Вони розійшлись через півгодини, майже задоволені одне одним. Юр здер більше, аніж планував замовник, але менше, ніж хотів сам. Гість залишив йому всі карти й папери. Переглядаючи їх, Юр усміхався, але не тим хижим оскалом, який звикли бачити ті, хто коли-небудь співпрацював з ним, а зовсім інакше — лагідно й навіть трохи розчулено.
— Гей, Юре! Маєш роботу? — помахав йому якийсь знайомий за столиком у кутку. — Допомога не потрібна?
— Тут одному нема що робити, — звично вишкірився Дізфайндер у відповідь й почав складати папери, потім замислився, струснув головою й повернувся до стійки. Дівчата з готовністю підвели голови.
— Гей, Надіно! — весело вигукнув він. — Маєш роботу!
— На годину, чи до світанку? — волоока чорнявка звабливо вигнула спину.
— Коли це я впорався за годину? — трохи ображено відгукнувся найманець. — Аж до ранку. І так, щоб мені потім місяць не хотілося!
Дівчата пирснули зі сміху, Надіна погордливо нахилила голову, й, похитуючи стегнами, рушила до столика.
А замовник, виходячи з бару, наостанок озирнувся, ще раз перечитавши просту, без неонових витребеньок, вивіску.
Бар називався "Soldier of fortune".
Юр перейшов кордон вельми нахабно — в автобусі з туристами-перекупниками з Польщі. Один зелений папірець водієві до кордону, другий — опісля, і товстий митник, лише зазирнувши в набитий людьми і валізами автобус, зневажливо махнув рукою — проїжджайте! Скільки те коштувало водієві, Юр навіть запитувати не став — кому воно треба? Все одно назад швидше за все доведеться пробиратися іншим шляхом.
За інших обставин це могло не зійти йому з рук — час від часу автобуси все-таки добряче трусили, й переправляти через кордон зброю, або якесь хитре спорядження слід було іншим шляхом, але зараз він їхав лише з однією спортивною сумкою та кількома електронними залізяками у спеціальній валізці, хоча й залізяки ті могли мати цілком мирне призначення. В разі чого Юр сподівався видати їх за зразки, й, відповідно, найбільшою неприємністю могло б бути примусове висадження його з автобуса, але й у цьому випадку сотня доларів була б достатнім аргументом, щоб владнати справу...
Юр задрімав... Прокинувся лише, коли автобус зупинився, й перекупники зі сміхом і ґвалтом висипали назовні, наче десант.
На фронтоні автостанції красувався надпис "Львів".
Юр встав, потягнувся, аж кістки хруснули, й неквапом рушив до виходу.
From: df
То: vega
Subj: клієнт
----------------------------------------------
vega, якого біса ?
From: vega
To: df
Subj: клієнт
----------------------------------------------
> vega, якого біса ?
Ти про що ?
From: df
То: vega
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>> vega, якого біса ?
> Ти про що ?
Про клієнта, який знає, де мені добре працювати, а де взагалі не можна.
From: vega
То: df
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>>>> vega, якого біса ?
>> Ти про що ?
>> Про клієнта, який знає, де мені добре працювати, а де взагалі не можна.
А я думав, ти мені подякуєш...
From: df
То: vega
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>>>> vega, якого біса ?
>>> Ти про що ?
>> Про клієнта, який знає, де мені добре працювати, а де взагалі не можна.
> А я думав, ти мені подякуєш...
За клієнта, звичайно, дякую, але звідки він (і ти, відповідно) знає те, що я до деяких територій... е-е-е... небайдужий?
From: vega
То: df
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>>>>>> vega, якого біса ?
>>>>> Ти про що ?
>>>> Про клієнта, який знає, де мені добре працювати, а де взагалі не можна.
>>> А я думав, ти мені подякуєш...
> За клієнта, звичайно, дякую, але звідки він (і ти, відповідно) знає те, що я до деяких територій... е-е-е... небайдужий ?
Ти недооцінюєш сучасних комп'ютерних технологій.:) Жартую.
Насправді ж я просто зробив припущення, судячи з твого акценту. І бач — вгадав.
From: df
То: vega
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>Ти недооцінюєш сучасних комп'ютерних технологій.:)
> Жартую.
Вішати за такі жарти!
> Насправді ж я просто зробив припущення, судячи з твого акценту.
Я розмовляю з акцентом ? >>8-О А я й не знав.
From: vega
То: df
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>> акценту.
> Я розмовляю з акцентом ? >>8-О
> А я й не знав.
Не завжди. Але коли лаєшся російською, то замість "g" кажеш "h".
From: df
То: vega
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>>> акценту.
>> Я розмовляю з акцентом ? >>8-О
>> А я й не знав.
> Не завжди. Але коли лаєшся російською, то замість "g" > кажеш "h".
Damn! Дякую. Доведеться вжити заходів.:(
Так, а за клієнта теж дякую...
Повз перший міліцейський патруль він пройшов насторожено, але ні опасистий сержант, ні зовсім молоденький рядовий не звернули на гостя жодної уваги. Дізфайндер не поспішаючи поміняв "двадцятку", прилаштувався до черги — й за вже півгодини став власником квитка на луганський потяг. Купив місцеву газету, посидів годину у залі очікування — на спокійного, пристойно одягненого молодика з газетою ніхто не звертав ані найменшої уваги, дочекався оголошення — рідна, напівзабута вже мова звучала якось незвично... втім, можливо, він просто давно вже її не чув.
У потязі одразу ж заліз на верхню полицю й проспав аж до Полтави, а там, несподівано для провідниці та можливого хвоста, вже перед відходом потяга вийшов.
Тут людей було значно менше, натомість пероном походжали одразу два патрулі і Юр, про всяк випадок, прилаштувався до величенької черги в єдину касу з відкритим віконечком. Хвилин сорок роздивлявся навколо, коротше кажучи, поводив себе як звичайнісінький мандрівник, який вперше на цьому вокзалі, хоча що тут дивитися, — вокзал як вокзал...
— На Київ, на Харків, на Одесу кому квитки? — з-під пахви в літньої огрядної тітки визирнув вертлявий жевжик з трохи зизуватими очима. Черга мовчала.
З іншого боку хтось сіпнув Юра за рукав. Він озирнувся — підкреслено не поспішаючи, не виказуючи себе різкими рухами, але зіткнувся поглядом лише з замурзаним циганчам невизначеної статі, зате з табличкою, "...и на аперацыю..." — тільки й можна було розгледіти на потертому шматку картону. Юр знизав плечима й відвернувся.
Циганча байдуже посунуло далі, хтось у черзі кинув йому якогось мідяка й дитинча так само байдуже його підібрало. Юр провів його поглядом, розвернувся й боковим зором встиг помітити, як спритно ковзнула рука жевжика-перекупника з кишені якогось чоловіка.
Жевжик, ніби нічого не сталося, спокійно попростував далі, щоправда, вже не так активно пропонуючи свої послуги; Юр відпустив його кроків на двадцять і рушив слідом.
Здобич, звісно, ділили у вбиральні. Спочатку туди заповзло циганча, вже без таблички, потім — перекупник. Останній оглянувся на вході так незугарно, що Юр відчув щось схоже на докори сумління, але від наміру свого не відмовився й сам ковзнув у прочинені двері.
Двоє злодійчуків навіть не дуже ховалися — справді, якби хтось й запідозрив щось недобре, то навряд чи став би мазати руки до брудного циганчати, а зизуватий жевжик, мабуть, якось би викрутився, тобто це він так думав. Але недовго. Юр вхопив його за комір й трусонув так, що руки й ноги зателіпалися, наче мотузки на вітрі.
