«А ви мої пригадуєте очі?»

Леонт

Двома зірками очі ті були,

Всі інші очі — то вуглини мертві.

Не бійся, іншої я не візьму.

Поліна

Чи можете мені заприсягтися,

Що не одружитесь, хіба що я

Сама пораджу вам?

Леонт

Я присягаюся душі безсмертям!

Поліна

Панове, будьте свідками присяги.

Клеомен

Йому ви душу збурили!

Поліна

Нехай!

Хіба що стріне ту, що, мов портрет,

Нагадувати буде Герміону...

Клеомен

О пані...

Поліна

Я сказала все. Якщо ж

Король захоче одружитись, — ви

Мені довірте вибір королеви.

Вона молодша буде, аніж перша

Дружина ваша, та як дух тієї

Тут з’явиться, щасливий буде він,

Її побачивши в обіймах ваших.

Леонт

Поліно наша вірна, я ніколи

Не одружусь без умовлянь твоїх.

Поліна

А станеться таке тоді, коли

Знов королева наша оживе.

Входить дворянин.

Дворянин

Там пан один, що принцом Флорізелем

Себе назвав, і разом з ним принцеса, —

Краси такої в світі я не бачив, —

Благають, щоб величність ваша їх

Прийняти згодилась.

Леонт

Що він тут робить?

Його поява в’яжеться погано

Із батьковою величчю. Візит

Раптовий, без належних попереджень

Є наслідком негайної потреби

Чи випадку. Хто супроводить їх?

Дворянин

Лиш декілька осіб, ще й бідно вбраних.

Леонт

Його принцеса, кажете ви, з ним?

Дворянин

Так, незрівнянна з іншими жінками,

Краси такої сонце ще ніколи

Не осявало.

Поліна

Люба Герміоно,

Як кожна мить хизується собою

Перед хвилинами, що відійшли

У небуття! Ця мить, на жаль, затьмарить

Проміння сонячне, що осяває

Твою могилу.

(До дворянина)

Пане, ви колись

Були сказали, написали навіть,

Хоч і в холоднім стилі, що «вона

Не має рівних і не буде мати».

Так вірш ваш лився. Став приплив відпливом,

Як кажете, що бачили ви кращу.

Дворянин

Даруйте, пані. Мало не забув

Я жінку ту, пробачте. Та коли

Побачать цю прибулу ваші очі,

То і язик хвалитиме її.

Така це жінка, що якби схотіла

Створити секту, то переманила б

Прихильників із інших сект, сказавши

Одну лиш фразу: «Йдіть за мною!»

Поліна

Тільки

Жінки б за нею не пішли!

Дворянин

Жінкам

Вона сподобалась би через те,

Що жоден чоловік її не вартий;

Чоловікам — бо із усіх жінок

Вона найрідкісніша.

Леонт

Клеомене,

Підіть із друзями своїми разом

І приведіть до нас прибульців: хай

Ми їх обіймемо.

Клеомен та інші вельможі виходять.

Все ж цей приїзд

Таємний нам здається трохи дивним.

Поліна

Якби наш принц, — перлина між дітей, —

Діждався дня цього, він мав би друга.

Між днями їх народження минув

Лиш місяць.

Леонт

О, мовчи, прошу! Щоразу,

Коли згадає хтось його, вмирає

Для мене знову він. Коли побачу

Я принца — здумаю, мабуть, про сина

І втрачу розум. От вони й прийшли.

Входять Флорізель, Утрата, Клеомен та і нші.

Я бачу, принце, що матуся ваша

Була дружина вірна: в мить зачаття

Вона відбила риси чоловіка

У вашому обличчі. Мав би нині

Я двадцять років і один, то, стрівши

Таку його подобу дивовижну,

Сказав би, як йому колись: «Мій брате!»

І витівки згадав би днів минулих.

Ласкаво просимо до нас в гостину!

І вас, принцесо люба, — ні, богине!

На лихо, втратив я обох дітей,

А то б вони раділи разом з вами,

Себе відчувши аж на сьомім небі.

У той же час через безумство власне

Я втратив і дружину. Батько ваш

Був другом їй, і попри сум тяжкий

Хотів би я побачитися з ним.

Флорізель

Сюди приїхав я з наказу батька

І вам привіз від нього всі вітання,

Які король і другові, і брату

Послати може. І якби недуга

На схилі днів його не підточила,

То він і сам, аби уздріти вас,

Пройшов би землі й переплив моря,

Що розділяють ваші трони. Любить

Він більше вас, ніж всі корони світу

І всіх, хто носить їх.

Леонт

О брате мій,

Достойний пане! У глибинах серця

Перед тобою знов я відчуваю

Провину, і твоє прекрасне слово

Лише побільшує мій пізній жаль.

З приїздом вашим наче знов зійшла

Весна на землю. Тільки уявити:

Такий прекрасний діамант було

Жорстоким бурям дано на поталу,

На забавку жахливому Нептуну,

Аби віддати шану чоловіку,

Не вартому ні тих трудів, ні мук!

Флорізель

Мій добрий пане, з Лівії вона.*

Леонт

Із тих країв, де войовничий Смал * —

Монарх поважний, що примусив люд

Себе боятись і любити?

Флорізель

Звідти

Вона, володарю, і сльози батька

При їхньому прощанні означали,

Що справді є принцесою вона.

Південний вітер щастя нам приніс

І перетнути море допоміг,

Щоб батькове доручення до вас

Я виконав. Від ваших берегів

Я відіслав супутників найкращих

В Богемію, аби оголосили

Вони і про лівійський успіх мій,

І про безпечне прибуття сюди.

Леонт

Нехай боги блаженні це повітря

Очистять, вільним зроблять від зарази,

Щоб краще дихалося вам! Ваш тато —

Людина вельми доброчесна, я ж

Був дуже грішний перед ним — і небо

Мені помстилося, мене лишивши