Хлопець у синьому халаті, з логарифмічною лінійкою, що стирчала з кишені, був, навпаки, дуже небагатослівним.
— Віктор, колосальний програміст, — представив мені його Мишко Званцев.
А хлопець уже спокійно схилився над копією знайденого документа, машинально виймаючи з кишені свою логарифмічну лінійку. Чим вона йому тут може допомогти?
Що творилося далі, досі не збагну до пуття і тому навряд чи зможу детально розповісти. Я раптом знову відчув, що перебуваю в дурному становищі, як і тієї миті, коли дістав дивний документ з-під землі. Михайло і Віктор про щось заклопотано розмірковували, але я майже нічого не розумів із їх бесіди. Алгоритм, статистичні властивості тексту, кодування за таблицями випадкового набору символів, ентропія, математичне очікування й дисперсія[7] — ні, вони говорили справді якоюсь невідомою мені мовою.
Я й не намагався надто вникати в їхню розмову, озиваючись тільки на питання, що стосувалися особисто мене чи археології. Вони замінили кожну літеру грецького алфавіту цифрами. Звичайна грецька літера «альфа» набула внаслідок цього зовсім дивовижного, по-моєму, вигляду: 100000. А «іпсилон» набув вигляду — 100101. Ось тепер, здається, документ справді надійно перетворили на якусь шифровку…
Взагалі про технологію всієї підготовчої роботи по розбору знайденого документа я більше нічого говорити не буду: хто хоче (і здатний в цьому розібратися), можуть дізнатись про всі деталі із спеціальної статті, яку Михайло й Віктор готують зараз для збірки, присвяченої проблемам кібернетики.
Так вони чаклували над цифрами щовечора протягом тижня. І Віктор, похитуючи головою, кілька разів казав мені:
— Надто мало тексту, боюсь, нічого не вийде. Повторюваність деяких літер мізерна. Якби ви нам дали побільше тексту…
Дивак! Я й сам хотів би знайти нові документи: хай навіть незрозумілі, написані такою ж загадковою мовою. Але, крім цього шматка папірусу, у нас поки що нічого не було.
Врешті настав день, коли за розпорядженням шефа, якого я так і не бачив і навіть не знав його імені, нашій групі № 15, як вона, виявляється, офіціально вже називалася, повинні були за графіком дати на тридцять шість годин обчислювальну машину. В зал, де вона стояла, мене не пустили.
— Однаково нічого не побачиш, а тільки будеш плутатись під ногами, — суворо сказав мені Михайло.
І цього разу я не наважився з ним сперечатись, тільки глянув через напіввідчинені двері на машину. Але не побачив нічого нового, крім тих самих пультів з лампочками та загадкових приладів уздовж стін. А потім двері зачинились, і я пішов додому чекати…
Не знаю, скільки минуло часу до наступного вечора, — мабуть, тридцять шість не годин, а років чи, може, десятиріч. Я почув Мишкові швидкі кроки і відчинив двері раніше, ніж він устиг подзвонити. Передусім уп'явся поглядом в його лице. Воно було збентежене. Отже, все виявилось липою, ще однією брехнею?
— Ну?
— Та дай ти мені роздягтися! — сказав він, одпихаючи мене вбік і розмотуючи шарф. — Розумієш, дуже мало тексту, Віктор мав рацію.
— Де текст? — закричав я.
Ніяковіючи, Михайло поклав переді мною аркушик паперу, на якому було написано:
«Візьми. . по-ахейськи
«благовон», вичави з неї. . і роз
Веди. . водою із. .
Додай. . . . два,
. . візьми. . пива. одну,
заріж. . націди його. в ту
і. . і доверху. . розведеним
. . це розмішуй. . .
не. . піна. . три
. . . і. . . .
. . . змова. . .
. . . «Сарон, Калафон. .
. . і. . одним духом. .»
— Оце і все. Як бачимо, не дуже густо. Але нічого не вдієш, текст занадто коротенький, куций, — сказав Михайло так, нібито у чомусь завинив. — Тарабарщина. І, по-моєму, не дуже цікава: чи то сторінка з кухонної книги, чи то рецепт якоїсь отрути — не випадково тут згадується слово «змова» й чиїсь імена.
— Нічого ти не розумієш в археології,— вирішив я втішити його, хоч і сам був розчарований. — Тобі все здається, ніби для нас найважливіше знайти якийсь скарб. А часом звичайнісінькі черепки посуду чи ось такий запис можуть розповісти куди більше, ніж гарна ваза і золотий кубок. Матеріальна культура народних мас стародавнього світу — ось що нас цікавить над усе: як розвивались продуктивні сили суспільства, що люди сіяли на полях, що виробляли в майстернях, у які виробничі відносини вступали вони між собою в процесі праці.
— Ну, й про що тобі говорить ця куца розписка, доморощений Шерлоку Холмсе?
— Ну, по-перше, я помилявся, вважаючи це за якийсь господарський опис чи реєстр. Найпевніше, це рецепт, який жрець чомусь хотів засекретити, приховати від чужих очей…
— А може, все ж повідомлення про змову? Мишкові дуже хотілося йти слідами героїв Едгара По. Рецепт його не вдовольняв: яка в ньому романтика?
— Та ні, слово «змова» тут вжито в розумінні «замовлення». А імена справді не грецькі, мабуть, якісь магічні божества чи демони.
Я ще раз уважно переглянув запис і додав: — Деякі пропуски, здається, можна відновити за змістом, допомогти твоїй чудо-машині. По-ахейськи «благовоном» називали м'яту. Отже, перший рядок читається: «Візьми м'яти, що називається по-ахейськи «благовон»… Шостий рядок: «заріж», мабуть, якусь жертовну тварину, а не підступного ворога, як ти гадаєш; «націди її»1—напевно, «крові» — в якусь посудину… Так, без сумніву, рецепт. Але навіщо жерцю треба було зашифровувати його, не розумію!
— Хотів приховати, щоб стати монополістом. Ти думаєш, у стародавні часи шахраїв не було, чи що?
— Можливо.
Тут я помітив, що Михайло якось дивно мнеться, неначе хоче щось сказати, та соромиться, — зовсім на нього не схоже.
— Ти чого?
— Та так, є одне міркування…
— Ну, кажи.
— Боюсь бовкнути таку нісенітницю, як тоді Алик про стародавніх авіамоделістів, — засміявся Мишко. — Розумієш, я теж думав: навіщо все це здалося жерцю? Чому його не влаштовувала рідна мова, від якої потім пішли всі писемності Європи й деякі алфавіти Азії? В порівнянні з громіздким вавілонським клинописом чи єгипетськими ієрогліфами грецький алфавіт уже на той час був найпрогресивнішим, простим і логічним. Недарма його, по-різному зінивши написання літер, взяли потім за основу своєї писемності й деякі інші народи.
— Ти, виявляється, не гаяв марно часу…
— Навіщо ж було жерцю, полишивши грецький алфавіт, складати якусь нову мову, зберігши для неї лише деякі грецькі слова, та ще й перекручені? — вів далі він, відмахнувшись від мене, як від мухи. — Чи тільки для зашифрування цих секретів? Та задля цього можна було й не займатись складанням нової мови — досить лише зашифрувати записи цифрами чи умовними значками, як це робили пірати в оповіданні Едгара По.
Він помовчав і додав:
— Ти зверни увагу, що ця загадкова мова була, мабуть, якоюсь дуже простою, логічною і ясною, бо чимало слів машина розшифрувала швидко і легко…
— Ну й що ж ти хочеш, врешті, сказати?
— «Щось на зразок есперанто», — визначив її Віктор Крилов. А його логічний розум дуже точно схоплює такі речі…
Мишко люто подивився на мене — чи не сміюсь, як він у свій час над Аликом, і вів далі.
— Що більше я аналізував думки, які виникали в процесі підготовки програми для машини, то більше внутрішньо погоджувався з таким визначенням. Так, простотою граматичних форм, логічністю і лаконізмом мова цього документа дуже нагадує есперанто.
Тут вже я не витримав:
— Есперанто в першому столітті до нашої ери? Тобі шкодить читати багато книжок з лінгвістики! Слухай, це все із тієї ж серії геніальних, але забутих відкриттів стародавніх людей. Стальні колони, які не іржавіють, марсіяни в пустелі Сахара, металеві цвяхи, шпильки, нібито знайдені в доісторичних шарах вапняку… Все це можуть вигадувати такі, як ти, що зовсім не знайомі з реальним побутом стародавніх людей. Рабовласницький лад, грецькі міста в оточенні ворожих племен скіфів і таврів, які не мають ще своєї писемності,— ну, скажи мені, зроби ласку, чого це грецькому жерцю з храму Асклепія раптом спаде на думку складати за таких умов есперанто для полегшення і зміцнення міжнародних зв'язків? Відсутність найменшого чуття історизму! Ні, ти вже краще частіше згадуй в'їдливі, але цілком справедливі слова Марка Твена: «Відомостей, невідомих людям у давнину, було дуже багато…»
