Почалось.

Товстун, здавалось, перетворився на вихор — так вправно залопотіли його руки. Міномет вив, не переставаючи — як турбореактивний двигун, а на схилі далекого пагорба один за одним зринали у небо темні хмари ядучого диму.

— Готово! — зненацька загорлав Вибий Око. — Позиція... вісімдесят один... дистанція...

Товстун поклав — мало не кинув — міну й гарячково завертів корбу.

— ...дві-вісімсот... з половиною!.

Міномет знову заревів. Ще одна серія вибухів переорала схил, потім щось голосно тріснуло — й ціла половина пагорба зникла.

— Готово! — у захваті закричав Француз. Він трохи підвів голову — й одразу без жодного звуку впав навзнак. Проміж очей чорніла невелика темна дірочка, голену половину обличчя залила кров, а потилиця перетворилась на сірувато-червону потовчену кашу.

— Вибий Око ! — викрикнув Сержант Коммі. — Приблизно сімдесят!

Джонні закрутив ручки стереотруби, Товстун так само вправно кинувся до корб, Кемел, скориставшись паузою, підтяг ще один ящик з мінами.

— Позиція... сімдесят два... ах!.. — щось гупнуло просто у бруствер перед стереотрубою Вибий Ока, він зойкнув, впав на спину й вчепився руками в обличчя.

— Очі... мої очі...

З-під кулаків текла кров.

— Юре, на бруствер! — загорлав Коммі. — Отто, подивись, що в нього з очима!

Дізфайндер вихопився на бруствер, скочив два кроки вперед, потім відкотився вбік й дав кілька коротких черг у бік супротивника.

Пагорб ожив. Тут і там на ньому залискотіли вогники автоматів, за секунду обізвалось щось великокаліберне — очевидно, ДШК на станку, просто перед носом Дізфайндера знялась хмарка куряви, але за мить Юр вже схопився на ноги й перебіг на інше місце.

— Позиція сімдесят два дистанція дві-сто! — рикнув Коммі.

Товстун зреагував миттю — й ще одне місце на пагорбі вкрилось вибухами. Попав він, чи просто налякав ворожого кулеметника — але той більше не стріляв.

Дізфайндер тим часом перекотився ще раз — на цей раз до запасного окопу, упав в нього й здалеку показав великого пальця — все о'кей.

Під пахвою Сержанта знов запищало.

— Алло! — на цей раз було не до дипломатичних пауз.

— Як у вас? — захрипіло в телефоні.

— Нормально! — рикнув Коммі. — Що треба?

— Зі східного боку великий дзот. Я знаю, що без коригувальника попасти важко, але...

— А де до біса Іохансон зі своєю командою? — розлючено загарчав Сержант. — Чого це я повинен...

Трубка щось буркнула, Коммі замовк, сплюнув й вирік:

— Він завжди був недоумком. Гаразд.

Епітафія була коротка, й не зовсім правильна. Товстун скривився й знову закрутив корбу. Якщо раніше дуло міномету ходило ледь-ледь, то тепер воно розверталось мало не на дев'яносто градусів.

— Позиція... — Сержант замислився. — Двадцять, дистанція... ну, скажімо чотири-п'ятсот... Серія чотири.

— Спробуємо, — буркнув він у відповідь на запитальний погляд Отто. — До речі, що з Вибий Оком?

Джонні вже затих й лише стогнав.

— Погано з Вибий Оком, — буркнув Ауг. — Навряд чи бачитиме.

— Чорт.

Отак Джонні Вибий Око удостоївся ще коротшої епітафії, ніж Нахаба Іохансон.

Міномет рикнув чотири рази, за пагорбом теж щось глухо забахкало, й метрів за чотириста від позиції повиростали дими.

— Отак, певно й ми попали! — Коммі вилаявся. — Серія чотири на два ліворуч, потім чотири на два праворуч!

Товстун знову заходився біля міномету, Кемел ледь встигав підносити міни й відкидати порожні ящики.

— Коммі!

Сержант підвів голову — Дізфайндер розпачливо вимахував автоматом — перевів погляд праворуч й вилаявся. З залишків невеличкого парку, де, здавалось би й зайця заховати ніде було, вибігло вже чоловік з півсотні й щодуху рвонули до позиції. Бійці з них були ніякі — всі нормальні люди бігли б перебіжками, по черзі, прикриваючи один одного, але все ж півсотні є півсотні.

— Праворуч сто! — загорлав Сержант Коммі. — Позиція сто двадцять дистанція триста!

Міномет знову заревів. Серія чорних вибухів змела лівий фланг шеренги нападників, Коммі зареготав — та в цей час за пагорбом знову забахкало й за мить перша міна вибухнула поряд з позицією. Всіх кинуло на землю. Сержантові запорошило очі, й поки він лаявся, Отто й Дізфайндер піднялись й припали до автоматів. Обидва стріляли куцими, влучними чергами, і, якби їх підтримував міномет, все б минулося легко й практично безболісно.

Та міномет мовчав.

Нарешті він вдарив знову — міна прохурчала зовсім низько — Дізфайндер аж пригнувся — й вибухнула десь за парком.

— Товстун, ти що здурів! — розпачливо загорлав Отто, й лише потім оглянувся. Міномет стояв якось не так. Очевидно, осколок вдарив у стойку й чи то зігнув, а чи й зовсім перебив її — й ствол дивився чортзна куди. Кемел й Товстун гарячково підкопували опорну плиту.

— Погані справи, Юре! — вигукнув Отто на запитальний погляд товариша. — Стріляймо далі.

Знову захурчали ворожі міни — на цей раз всі вже були напоготові, й вчасно пригнувся. Осколок дзенькнув по касці Сержанта, той сторопіло випростався — й тут-таки спіймав кулю, охнув і впав.

Напасники порозумнішали — залягли й лише пострілювали, залишивши здобич мінометникам.

— Юре, ось подивись! — зненацька вигукнув Отто. — Он там, на лівому фланзі! Ота погань з телефоном!

Справді, на лівому фланзі серед простих автоматників промайнула постать з якоюсь легкою зброєю, та з ящиком на спині натомість.

— Думаєш коригувальник? — Дізфайндер старанно прицілився, вистрілив. Ворожа куля збила порох поруч із його скронею. Знову загримів ДШК.

— Влучив? — з надією спитав Отто.

— А біс його зна... Зараз будемо знати.

Наступна серія лягла досить далеко за бруствером.

— Мабуть, влучив, — задоволено пробурчав стрілець.

Нападники знову заворушились й таким же безладним натовпом кинулась уперед. Автомати Отто й Дізфайндера запрацювали знову, й знову бахнув міномет. Міна пішла мало не вертикально, Кемел голосно вилаявся, задер голову — й раптом м'яко звалився просто на порожній ящик. По спині його швидко розпливалась кривава пляма.

— Погані справи, хлопці! — Товстун кинувся до бруствера. — З міномета...

Поруч гримнув вибух — своя ж міна впала метрів за сорок, завили осколки.

— ...користі вже не буде. Дайте автомат.

— Он, біля Сержанта.

Біллі схопив Коммівський АКМ, та скористатися ним не встиг — черга перетнула йому обличчя, голова луснула й каска, наповнена уламками черепа й збитим на драглі мозком, упала поруч.

Наступної миті куля розірвала шию Отто, він захрипів й впустив голову на автомат. Пальці в останньому зусиллі стиснули спусковий гачок, довжелезна — на весь магазин — черга пішла в небо й зчудовані нападники залягли.

Дізфайндер охнув, оглянувся, схопив за комір Джонні, кинув йому на груди автомат Француза й потяг до входу в підвал.

— Клятий мотлох, — гарчав він через секунду. — Ні щоб було відтягти трохи вбік...

Мотлох — покручене залізяччя, уламки дерева, бетону, якесь ганчір'я — вперто потрапляв саме під ноги. Очевидно, на самому початку війни, ще до того, як над містом пройшли бомбардувальники, тут ховалися місцеві жителі й перетворили підвал спочатку у сховище, а потім у справжній свинюшник.

Оселя ця мала трохи дивне планування — майже одразу за входом коридор повертав ліворуч, потім праворуч й лише після цього починався власне підвал — з клітинками комірчин, оберемками труб та кабелів і вентиляційною шахтою. Власне, таке хитре його розташування й стало одною з причин розміщення позиції саме тут. "Кожна нора повинна мати щонайменше два виходи", — сміявся тоді Коммі... аж бач, згодилося. Хоча й не йому.

Нападники, тим часом, ще трохи пополивали кулями облишену вже позицію, спостерегли, що ніхто їм не відповідає й знахабніли. Вже повертаючи праворуч, Юр чув їхні голоси, якісь нерозбірливі команди, лайку. Потім під бетонним склепінням прогриміла черга, друга... Дізфайндер прикипів до стіни — але далі пострілів у прохід справа поки що не пішла.