Особлив╕сть Укра╖ни поляга╓ в тому, що вона вже ╕снувала ран╕ше. (╤ саме в цьому причина горезв╕сного "укра╖нського сепаратизму", що йому присвячена маса л╕тератури, яка "переконливо" доводить його повну ╕ остаточну безп╕дставн╕сть). Укра╖нська нац╕я ╕снувала вже тод╕, коли виникли перш╕ чутки про Укра╖ну. Процес творення укра╖нсько╖ нац╕╖ в╕дбувався дуже просто - укра╖нцями ставали ус╕, хто сприймав укра╖нську ╕дею, а точн╕ше - ╕дею, вт╕лену в ц╕лком певну соц╕альну практику. Процес поширення укра╖нства був власне процесом поширення ц╕╓╖ ╕де╖ ╕ ц╕╓╖ практики, а тому в╕н мав надетн╕чний характер ╕ йшов серед найширших мас. (Саме надетн╕чн╕сть укра╖нства да╓ змогу говорити про народ-нац╕ю, а не про народ-етнос). Д╕╓в╕сть укра╖нсько╖ ╕де╖ пов'язана з тим, що вона була започаткована саме соц╕альними практиками, як╕ формувалися на тих перв╕сних укра╖нах, що утворювалися в Подн╕пров'╖ ╕ Побужж╕ п╕сля монгольсько╖ навали, ╕ дал╕ почали поширюватися на незайман╕ земл╕ Дикого Поля. Процес формування тих соц╕альних практик тривав близько двох з половиною стол╕ть ╕ не залишив п╕сля себе жодних документальних св╕доцтв, бо це був поступовий еволюц╕йний процес ╕ ми спромоглися в╕дчути лише його к╕нцевий результат - новий тип сп╕льноти яка заявила про себе десь б╕ля к╕нця XVI стол╕ття. Але наступна хвиля розповсюдження укра╖нства, що зм╕нювала св╕дом╕сть руса на св╕дом╕сть укра╖нця, була наст╕льки бурхливою ╕ потужною, а ╖╖ насл╕дки наст╕льки сутт╓в╕, що ╖х вже не могли здолати державн╕ машини сус╕дн╕х великих держав на протяз╕ стол╕ть. Укра╖нство розповзалось, як поширю╓ться дух свободи, нав╕ть в т╕ м╕сця де зроду не було н╕ вол╕, н╕ козацтва, де Укра╖на уявлялась недосяжною мр╕╓ю, але мр╕╓ю, яка да╓ над╕ю. (Може в тих м╕сцях це й був укра╖нський м╕ф - Укра╖на, як над╕я). Нав╕ть на тих землях, що були захоплен╕ ╕мпер╕╓ю у татар (ногайц╕в) ╕ на як╕ при╖здили колон╕сти зв╕дус╕ль, я маю на уваз╕ Новорос╕ю на землях колишнього Дикого Поля, через певний час стало переважати укра╖нство, а с╕льське населення було майже повн╕стю укра╖н╕зовано. Так само була в б╕льшост╕ укра╖н╕зована др╕бна польська чиншова шляхта в друг╕й половин╕ XIX ст. на Правобережж╕. На картах Слобожанщини добре видно, як йшла дифуз╕я затухаючо╖ хвил╕ укра╖нства на територ╕ях нин╕шн╕х Курсько╖ Б╕лгородсько╖ ╕ Воронезько╖ област╕ Рос╕╖. Сила укра╖нства полягала в тому, що воно жило в народ╕, тод╕ як ел╕та, що традиц╕йно б╕льше дба╓ про власне добро н╕ж про власну душу, адаптувалась до нових механ╕зм╕в панування, як╕ нав'язувала держава, ╕ не виступала як проукра╖нський фактор. Це розповзання укра╖нства, що продовжувалося близько трьох стол╕ть, явля╓ собою ун╕кальний за масштабами феномен, що ╕сну╓ як абсолютний факт, на фон╕ пост╕йних заклинань про державу, яко╖ н╕коли не було ╕ нац╕ю, яко╖ н╕коли не було. Так що ж було?
В основ╕ укра╖нсько╖ ╕де╖ була свобода, а соц╕альна практика вт╕лювала цю ╕дею в двох формах - самоврядування ╕ народ-арм╕я. ╤дея свободи означала в╕дсутн╕сть механ╕зму панування, примусу, розколу на класи, бо самоврядування було в змоз╕ вир╕шити вс╕ питання. Форма сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖ типу, народ-арм╕я, очевидно, була запозичена у кочових народ╕в, для яких ця форма ╓ характерною. В укра╖нському вар╕ант╕ ця форма пов'язана з виникненням козацького стану, який був орган╕чно пов'язаний з селянським станом - не було жодних м╕жстанових перешкод для переходу селян в козаки ╕ навпаки. Роль профес╕йно╖ арм╕╖ ╕ школи виховання козак╕в в╕д╕гравала С╕ч. Фактично ╕снувало ╓дине козацько-селянське сусп╕льство, бо обидва стани були в повн╕стю вза╓мозалежн╕ ╕ не могли ╕снувати окремо. Р╕вень особисто╖ свободи, досягнутий в такому сусп╕льств╕ серед найширших мас населення, був найб╕льший в ╢вроп╕ тих час╕в. Отже р╕зниця м╕ж укра╖нцем ╕ русом чи рос╕янином або польським хлопом була цив╕л╕зац╕йна, вони уособлювали р╕зн╕ типи цив╕л╕зац╕й. ╤ ще - держава розширю╓ сво╖ волод╕ння ╕ форму╓ нац╕ю через насильство, примус. Укра╖нство поширювалось само по соб╕, як поширю╓ться ╕нформац╕я, в╕ра, ╕дея. А ╕дею не можна побороти не запропонувавши кращу ╕дею, або не дочекавшись поки вона сама себе дискредиту╓.
Феномен ╕снування Укра╖ни, як територ╕╖, заселено╖ укра╖нцями, вже не викликав сумн╕ву приблизно з середини XVII стол╕ття, коли ц╕лком склалися новий укра╖нський народ-нац╕я ╕ в╕дпов╕дна, досить значна територ╕я. Характерно, що в назв╕ першого видання 1651 року "Опису Укра╖ни" Боплана - (першо╖, до того ж пол╕тично нейтрально╖ людини, що створила детальну карту Укра╖ни ╕ описала укра╖нц╕в), назва, Укра╖на, не вжива╓ться. Мова йде про окра╖ни Польського корол╕вства в╕д кордон╕в Москов╕╖ до Транс╕льван╕╖. Але вже в другому виданн╕ 1660 року "Description d'Ukranie ..." все ста╓ на сво╖ м╕сця, що характеризу╓ не т╕льки прогрес в уявленнях про Укра╖ну в сусп╕льств╕, але напевно й б╕льш глибоке осмислення Бопланом з╕браного матер╕алу ╕ живих вражень, як╕ наст╕льки очевидно виявляли окрем╕шн╕сть, особлив╕сть укра╖нства, що в╕н аж н╕як не м╕г прир╕вняти Укра╖ну до ╕нших польських земель ╕ назвав ╖╖ тою назвою, якою користувалися мешканц╕, як╕ там проживали. Сутт╓во те, що назва територ╕╖ сп╕впада╓ з назвою народу, що його населя╓. Це означа╓, що саме ╕снування укра╖нського народу стало ключовим при визначенн╕ назви, Укра╖на, для певно╖ територ╕╖, яка входила до складу Реч╕ Посполито╖. Таким чином, не виклика╓ сумн╕ву, що на стан середини XVII стол╕ття ╕снувала обширна територ╕я, що звалась Укра╖ною ╕ була заселена народом, що називав себе укра╖нцями. ╤ п╕сля цього ця територ╕я продовжувала поширюватись дал╕. (Пор╕вняйте з сус╕дами - Москов╕я, Р╕ч Посполита, Кримське ханство, Османська ╕мпер╕я. В Рос╕╖ простий народ називав себе "крестьянами", тобто "християнами". В цьому вбача╓ться в╕длуння страшно╖ епохи колон╕зац╕╖ кор╕нних народ╕в Ростово-Суздальського княз╕вства, де християнство впроваджувалось вогнем ╕ мечем ╕ самоназва "християнин" ставала оберегом в╕д свавол╕ колон╕затора).
У читача може виникнути ц╕лком лог╕чне питання - яке взагал╕ значення для сучасно╖ людини ма╓ далеке минуле ╖╖ давно забутих предк╕в? Х╕ба що для створення м╕фу, але м╕ф можна створити ╕ не маючи чи не знаючи минулого, як вважа╓ сьогодн╕ постмодерн╕стська думка. Основна догма марксизму говорить прямо - буття визнача╓ св╕дом╕сть. Яке створиш буття, така й буде св╕дом╕сть. ╤ народ погоджу╓ться з таким п╕дходом - "з вовками жити - по вовчому вити". Це - з одного боку. Але з ╕ншого - треба подивитися якою була реальн╕сть. З к╕нця 18 стол╕ття майже вся Укра╖на (кр╕м Галичини) була в склад╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, де укра╖нц╕ в╕д╕гравали роль одно╖ з складових частин "три╓диного" сх╕днослов'янського етносу, пов'язаного сп╕льн╕стю походження, в╕ри ╕ мови (з деякими "несутт╓вими д╕алектичними в╕дм╕нностями"). Була в╕дпов╕дно переписана ╕стор╕я ╕ створена в╕дпов╕дна м╕фолог╕я про споконв╕чне прагнення п╕вденних рус╕в до злиття з Великою Руссю, яке нарешт╕ знайшло вт╕лення в под╕ях 1654 року ╕ акт╕ в╕дторгнення русин╕в в╕д Польщ╕ п╕д час под╕л╕в Реч╕ Посполито╖. Проходив час, але окрем╕шн╕сть Укра╖ни ╕ укра╖нства продовжувала ╕снувати ╕ була очевидною. Спочатку Гетьманщина боролась за сво╖ вольност╕, а п╕сля ╖╖ л╕кв╕дац╕╖ ╕ повно╖ ун╕ф╕кац╕╖ державно╖ системи почав наростати укра╖нський сепаратизм, який ц╕лком визначено ╕ недвозначно вт╕лився в створенн╕ УНР п╕сля под╕й 1917 року. П╕сля цього стався, буквально, вибух укра╖нсько╖ культури (вт╕м, дуже скоро ╕ криваво придушений), була кодиф╕кована укра╖нська л╕тературна мова, виникла нац╕ональна ╕нтел╕генц╕я, незважаючи на нео╕мперський тиск з боку центрально╖ влади. Результат ми не так давно побачили - 70 рок╕в перебування в "╓дин╕й с╕м'╖ братн╕х народ╕в" не створили "нову ╕сторичну сп╕льноту - радянський народ". ╤ та швидк╕сть, з якою почали розб╕гатися "братн╕ народи" п╕сля кончини СРСР, ╕ те, як╕ форми соц╕ально╖ орган╕зац╕╖ вони почали створювати, наводить на думку, що в житт╕ не все так просто, як в марксистськ╕й формул╕ про буття ╕ св╕дом╕сть. Минуле продовжу╓ жити в св╕домост╕ народу, причому не м╕фи ╕ вигадки, а реальне минуле. Це явище можна назвати терм╕ном, ╕нерц╕я ментальност╕. (Слово, ментальн╕сть, може бути зам╕нене виразом, сусп╕льна св╕дом╕сть). Наше минуле певним чином модиф╕куючись ╕ трансформуючись продовжу╓ жити в наших головах, визначаючи ╕ нашу нац╕ональну св╕дом╕сть, ╕ риси так званого, нац╕онального характеру, ╕ значною м╕рою - наше нин╕шн╓ буття. Людина явля╓ собою те, що закладено в ╖╖ голову, а всяка активн╕сть також почина╓ться з голови, з думки, з мр╕╖, з прагнення. Актуальна Укра╖на ╕сну╓ в наших головах, перш за все в форм╕ ментальност╕. Якби укра╖нсько╖ ментальност╕ не ╕снувало, то в╕д минулого залишилися б гол╕ ╕сторичн╕ факти, як про стародавн╕й Рим чи Карфаген, ╕ н╕як╕ м╕фи вже не допомогли б.
