Пост╕ндустр╕альн╕ тенденц╕╖, поляризац╕я св╕ту, под╕л його на категор╕╖ в╕д кра╖н "першого св╕ту" ╕ аж до четвертого, ведуть до цив╕л╕зац╕йного протистояння, аж до з╕ткнення цив╕л╕зац╕й, що в наш╕ часи проявля╓ себе в явищах зростання м╕грац╕й, поширення рел╕г╕йного фундаментал╕зму, арха╖ки, тотал╕тарних ╕деолог╕й ╕ тероризму. Ефективний спротив цим явищам багатьом ╓вропейцям вбача╓ться на шляху зм╕цнення держави, нав╕ть на шляху створення корпоративно╖ держави, бо на ╖хню думку, демократ╕я неспроможна вир╕шувати под╕бн╕ проблеми. ╤ д╕йсно, ми спостер╕га╓мо кризу демократ╕╖ в ╢вроп╕ ╕ зростання "правих", державницьких тенденц╕й. Питання насправд╕ поляга╓ в наступному - який шлях вир╕шення проблем ╓ б╕льш ефективний ╕ б╕льш прийнятний для сусп╕льства, особливо з врахуванням б╕льш в╕ддалено╖ перспективи? Аналог╕чна дилема стояла перед ╓вропейськими демократ╕ями в 30-т╕ роки минулого стол╕ття, чому присвячена вище згадувана книга Ф. Га╓ка. Тод╕ перемогла демократ╕я, яка невдовз╕ забезпечила процв╕тання ╢вропи. Дума╓ться, що в будь-якому раз╕ демократ╕я здатна виробити механ╕зми вир╕шення проблем не менш ефективно, н╕ж авторитарна держава. Не меншою небезпекою для ╓вропейсько╖ демократ╕╖ ╓ зростаюча ╓вропейська бюрократ╕я. Цю небезпеку повинно ц╕лком усв╕домити сусп╕льство ╕ протистояти ╖й не на шляху створення авторитарно╖ держави, а на шляху б╕льшо╖ орган╕зац╕╖ ╕ соц╕ал╕зац╕╖ сусп╕льства, на шляху свободи.

На пострадянському простор╕, зокрема, на Укра╖н╕, склалася дещо ╕нша, можна сказати, глибоко арха╖чна ситуац╕я, пор╕вняно з передовими кра╖нами. З самого початку було ясно, що в╕дставання дуже глибоке ╕ багатовим╕рне, треба наздоганяти, займатись реальною перебудовою. Досв╕д пострадянських кра╖н в черговий раз продемонстрував вир╕шальну роль ментальност╕ в перех╕дн╕ пер╕оди - вона не да╓ можливост╕ спричинитися швидким зм╕нам. Традиц╕╖ тотал╕тарно╖ державност╕ ╕ корпоратив╕зму, а з ╕ншого боку - ╕нерц╕я патернал╕зму, а також повага, дов╕ра до "власно╖", "р╕дно╖" нац╕онально╖ держави, що раптом виникла, далися взнаки повною м╕рою. В таких умовах "сам бог вел╕в" створити владну корпорац╕ю ╕ грабувати власну кра╖ну, прикриваючись "проблемами перех╕дного пер╕оду". Згодом це стало причиною виникнення ц╕лком законно╖ зневаги, ╕ презирства з боку народу до сво╓╖ влади. ╤ ця ж зневага проявила себе в сепаратистських настроях, як╕ були не т╕льки на Сход╕, але й на Заход╕ Укра╖ни. Безв╕дпов╕дальн╕сть ╕ цин╕зм правлячо╖ ел╕ти, яка прийшла до влади прямо по залитому кров'ю Майдану, проявила себе повною м╕рою на фон╕ под╕й останн╕х двох рок╕в, коли критична для кра╖ни ситуац╕я зовс╕м не зменшила апетити владно╖ корпорац╕╖ ╕ не спонукала до крок╕в, адекватних моменту. Знову кра╖ну рятував сам народ. ╤ це остаточно сформувало в╕дпов╕дне в╕дношення народу до влади, яка уособлю╓ в соб╕ нин╕шню укра╖нську державу.

Дихотом╕я, що ран╕ше панувала в св╕домост╕ б╕льшост╕ укра╖нц╕в по в╕дношенню до укра╖нсько╖ державност╕, викликала когн╕тивний дисонанс - з одного боку ма╓мо незалежну державу, яка ма╓ стати на захист наших нац╕ональних ╕нтерес╕в, про яку мр╕яли ╕ за яку в╕ддавали життя покол╕ння патр╕от╕в, з ╕ншого - ненажерливе утворення, яке стриму╓ будь-який розвиток ╕ яке не виклика╓ жодних симпат╕й. Урок Майдану поляга╓ в тому, що в╕н нарешт╕ л╕кв╕дував дихотом╕ю, ч╕тко розмежувавши в св╕домост╕ людей сусп╕льство ╕ ╕снуючий державний апарат разом з ол╕гархатом, як два, в основному, антагон╕стичн╕ соц╕альн╕ орган╕зми, що мають р╕зн╕ ╕нтереси. Стала ц╕лком зрозум╕лою ненормальн╕сть такого стану, нев╕дпов╕дн╕сть сучасним стандартам ╕ необх╕дн╕сть в╕дпов╕дних зм╕н. Осмислення сусп╕льством такого стану речей робить незворотною спрямован╕сть сусп╕льства на зм╕ни ╕, можливо, ста╓ найголовн╕шим позитивним фактором. Спрямован╕сть помножена на активн╕сть рано чи п╕зно почне зм╕нювати систему в потр╕бному напрямку. Питання поляга╓ в швидкост╕ цих зм╕н ╕ метод╕ досягнення мети. Тобто ма╓мо два окремих питання - мета ╕ метод.

Загальна мета, що врахову╓ ╕снуюч╕ глобальн╕ тенденц╕╖ розвитку ╕ стан нашого сусп╕льства - дуже проста, ╖╖ можна назвати, народовладдя. Народовладдя переклада╓ться на оф╕ц╕йну мову як, демократ╕я, але з ╕ншого боку демократ╕я - це пол╕толог╕чний терм╕н, п╕д який ц╕лком можна п╕д╕гнати бюрократократ╕ю, тобто владу бюрократ╕╖, яка начебто викону╓ волю б╕льшост╕ народу. Власне таке явище спостер╕га╓ться в наш час в ╢вроп╕, де начебто демократ╕я ╕ фактичне зменшення рол╕ нац╕ональних держав, про що йшлося вище, супроводжу╓ться бюрократизац╕╓ю сусп╕льного життя, зб╕льшенням обмежень, регламент╕в, контролю, юридичних механ╕зм╕в вир╕шення питань, зам╕на самоорган╕зац╕╖ бюрократичним адм╕н╕струванням, яке вида╓ себе за самоорган╕зац╕ю. В цьому вбача╓ться анахрон╕зм, ╕нерц╕я ╕сторичного минулого, ╕ ╢вроп╕ знадобляться значн╕ зусилля в майбутньому, щоб д╕йти до реально╖ демократ╕╖. Укра╖на повинна ор╕╓нтуватись не на ╢вропейськ╕ зразки, а на реальне народовладдя, бо це може надати ╖й принципову перевагу ╕ ╕сторичний шанс на цив╕л╕зац╕йне л╕дерство. Питання поляга╓ в метод╕ досягнення мети.

В сусп╕льств╕ поширена думка, що систему зламати неможливо, "маф╕я безсмертна". ╤ щодо цього ╕снують досить сильн╕ аргументи. "Укра╖нський ол╕гархат - це корупц╕йний союз ос╕б, як╕ волод╕ють дискрец╕йною владою, (тобто можуть д╕яти на власний розсуд - прим. авт.) з особами, котр╕ промишляють добуванням монопольно╖ корупц╕йно╖ ренти в ус╕х сферах людсько╖ д╕яльност╕, в ус╕х точках соц╕ального життя. В╕д служител╕в цвинтаря та будинк╕в ╕нвал╕д╕в до вищих орган╕в влади. Дискрец╕йна влада - можлив╕сть розпод╕ляти, допускати, дозволяти, позбавляти тощо. Система таких союз╕в ус╕х р╕вн╕в разом ╕з кл╕╓нтами втягу╓ в себе м╕льйони громадян. Зв╕сно, ця система ╕╓рарх╕чна. Найнебезпечн╕ша верх╕вка, що спотворю╓ у власних ╕нтересах загальнодержавн╕ ф╕нансов╕ потоки. Але у верх╕вки сотн╕ тисяч союзник╕в, пом╕чник╕в, кл╕╓нт╕в, сильних сво╓ю масов╕стю. Вони визначають спос╕б життя громадян, створюють соц╕альну основу нашо╖ "природно╖ держави" (за Нортом). Наш╕ формальн╕ ╕нститути служать оболонкою неформальних норм ╕ в╕дносин, як╕ забезпечують одержання корупц╕йно╖ ренти. ╢дн╕сть д╕й ол╕гарх╕чного класу на вс╕х р╕внях забезпечу╓ться не т╕льки вертикаллю батога ╕ пряника, а й ╓дн╕стю ц╕нностей та ╕нтерес╕в". (О.Й. Пасхавер, Море хвилю╓ться. "Дзеркало тижня", N13, 2016). Тобто ╕снуюча система державно╖ влади пронизу╓ корупц╕йними зв'язками наче невидимою павутиною дуже значну частину сусп╕льства в╕д низу до верху ╕ тим самим забезпечу╓ стаб╕льн╕сть держави. Стаб╕льн╕сть ╕ неможлив╕сть розвитку. Як можливо протистояти м╕льйонн╕й корпорац╕╖, що ма╓ в сво╓му розпорядженн╕ ус╕ силов╕ структури? Максимально - пом╕няти верх╕вку п╕рам╕ди. Цього нас вчить ще багатов╕ковий досв╕д Китаю.

В стаб╕льн╕й соц╕альн╕й систем╕ в╕дбува╓ться узгодження орган╕зац╕йного ╕ ментального вим╕р╕в, коли народ вважа╓ ╕снуючий порядок речей нормою. На м╕й погляд, в Укра╖н╕ ця в╕дносна стаб╕льн╕сть ╕ ця "норма" значною м╕рою пов'язан╕ з слабк╕стю держави, як це не парадоксально звучить. Ситуац╕я нагаду╓ анекдот про м╕л╕ц╕онера, який не приходив отримувати зарплатню, - "А я думав, п╕столета видали ╕ крутись як хочеш". Б╕льш╕сть населення "крутиться як хоче" ╕ завдяки цьому вижива╓. Слабк╕сть держави для нього благо. Держава ╕сну╓ сама по соб╕ ╕ б╕льше оп╕ку╓ться власними проблемами, ╖й не до втручання в справи всяко╖ там др╕бноти. Але з ╕ншого боку, це робить практично неможливим орган╕зац╕ю будь-яко╖ серйозно╖ справи, без в╕дпов╕дних корупц╕йних видатк╕в.

Можна навести безл╕ч приклад╕в, де держава зн╕ма╓ монопольну ренту, я наведу лише один. Високе, можна сказати граб╕жницьке державне мито на ввезення автомоб╕л╕в з-за кордону, приводить до того, що кожний, хто хоче придбати ╕ноземний автомоб╕ль повинен к╕лька рок╕в безкоштовно працювати на державу. Але справа не т╕льки в цьому. Укра╖на, з ╖╖ працьовитим ╕ тямущим народом, за умов в╕дсутност╕ граб╕жницького мита могла би стати центром реекспорту автомоб╕л╕в на увесь пострадянський прост╕р, створити безл╕ч робочих м╕сць, де наш╕ хлопц╕ могли би перетворювати битий зах╕дно╓вропейський мотлох в "лялю". Реально цю роль взяла на себе маленька Литва, де такою роботою займа╓ться маса м╕н╕п╕дпри╓мств, що виросли наче гриби, ╕ це стало одним з джерел добробуту ╕ притоку ╕ноземно╖ валюти в кра╖ну. А на Укра╖н╕ монопольна рента окремого виробника стала важлив╕шою, н╕ж добробут усього народу. В конкурентних умовах нац╕ональний виробник був би змушений шукати свою н╕шу на ринку, (наприклад, розробивши електромоб╕ль чи м╕кромоб╕ль, щодо якого на ЗАЗ-╕ вже був значний досв╕д) ╕ напевно при деяк╕й п╕дтримц╕ держави в╕н зм╕г би ╖╖ зайняти. Пол╕тика держави пригноблю╓ ╕н╕ц╕ативу ╕ творч╕ можливост╕ сво╖х громадян, блоку╓ можлив╕сть розвитку.