Три дні після цього Уранід не з'являвся в місті: мабуть, заліковував рани. А я тим часом пророкував у храмі, що Син Неба збирається відчинити міські ворота таврам, знищити всіх вільних людей і встановити в місті владу рабів, як це зробив свого часу Савмак у Пантікапеї. Боги вимагають, провіщав оракул, щоб чаклуна було закуто в ланцюги й кинуто до в'язниці при храмі, бо тільки я зможу тримати його в покорі та з допомогою всемогутніх богів приборкати його чудодійну владу. І я домігся свого. Ареопаг більшістю голосів вирішив закувати чужинця в ланцюги й тримати під моїм наглядом у в'язниці при храмі.

16. Так ми вирішили, і я вже торжествував цілковиту перемогу. Але боги — чи злі сили, що допомагали чаклунові,— знову зруйнували наші плани. Я наказав закувати його міцніше й кинути в надійну в'язницю. А ключ від неї задля обережності потай віддав своїм друзям, наказавши при цьому, щоб вони не повертали мені його, хоч би як я просив. Адже, користуючись своєю могутньою чаклунською силою, він міг навіяти мені думку, щоб я відчинив темницю й випустив його на волю. Друзів же я вибрав навмисне таких, котрих він не знав в лице й через те не міг навіяти їм своїх думок.

Мої побоювання справдились. Ось уже третій день він спокушає мене, й під тиском навіяних ним думок, які весь час штовхають мене на різні несподівані вчинки, я все більше жахаюсь. Хто кого тримає в полоні? Так, він сидить на ланцюзі у в'язниці. Але він скував мою волю, я його раб, я більше не належу собі. Сьогодні вранці він знову змусив мене прийти до віконця в дверях в'язниці й заявив, що має дуже важливе повідомлення для екклесії. Мені він передати його відмовився — тільки народним зборам. Я знову відчув нездоланну потребу негайно випустити його і привести на агору, тому з розпачу втік подалі від храму, щоб не піддатися цій спокусі. Я знаю, чого він хоче. Він зуміє підкорити своїй страшенній волі всі народні збори, і його не тільки звільнять, але й зроблять головним жерцем. Випустити його на свободу з такими могутніми здібностями?

О ні! Моя рука те поховає…»

…На цій цитаті з трагедії Евріпіда «Медея» (вірш 1619-й) уривається знайдений нами рукопис, хоч іще є досить великий шматок чистого, несписаного папірусу.

Званцев. Ну, мій шановний кроте, що ти скажеш про цей цікавий документик?

Скорчинський. Документик! Ти навіть приблизно збагнути не можеш, який цінний він для нас!

Званцев. Ото дива, цікава байка про сварки двох стародавніх шахраїв!

Скорчинський. О-о! Багато хто з тих, хто не вивчав античної історії, саме так його й розцінить: «Цікавий документ, досить втішне, знаєте, оповіданнячко про підступи хитрого жерця, який намагався вижити з міста свого суперника дві тисячі років тому…» А для нас це справжній скарб. Скільки тут найцікавіших відомостей, тонких деталей, яких тобі просто не втямити!

Званцев. Гаразд, прошу без особистостей. Повернемось до наших стародавніх героїв. Звідки ж він все-таки взявся, цей загадковий Син Неба?

Скорчинський. Саме це мене теж цікавить над усе.

Званцев. А чому? Що в ньому такого надто дивного? Спритний фокусник і дурисвіт, тільки й того! Адже ти, здається, казав мені, що в ті забобонні часи таких пройд немало блукало світами. Ще наводив мені за приклад легендарного Аполлонія Тіанського з його липовими чарами: надзвичайні пророкування, воскресіння мертвих, здатність переміщуватись у повітрі в будь-яке місце, — та він на сто очок випередить нашого Сина Неба! Чого ти мовчиш?

Скорчинський. Слухаю й захоплююсь твоїми швидкими успіхами з античної історії.

Званцев. Ну, а якщо облишити балачки, — про що ти думаєш?

Скорчинський. Не забувай, що жрець писав тільки для себе, зашифровував свої записи. Отже, він був щирий і зовсім не схильний вигадувати якісь пусті байки про неіснуючі чудеса. Чи не так? І даремно ти називаєш цього дивного прихідця спритним дурисвітом. Є в його поведінці чимало загадкового, що змушує серйозно замислитись. Навіщо, наприклад, йому треба було створювати якусь нову мову для зміцнення дружніх зв'язків між греками й сусідніми племенами?..

Званцев. Ти навіть не повірив у можливість цього, а я, виявляється, мав рацію щодо цієї стародавньої мови.

Скорчинський. Я тому й не міг повірити, бо така ідея здавалась мені зовсім неможливою як на ті часи. Але це факт. Та й інші його вчинки змушують добре подумати. Велика зацікавленість технікою, спроби створити якісь машини, щоб полегшити працю рабів. І водночас висміювання забобонів, розвінчування різних витівок жерця. Як хочеш, а коло його інтересів показує, що це був зовсім не якийсь-то шарлатан, а допитливий дослідник.

Званцев. Не забувай ще й про те, що він робив спроби створити якийсь літальний апарат, уламок якого найшов Алик Рогов! Шкода, що від нього так мало залишилось, важко уявити конструкцію. Навряд, щоб це був планер — швидше щось на зразок орнітоптера. Але все одно: людина, яка задумала дві тисячі років тому створити орнітоптер, мала геніальну голову на плечах. Це йому, звичайно, не вдалось би — над цим завданням досі б'ються інженери. Та розмах його мені до душі, справжній винахідник. Ти правий: це була якась незвичайна особа. Слухай, я б не здивувався, якби він і насправді був Сином Неба.

Скорчинський. Космічний гість?

Званцев. Так! Пригадай, як описує жрець його появу: страшний гуркіт і спалах на безхмарному небі, ніби промчала колісниця легендарного Фаетона. Дуже схоже на приземлення космічного корабля!

Скорчинський. Та не міг же він висадитися сам. Куди поділись інші?

Званцев. Загинули, потрапили в полон до таврів, відлетіли в аварійному порядку, забувши про нього, коли почався землетрус, — звідки я знаю? Треба шукати, копати далі, йти його слідами! До речі, де дріт, що ти знайшов у печері?

Скорчинський. Тиж знаєш: віддав у міліцію.

Званцев. Молодець! Треба його негайно звідти визволити. Мені чомусь здається, що він якоюсь мірою зв'язаний з цим Сином Неба…

Скорчинський. Мені теж. Я ж тобі розповідав, що в цього скелета була дуже незвичайна, лобаста голова. Та ось тобі фотознімок, поглянь сам.

Званцев. Повністю співпадає з описом жерця. І пам'ятаєш: жрець пише, що Уранід ховався для роздумів у печерах? Можливо, це ти його череп знайшов у печері й зробив з нього купу пороху, розтелепа?! Тепер дріт не загуби. Як тільки приїдеш, забери його з міліції та надсилай мені. Ми тут зробимо аналізи. А сам не займай, боронь тебе боже!..

Скорчинський. Гаразд.

Званцев. А мені, щоб тут не нудьгувати, дай іще черепків з твоїх колекцій.

Скорчинський. Можеш ти, врешті, сказати, навіщо вони тобі?

Званцев. Я ж казав: удосконалюємо метод палеомагнетизму. Ясно? А докладніше пояснювати — однак не зрозумієш, голова в тебе надто гуманітарна.

Скорчинський. Годі, годі… А ти не міг би експериментувати з якимись іншими матеріалами? Нащо тобі здалися зразки саме з наших колекцій? Їх же мало.

Званцев. Слухай, не будь таким Плюшкіним у квадраті. І це після того, як ми допомогли тобі розшифрувати такий унікальний рукопис. О чорна невдячність!