Камілло
Вже п’ятнадцять років,* як я не бачив батьківщини. І хоч я увесь цей час дихав повітрям чужини, я бажаю скласти мої кістки в рідному краю. До того ж мій володар, король, охоплений каяттям, просить мене повернутись, і я, хоч це, може, звучить похвальбою, можливо, зняв би з нього частину тягаря його скорботи. І це так само спонукає мене до від’їзду.
Поліксен
Якщо ти мене любиш, Камілло, не відмовляй мені в усіх твоїх послугах. Мене вабить до тебе насамперед твоя доброта. Краще було б ніколи не знати тебе, ніж раптом утратити. Ти опікувався багатьма моїми справами, і тільки ти був здатен добре ними порядкувати. Отже, слід було б тобі лишитися, щоб їх завершити, інакше ти забереш із собою навіть ті послуги, що ти вже мені зробив. Якщо я не винагороджував їх так, як вони того заслуговували (бо це таки було неможливо), то тепер постараюся краще виявляти тобі мою вдячність, маючи від цього як чистий прибуток твою дружбу. О, не кажи мені нічого про оту фатальну країну Сіцілію, прошу тебе. Для мене мов кара вже сама її назва, бо нагадує мені про нещасного короля, брата мого, що нині кається, як ти кажеш, і хоче помиритися зі мною. Він і досі оплакує втрату дорогої королеви й дітей. Скажи-но, коли ти востаннє бачив принца Флорізеля, мого сина? Королі так само нещасні, коли мають невдячних дітей, як і тоді, коли вони втрачають дітей, гідних усіх похвал.
Камілло
Володарю, я не бачив принца вже три дні. Не знаю, яким утішним справам він віддається, але я з жалем спостерігаю, як уже віддавна його часто не видно на двірських церемоніях, і він приділяє менше уваги обов’язкам принца, ніж раніше.
Поліксен
Я так само помітив це, Камілло, і його поведінка непокоїть мене настільки, що я доручив наглядачам з’ясувати, чому відсутній він. Я дізнався, що він часто відвідує хатину простого пастуха. А цей пастух, як розповідають сусіди, навдивовижу розбагатів, не мавши колись нічого.
Камілло
Я дещо чув, пане, про такого чоловіка: він ще має доньку, наділену рідкісними чеснотами. Чутки про неї розійшлися дуже далеко, уславлюючи ту звичайну хатину.
Поліксен
Мене так само повідомили про те, і я боюся, що саме тут і криється принада, яка вабить нашого сина. Ходімо туди, ти мене супроводитимеш, але не виявляймо, хто ми насправді. Побалакаймо трохи з тим пастухом. Він чоловік простий, і, я гадаю, нам буде не важко дізнатися, чому саме мій син унадився туди. Допоможи мені, благаю, в цій справі й не думай більше про Сіцілію.
Камілло
Охоче скоряюсь вашому наказу.
Поліксен
Найдорожчий мій Камілло! Ходімо перевдягнемось.
Виходять.
Сцена 3
Дорога поблизу хатини пастуха.
Входить Автолік співаючи.
Автолік
Розквітли проліски в гаю,
Гей, дівко-весно, йди сюди,
Зігрій замерзлу кров мою,
Врятуй від зимньої біди.
Вже тане сніг і легше йти,
Чом, пташко, не співаєш ти?
Свербить рука щось потягти,
Ще й кухоль пива піднести.
Ось жайвір десь у вишині,
Гей заспівав свої пісні,
З дівками весело мені
На сіні в рідній стороні.
Був колись гарний час, коли я слугував принцові Флорізелю і в оксамиті ходив. Але нині — що маю робити?
Сум не для мене, доле, знай!
Вже ясен місяць світить путь.
Шукаєш ти пригод? Рушай,
Вперед, а там вже будь-що-будь.
Всі мають право на життя,
То що? В найгіршім разі
Складу свій звіт без каяття
І дуба дам в тюрязі.
Моє ремесло — білизна: коли коршак будує собі гніздо, не спускайте з ока навіть хустинки. Батько назвав мене Автоліком.* Він, як і я сам, народився під знаком Меркурія.* Він любив жити за чужий рахунок і завжди тяг до себе бездоглядні дрібнички. Я грав у кості, а ще грався з дівками, тому й маю тепер оцей обладунок, а живу з простої крадіжки. Шибениця й стусан царюють на битих шляхах: щоб мене побили або повісили! Що ж до вічного життя, то я жену геть навіть думку про це. А ось і здобич! Здобич!
Входить блазень.
Блазень
Підрахуймо. Одинадцять баранів дають паку. Кожна пака дасть мені фунт і кілька шилінгів. А коли зняти вовну з півтора тисяч овець, який зиск я з неї матиму?
Автолік
(убік)
Настав сильце, сиди та жди,
Бо пташці не минуть біди.
Блазень
Без рахівника я не впораюсь. Погляньмо, що мені треба купити для нашого свята овечих стрижіїв? Три фунти цукру, п’ять фунтів коринки, рису, — навіщо їй заманулося того рису, моїй сестричці? Але батько призначив її господинею свята, і вона дуже з того радіє! Вона приготувала двадцять чотири букети для стрижіїв, для троїстих співаків, — усіх таких гарних! Але чи не всі вони тенори та баси — тільки один пуританин серед них, так той співає псалми і тоді, коли вшкварять веселої. Треба буде прихопити шафрану,* щоб підкрасити пироги з грушами, взяти мускатних горіхів, фініків, — ні, їх нема в моєму списку, — сім горіхів, один чи два корінці імбиру, — але це треба буде в кого-небудь позичити, чотири фунти слив і стільки ж родзинок...
Автолік
(лежачи на землі)
Ой лишенько, навіщо я на світ народився?*
Блазень
В ім’я моє...
Автолік
Пробі, пробі! Зніміть з мене це лахміття, і я помру, помру, помру!
Блазень
Бідолашний, замість знімати це лахміття, тобі треба було б чогось додати.
Автолік
О пане, його бруд гнітить мене більше, ніж усі стусани, яких я нахапався, а вони були дошкульні, і як почати їх рахувати, то й мільйонів не вистачить!
Блазень
О бідолахо, мільйони стусанів — це неабищо!
Автолік
Мене обікрадено, добродію, ще й побито. Розбійники забрали в мене гроші та одяг, мені ж лишили це мерзенне ганчір’я.
Блазень
І хто ж то був, вершник чи піший?
Автолік
Піший, мій добрий пане, піший.
Блазень
Певна річ, судячи з одягу, що він тобі лишив, то був піший. Якби це був плащ вершника, він би тобі ліпше прислужився. Дай-но мені руку, я допоможу тобі. Дай руку й ходімо разом.
