гось капітана Гейнса. Читач жде, що оповідання буде на

морську тему;

в)«зелений промінь» маяка, виявляється, нікуди не годиться. Як антитеза до нього, вперше з'являється ідея про буй...

або про світляний корабель; (звернімо увагу на докладність мотивації. Здається, чого простіше — просто треба встановити буй. Але тоді читач, може, зарано звернув би на нього увагу з іншого погляду. Ще раз підкреслюється неминуча потреба в буї. Буй народжується не як Атена Паллада із Зевсової голови, а наростає органічно, як у реальному житті, може — ще органічніше);

г)охрещення буя цілком легалізує цей персонаж в очах

читачів оповідання. Він має остерігати кораблі від «Кота».

Лінія морського оповідання продовжується. Цілий розділ на структурну мотивацію!

Б. Дзвін на буї.

Дзвін на буї відограє службову ролю. Він править за зв'язок поміж буєм і Комбо Картером; 1) Комбо ненавидів дзвони; 2) дзвін на буї нагадує коров'ячі дзвоники, що були дуже знайомі скотокрадові Комбо; 3) коли Комбо тікає з в'язниці, йому навздогін гуде тюремний дзвін, і, нарешті, 4) ці два роди дзвонів об'єднуються в момент смерти Комбо: гуде дзвін на буї, а він чує тюремний дзвін коло шибениці.

Остання сцена якнайкраще підготована попередніми натяками.

Але тут ми маємо вже мотивацію психологічну. Про це нижче.

Комбо Картер

А. Структурна мотивація втечі Комбо: 1) смертний присуд; 2) незвичний до служби вартовий — рекрут Аштон; 3) зубний біль Аштона, що дасть Комбо змогу сховати своє обличчя; 4) Комбо удає акт самогубства; 5) Комбо покриває курява вулиці.

Ми бачимо, з якою пильністю розроблено цю мотивацію. Але, щоб додати їй більшої реалістичносте, автор не забуває перешкод до втечі й перекидає їх по одній, утрудняючи помалу становище втікача.

Б. Перешкоди до втечі: 1) кайдани на ногах; 2) ґрати; 3) біла картка (відпуск Аштона); до цієї основної перешкоди, потрібної для того, щоб зчинити сполох, додано ще й мотивацію — формалізм старого полковника; щоб здійснити цю перешкоду, треба заранше звернути на неї увагу Комбо, інакше він знайшов би її в кишені; 4) Сюлліван — його фізична сила, рушниця.

В. Комбо наближується до буя. Моменти: 1) рана в ногу, 2) ніде тікати, 3) паркан гамарні, 4) буй, 5) гроза і шквал, 6) неможливість порятунку (див. нижче).

II. Другорядні дієві люди

А. Статисти для структурної мотивації: 1) Сюлліван. Вартовий при вході.

Майстер Сем Джонсон.

Це чисто службові ролі, звичайні для всякого оповідання з куди слабшою мотивацією.

Майстер Джонсон одночасно потрапляє у:

Зв'язок між розділами І та II

Статисти для зв'язку між Комбо і буєм:

Майстер Джонсон (приймає до себе в науку сина забитого Картером Страттона).

Дочка начальника тюрми (каже спіч над буєм, дає йому ім'я «Червоний Вартовий»). Цей спіч і вся сцена підводить читача до розд. II. Зв'язує їх особа дочки начальника тюрми.

Дзвін на буї, коров'ячі дзвоники й т. і.

III. Побічні фальшиві дієві люди

Тобто люди, потрібні не для справжньої зав'язки оповідання, а для фальшивих зав'язок та розв'язок.

Начальник Портової Управи.

Капітан Гейнс.

Ці двоє починають фальшивий морський сюжет — між ними зав'язується якийсь стосунок, що в кінці виливається в коротку розмову. Цей фальшивий сюжет має аж три завдання:

а)умотивувати появу буя;

б)дати зовнішні рамці оповіданню («обрамление»). Але ця облямівка фальшива — капітан і начальник не розповідають одне одному даного сюжету;

в)одвести читачеву увагу від справжньої теми.

Можна б іще додати, що попередня історія з капітаном служить для того, щоб надати авторитетпости заяві капітана про шруби й прогоничі в буї в кінці оповідання і, таким чином, унеможливити для Комбо порятунок.

3) Страттон, син забитого управителя контори, служить для того, щоб одвести думку читача від справжньої розв'язки. Читач бачить месника, що стоїть уже поруч зі схованкою злочинця; мало того, Страттон «збирається пошукати» Комбо саме там, де він є. Як особа, що фігурує в ролі особи дієвої (хоч і фальшивої"), він подається повніше; є його характерне тика, коротенька історія його після смерти батька й т. д. Це стоїть у згоді з загальним принципом: що реалістичніше й повніше трактується якась особа в оповіданні, то більшу ролю мимоволі віддає їй читач у ході подій [20][20].

4) У Страттона є ще одна роля, її ми побачимо нижче.

Перейдімо тепер до психологічної мотивації.

Дві категорії: 1) умотивування вчинків дієвих людей, 2) виправдання перед читачем розв'язки (мораль).

Психологічної мотивації вчинків дієвих людей в оповіданні, власне, майже немає. Рухи Комбо, Страттона, капітана Гейнса, начальника порту, Сема Джонсона, дочки начальника тюрми ми надибуємо в розділі структурної мотивації, їхня психологічна природність не потребує ніякої мотивації, — вона просто випливає з даної ситуації. Ми вже вказували, що дане оповідання має переважно структурну мотивацію. Є психологічна характеристика рекрута Аштона, але й вона зв'язується з механічним фактом саме його рекрутства, недавнього перебування в війську.

Бодай що не єдиний серйозний факт психологічної мотивації це — дзвін. Для того, щоб пояснити останнє почуття Комбо, дзвін зустрічається раніше в кількох натяках в оповіданні. Ці натяки мусять закласти в мізкові читача певну підсвідому базу для того, щоб потім цілком очевидною й навіть неминучою здавалась передсмертна думка Комбо про шибеницю, ту шибеницю, од якої він утік так щасливо. Треба сказати, що тут легко можна було обійтися без таких натяків, але вони надають кінцеві велику емоціональну силу.

Психологічне виправдання розв'язки під поглядом почувань читача.

Жахлива смерть Комбо вмотивовується так: 1) конокрадство, 2) вбивство, 3) відмова від послуг пана, 4) походження від чорних дикунів, 5) спритність і самостійність злочинця, б) ограбування банку, 7) глузування з Страттона.

Сім смертних гріхів проти буржуазного ладу! Останній гріх — це жарти з Богом. Можна втекти від помсти буржуазного суду, але не можна врятуватись від кари буржуазного Бога.

Для автора ця мотивація здавалася цілком достатньою, — і вона, безперечно, була достатньою для його читачів. По-перше — це англійський журнал XIX століття, по-друге — це звична, умовна, традиційна мотивація буржуазної літератури, її знаходимо таку саму хоча б і в Дікенса. Не забуваймо ще, що ця мотивація стоїть взагалі на другім плані в автора.

В цім оповіданні, як ми бачимо, психологічна мотивація розв'язки = моралі.

Тут ми підходимо до ідеологічної аналізи. Для автора (і його читачів) ідеологія — це мораль.

Нема чого розправляти довго про нужденність такої філософії. Мораль займає таке місце в цілім світогляді людини, як Нарком'юст в цілім Радянськім апараті. Отже, заміна ідеології на мораль є неймовірне звуження мистецької філософії. На це звуження, до речі, хибують мало не всі наші революційні письменники.

Мораль — це авторів суд над дієвими особами твору. Ав-тор-мораліст одягає шати прокурора або й адвокатський фрак.

Щоправда, журнальне «авантурне» оповідання стоїть уже близько до агітаційного твору. Отже, таке спрощення задачі у такім оповіданні — річ припустима, ба навіть звичайна.

Та в суто побутовому чи психологічному нарисові ідеологія є щось куди ширше.

Тут не тільки психологічна мотивація другої категорії (моральне виправдання розв'язки), а й психологічна мотивація першої категорії (виправдання вчинків дієвих осіб під поглядом імовірности), ба навіть структурна мотивація, коротше сказати — кожна цеглинка й кожний шрубик твору цілком залежить від ідеології автора.

Уданім оповіданні візьмім хоча б такий приклад:

«Ще не загартованим від тюремних сцен і зітхань серцем Аштон жалів засудженого на смерть».

Так виглядає психологічна мотивація «загальнолюдська», буржуазна, вчинку Аштона. Отже, з погляду авторового, рекрут — це «взагалі людина», тільки ще «не загартована».