Величність вашу заклинаю я:

Нам королеву поверніть.

Антіґон

Королю,

Хіба не скривдить присуд ваш всіх трьох

Осіб достойних — вас, і королеву,

І принца, сина вашого?

1-й вельможа

За неї

Життям своїм ручуся я, мій пане,

Бо знаю, що не винна перед небом

І перед вами королева. Чув я

Всі ваші звинувачення.

Антіґон

Коли

Це все не так, я стайню заведу

Для жінки і стовбичитиму в ній:

Бо жінці вірить можна лиш тоді,

Коли її торкаєшся чи бачиш,

І кожен гран жіночого єства

Фальшивий, як дружина ваша винна.

Леонт

Мовчіть!

1-й вельможа

Мій пане...

Антіґон

Мовимо все те

Ми не для себе, а для вас, королю.

Вас обдурили підло, і мерзотник

Ще діждеться покари. Знав би я

його — він мав би пекло на землі.

Як є на честі королеви пляма —

То ось я маю три дочки. Одній,

Найстаршій, — одинадцять, другій — дев’ять,

А третій — п’ять. Коли усе те правда,

Моїх скараю дочок, хай не діждуть

Днів повноліття, щоб не розплодити

Фальшиве покоління. Бо натура

Однакова у всіх жінок. Тож краще

Я сам себе позбавлю чоловічих

Ознак, щоб не продовжувати роду

Потворного.

Леонт

Замовкніть, я сказав.

Ви нюхаєте сморід так спокійно,

Як мертвяки. Та я все чую, бачу,

Як ви тут пальці бачите мої,

Що ними вас торкаюся.

Антіґон

Якщо

Це так, то не шукаймо гробу ми

Для честі, — вже її нема ні крихти

На всій землі, проїденій гниттям.

Леонт

Це що? Мені не вірять?!

1-й вельможа

Я волів би,

Аби на цей раз вірили не вам, —

Мені хай вірять. Честь її нехай

Над вашим підозрінням торжествує

Ціною навіть вашої поразки.

Леонт

Навіщо обговорювати нам

Те, що для мене безперечно ясне?

Поради можновладцю ні до чого,

І тільки наша доброта природна

Вам дозволяла висловити їх.

Як ваша дурість так вас засліпила

(Чи, може, ви дурних удаєте),

Що нюх на правду вже вам відібрало,

То ваша думка не цікавить нас.

Все: суд, і втрата, й виграш — наше діло,

І раду ми самі собі дамо.

Антіґон

Владарю, краще б ви врядили суд —

Без розголосу, мовчазний, таємний —

Лише в душі своїй.

Леонт

Це неможливо.

Ти молодий, тому й не розумієш,

А може, ти такий вже народився.

Дивись: Камілло втік, а він же був

Обізнаний в усьому — це ж бо доказ,

Та ще й який! Бракує очевидця,

Ніхто не бачив, решта ж всіх обставин

Лиш викриває злочин. Попри те

Я не хотів жорстокість появити

В такій важливій справі і тому

Послав негайно у священні Дельфи*

До храму Аполлона двох вельмож —

Діона й Клеомена, бо вони

Взірці найвищі розуму й чеснот.

Усе, що їм оракул відповість,

Вони передадуть мені, й тоді

Скасую я або затверджу вирок.

Чи добре я вчинив?

1-й вельможа

Так, пане, добре.

Леонт

Я певний сам своєї правоти,

Але оракул зніме із сумління

Таких людей, як ви, тягар важкий.

Довірливими надто стали люди

І відкидають істину. Віддав

Наказ я посадити у в’язницю

Її, аби не спало їй на думку

Піти шляхами двох утікачів.

Ходімо. Я звернуся до народу,

Бо справа ця важлива і потрібно

Нам забезпечити підтримку.

Антіґон

(убік)

Радше

Ви забезпечите собі насмішку,

Коли усім відкриється вся правда.

Виходять.

В’язниця.

Входять Поліна, вельможа й слуги.

Поліна

Тюремника мені покличте швидше;

Скажіть йому, хто я така.

Вельможа виходить.

Для неї

В усій Європі не знайшлось би двору

Достойного. Що ж їй робити тут?

Входять вельможа і тюремник.

Чи знаєте, добродію, мене?

Тюремник

Ви, пані, гідна шани, — це я знаю.

Поліна

Тоді прошу вас відвести мене

До королеви.

Тюремник

Я не можу, пані,

Мені це заборонено суворо.

Поліна

Оце так дивина! Заборонити

До честі й доброчесності пускати

Гостей шляхетних! Може, дам її

Дозволено побачити? Байдуже,

Яку із них. Емілію, наприклад.

Тюремник

Гаразд, лише супутників своїх

Ви відішліть, і я вам приведу

Емілію.

Поліна

Благаю, приведіть!

Ви можете піти.

Вельможа й слуги виходять.

Тюремник

Та я повинен

Присутнім бути при розмові вашій.

Поліна

Гаразд, хай буде так.

Тюремник виходить.

Вони тут справді хочуть сніжну білість

Перетворити в чорноту таку,

Якої і на світі не буває.

Входить тюремник з Емілією.

О благородна дамо, як же тут

Ведеться нашій милостивій пані?

Емілія

І добре, бо не втратила вона

Незламності душі, і все ж погано

Від лиха та печалі, бо ніколи

Таке не спостигало ніжну жінку:

Вона дитя дочасно народила.

Поліна

Це хлопчик?

Емілія

Ні, дівчатко, ще й гарненьке,