найб╕льш страшн╕ вороги народовладдя.

Проблема прац╕, експлуатац╕╖, примусу не в сам╕й прац╕, а в форм╕ в як╕й вона виступа╓. Скаж╕мо, праця для в╕льного хл╕бороба була потребою, яка стала частиною хл╕боробсько╖ етики. Як ми вже говорили вище, праця ста╓ потребою, коли вона узгоджена з б╕олог╕чною природою людини, з ╖╖ ╕нстинктами, ╕ррац╕ональними прагненнями, немотивованою активн╕стю, а також тим, що було закладено вихованням, тобто в ц╕лому - з ментальн╕стю. В принцип╕, ус╕ ц╕ складов╕ можуть бути ╕нкорпорован╕ в д╕яльн╕сть, яка поступово, в результат╕ практики ста╓ покликанням для людини. А наявн╕сть покликання радикально зм╕ню╓ ╖╖ систему ц╕нностей. На цьому шляху можна шукати вих╕д з цив╕л╕зац╕йного глухого кута.