Весілля ми святкуємо. Згадай:

Заприсяглися ми його діждатись.

Утрата

О добра доле, захисти нас!

Флорізель

Глянь,

Вже гості наближаються. Тобі

Належить весело їх привітати, —

Хай наші щоки радістю пашіють.

Входить пастух, блазень, Мопса, Доркаста інші, поміж них і перевдягнені Поліксен та Камілло.

Пастух

Тобі не сором, доню? Як була

Моя стара жива, то в день такий

Встигала скрізь: нарізати тут хліба,

Горілки принести, чогось зварити,

Подати, зрештою, піти в танець

І заспівати пісню, тут і там,

То біля одного, а то вже з другим,

З обличчям розпашілим від роботи.

А щоб вогонь той трохи пригасити,

Пила із кожним за його здоров’я.

А ти відсторонилась від усього,

Неначе гостя, а не господиня

На святі. Привітай, прошу тебе,

Ти друзів невідомих, запроси

До столу їх, і здружимось ми з ними

Ще так, що ти й не розіллєш водою.

Тож не соромся, а берись до діла:

Запрошуй всіх на свято й побажай,

Щоб наші вівці та були здорові.

Утрата

(до Поліксена)

Ласкаво просимо на свято, пане!

Мій тато побажав, щоб я була

Сьогодні господинею.

(До Камілло)

І вас

Ми просимо також. Подай, Доркасе,

Мені ці квіти. Розмарин і руту

Візьміть, панове.* Цілу довгу зиму

Ці квіти запах збережуть і колір.

Тож просимо ласкаво — і нехай

Найкращі спогади у вас про свято

Залишаться.

Поліксен

Пастушко люба, ти

Гаразд відзначила старий наш вік

Зимовими квітками.

Утрата

О панове!

Коли старіє, хилиться вже рік,

Коли не вмерло літо, а зима

У дрижаках іще не народилась,

Тоді найліпші квіти — це гвоздики

Й левкої — буцім покручі природи.

Та в нашому садочку їх немає,

Бо їх розводить я не хочу.

Поліксен

Я

Хотів би знати, звідки ця зневага

До них у тебе?

Утрата

Таж строкатість їхня,

Як кажуть люди, йде не від природи

Великої, а більше від мистецтва.*

Поліксен

Хай так. Та всякий засіб, що природу

Поліпшує, сама природа й творить;

Тож над мистецтвом, що скраша її,

Стоїть мистецтво, що вона створила.

Дівчатко любе, уяви собі,

Як до якогось дикого пенька

Та прищепили пагін благородний,

І вже дає простісінька рослина

Прекрасний плід. Оце і є мистецтво,

Яке природу направля — чи радше

Лиш змінює, але саме воно,

Оте мистецтво, є також природа.

Утрата

Це так.

Поліксен

То розведіть і ви левкої

У вашому садку й не називайте

Їх покручами.

Утрата

Витрачать не стану

На це я сил. Так само, як не хочу,

Аби мене юнак цей похвалив,

Що добре я себе підмалювала,

І тільки через це одне він хоче

Мене пошлюбити. Ось ваші квіти:

Чебрець, лаванда, м’ята, майоран,

Іще й нагідки — з сонцем засинають

І прокидаються, як сонце встане,

В сльозах. Пасують літні квіти людям

У полудневім віці. Вас ласкаво

Запрошую на свято.

Камілло

От коли б

Попав до вас в отару я — не пасся б,

А тільки б вас очима пас.

Утрата

Бідаха!

Ви схудли б так, що сніговії січня

Вас продували б наскрізь!

(До Флорізеля)

А для вас

Хотіла б мати трохи інші квіти, —

Весняні. Пасували б вам вони.

(До пастушок)

І вам так само. На гілках дівочих

Незайманість розквітла б. Прозерпіно!

Якби я мала квіти ті, що ти,

Настрашена, зронила з колісниці

Плутона! Ті нарциси, що приходять

На землю бавитися з березневим

Холодним вітром (навіть ластівки

На це насмілитись не можуть). Ще

Хотіла б мати я фіалки темні,

Гарніші за Юнонині повіки

Й Венерин подих. Примулу бліду,

Що помирає, шлюбу не діждавшись,

Міцних обіймів Феба не зазнавши,* —

Таку біду дівчата часто мають.

Іще б мені півонії препишні,

Лілеї та красолі! З них сплела б

Гірлянди вам усім, а вас, мій друже

Я квітами засипала б!

Флорізель

Невже?

Як мертве тіло?

Утрата

Ні, як любий згірок

Для гри кохання та для відпочинку,

Не мертве тіло, що земля укриє,

Але живе, що крию я сама

Цілунками. Візьміть ці квіти. Я ж

Неначе граю роль у пасторалі,

Яку показують на трійцю.* Певно,

Мій одяг думку цю мені навіяв.

Флорізель

Утрато, знай, хоч би ти що робила,

Все робиш якнайліпше. А коли

Говориш, слухав би тебе весь вік,

А як співаєш ти, то я б хотів,

Щоб ти усе співаючи робила:

Молилась, купувала, продавала,

Наказувала навіть. А коли

Танцюєш ти, бажаю, щоб ти стала

Морською хвилею, — і тільки нею!

Щоб ти була у русі повсякчас.

Твоя найменша дія враз вінчає

Всі попередні, хоч усі вони

Достоту королівські.

Утрата

О Дорікле,

Ви хвалите надміру. Ваша юність

І відданість, що промовляють щиро

Із вашого обличчя, — запорука,

Що ви — незаплямований пастух.

А то б я думала, що ви звести

На хибний шлях мене б хотіли.

Флорізель

Люба,

Ти не страшись мене, як я не хочу

Тебе лякати. Ну, тепер мерщій

До танцю! Руку дай, Утрато мила.

Отак паруються голубка й голуб,

Аби ніколи вже не розлучатись.

Утрата

Я радо в тім заприсягтись могла б.

Поліксен

З усіх сільських дівчат, що ряст оцей

Топтали будь-коли, оця — найкраща.

Поводження й постава промовляють

Про благородну вищість над усім,

Що тут її оточує.

Камілло

Він каже

Їй щось таке, що кров до щік її

Аж кинулась. Вона і справді є

Від ніг до голови мов королева.

Блазень

Ходімо, гей, де ж музика?

Доркас

Хай Мопса

До пари з вами стане. Часнику

Наїстися вам слід, щоб заглушити