Примулу бліду, Що помирає, шлюбу не діждавшись, Міцних обіймів Феба не зазнавши... — Тобто примула відцвітає навесні, не зазнавши тепла літнього сонця. Феб (гр. міф.) — друге наймення бога світла Аполлона.
Я ж Неначе граю роль у пасторалі, Яку показують на трійцю. — В ритуал зелених свят за часів Шекспіра входили постановки пасторалей. Згадку про це знаходимо також у «Двох веронцях» (IV, 4). Пастораль — невеликий твір на ідилічний сюжет, в якому прикрашено малюється безтурботне сільське життя на лоні природи, а дійовими особами виступають пастухи й пастушки. Вони віддаються коханню, грають на сопілках чи ріжках, танцюють.
... про рибину, що з'явилась над берегом... — За часів Шекспіра лубочні видання балад користувались надзвичайним попитом. Серед них була й балада під назвою «Дійсна та дивовижна оповідь про те, як жахлива рибина, напівжінка, з’явилася з глибини морської».
(Йде за ними, співаючи). — До цієї пісні збереглась музика, яку було написано в другій половині XVII ст.
... вони перевдяглися в зарослих шерстю хлопців, назвалися затирами »... — Перекручування значень слів або заміна одного слова іншим — традиційний комедійний засіб у п’єсах Шекспіра (див. Кизил та Дрючок в «Багато галасу з нічого», дозорець Лікоть у «Мірі за міру» тощо). В тексті перекручено слово «сатир». Традиція виконувати танок сатирів під час свят була розповсюджена ще за часів середньовіччя. Сатири (гр. міф.) —лісові напівлюди, напівцапи. Вони блукають у лісах, співають і танцюють. Входять сатири й до почту бога виноробства Вакха (Діоніса).
Заждіть, юначе... — Церемонію єднання рук при свідках розглядали як офіційні заручини. Тому Поліксен поспішає перепинити Флорізеля й Утрату, доки вони не подали одне одному руки.
... що цю дитину вам підкинули феї... — За давніми уявленнями, феї нібито підмінювали в колисках новонароджених. Такий підкидьок фей згадується у «Сні літньої ночі» (II, 1). Див. також монолог Меркуціо про Королеву Меб («Ромео і Джульєтта», І, 4).
Хіба ж не по-двірському виглядає це вбрання? — Певна непослідовність у тексті. Автолік щойно помінявся одягом з Флорізелем, який був у вбранні пастуха.
Це значний вельможа, присягаюся вам: ви ж бачили, як він длубається в зубах.— Користування зубочисткою було за часів Шекспіра ознакою аристократизму. Зубочистки були французькою модою, яка нещодавно з’явилася в Англії. Ними іноді навіть прикрашали головні убори.
Всі його родичі... — Слова Автоліка, який жахає пастуха неймовірними карами за те. що він хотів «стягти наш трон у хлів», пародіюють гнів Поліксена.
Великий Александр. — Мається на увазі Александр Македонський Великий;(356 до н.е. — 323 до н.е.) — цар Македонії, один з найвидатніших полководців і державних діячів стародавнього світу.
...з Лівії вона. — За давніми географічними уявленнями, Лівія — усе північне узбережжя Африки, на захід від Єгипту. В наш час Лівія — держава в Північній Африці.
Смал — ім’я, вигадане Шекспіром.
За якусь годину сталося стільки див, що й сам баладник не втиснув би їх у свою баладу. — За часів Шекспіра балади були джерелом новин. У баладах розповідалося про все надзвичайне, що сталося останнім часом. Прикрашені неймовірними подробицями, баладні розповіді користувались великим попитом.
Ви проґавили видовище, якого не можна описати. — Розповідь дворянина має пародійний характер. Її побудовано на контрасті між радісною схвильованістю героя та штучною, навіть манірною, прозою його монолога.
Джуліо Романо (1492 або 1499—1546) — італійський живописець та архітектор, учень славетного Рафаеля. Ім’я Джуліо Романо було досить відоме в Англії. Як вважають, декілька його різьблень є в Королівській галереї. Не існує, проте, ніяких згадок про скульптурні витвори Дж. Романо. Це єдиний художник, ім’я якого згадує Шекспір у своїх творах.
Ти чула, я дізналась від Поліни: Надію дав Оракул, що жива ти! — Неточність. Герміона була присутня, коли оголосили вирок оракула.
Олена Алексєєнко.
_________________________________________
П’єсу Шекспіра «Зимова казка» з післямовою та примітками представлено тут за виданням «Шекспір В. Твори у шести томах. Том 6», Київ, «Дніпро», 1986.
В оформленні обкладинки даної публікації використано репродукцію картини Чарлза Роберта Леслі «Флорізель і Утрата («Зимова казка», дія четверта, сцена 3) 1837 р.
