Що й казати, — пробурмотів убивця, ледве стримуючи смішок, і знітився, уникаючи круглої світляної плями. Дуже забавно, що син чоловіка, якого він забив за те, що той не схотів по команді підняти руки, що син цього самого чоловіка найбільше спричинився до збудування цієї знаменитої схованк и . Нікому й не приснилося б шукати його тут. Це було ясно. Вночі він вийде, і коли б йому пощастило ще вкрасти коня, він міг би ще й попасти колись усіх отих людей.
Вони, очевидячки, збирались відвезти оцю штуку десь інде, вглиб країни; може бути, що залізницею. Скидалось на те, що це була якась нова винайдена штука для скотарства; можливо, щоб купати вівці. Якби вони тільки вкинули туди який шматок, він потрапив би саме куди треба. Але коли б цього й не трапилось, йому поки що вистачить табаку? Так точилася думка злочинця. Він уже бачив себе в думках на волі, знов у своїх старих місцях, — чи й ще далі, ген в глибу країни.
Інколи він чув близько голос, що казав: «Що нового?»
«Нічого, — одповідав голос, що належав молодому Страт-тонові. — Обшукали порт Ендевер згори донизу — і хоч би що! Тепер партія пішла в глиб, а друга шукає берегом обабіч гавани. Я повернувся, бо надумав, що покришка «Червоного Вартового» трішки завелика, як на отвір, і я знаю, що вони не схотять тепер ждати, бо вже наготували швартови на рифі».
Потім був такий звук, наче різали холодною пилкою по залізу, щось притулили до дірки й зачинили так щільно, що не зосталося ні промінчика світла. Раптом буй покотили, добре струшуючи й перекидаючи того, хто в нім був. Він глухо мимрив прокляття, силкуючись звестися й марно шукаючи за що-небудь учепитись. Темно було, як у бочці, і спека од сонця, що нагрівало залізні листи ще зранку, зробилась нестерпучою з того часу, як замкнули єдиний отвір. В одчаю бідолаха скинув з себе все і голий лежав на одежі; гаряче залізо люто пекло його тіло там, де йому траплялось його торкнути. Зненацька він відчув, що його схованку піднято зовсім угору, і вона поїхала. Спека чимраз дужчала, і піт зливою котився по тілу. Він зціпив зуби й терпів. Тепер він почував, що рух його схованки змінився — вона летіла в повітрі — глухе торохтіння почулося йому. Саме в цей момент «Вартового» піднімали на борт портового судна «Тетіда» — капітан Гейнс, — і торохтіння йшло від її парового крану.
Тепер трошки посвіжішало. Але його вразив зовсім інший, цілком новий рух. Запевне знав він, що до цього часу йому не траплялось його переживати. Це не був рух залізниці. Та що так боляче стримувало його подих і стискало горло залізними обценьками? Повітря! Повітря, господи мій! Він надаремно шукав у густій темряві дірки, збиваючи собі пальці й ламаючи собі нігті об уклепані прогоничі. Але він згубив усяке почуття місця й шукав дірку вгорі, а вона була в нього під ногами.
Але, якби він і знайшов її, це б йому не допомогло нічого — вона була добре вкручена й закріплена суриком, тепер уже твердим, як сталь. Атмосфера чимраз гусла й гусла, його подих виходив і вертався зі свистом. Ніби сотні тонн тяжіли на його грудях, і серце стукотіло, як молоток.
Може, вперше зроду його напав жах. Де він? Що з ним буде? І коли він вовтузивсь, б'ючись об розпечені стінки своєї в'язниці, хапаючись повітря, його нога раптом торкнула ручні кайдани забитого вартового, що він узяв разом з його поясом, — здавалося, довгі роки тому, — у тюрмі. Він узяв їх і з усієї охлялої, істеричної сили бив у залізні листи жахливої пастки.
Раптом вона змінила свою поставу, стала сторч. Він упав коміть головою на дно її і лежав там зігнувшись, — вогнева спека замінилася на свіжу прохолоду. Груди йому розривало, і чудні вогневі візерунки затанцювали перед його розплющеними очима. Щось зловісно задзвонило йому в ухах. Дзвін! Як він ненавидів дзвони! Дін, дон, дон, дін... Тепер він знає... Вони його все ж таки повісили... Це був тюремний дзвін... Він ще не зовсім умер... Він бовтається на мотузку... Прокляття їм усім...
«Чи не здавалося вам, що там щось усередині торохтіло і стукало, коли ми спускали «Вартового» за борт», — спитав начальник порту, коли «Тетіда» розводила пари від «Кота з Кошенятами».
«Голівки з прогонича та один чи два поганих шруби», — одповів старий шкіпер коротко, скидаючи оком назад, де здоровий червоний буй качавсь на воді, вклоняючись і киваючи стрічному західному вітрові. Од нього виразно долітали похмурі звуки дзвону.
__________________________________________
УВАГА:
1. Курсив — структурна мотивація.
Петит — фальшиві сюжети й особи.
Розбивка — психологічна мотивація.
Пояснення дивись нижче, в розділі «Аналіза».
Аналіза
Оповідання взагалі можна поділити так: 1) оповідання з переважно структурною (механічною) мотивацією розв'язки («авантурні» оповідання) і 2) оповідання з переважно внутрішньою (психологічною) мотивацією розв'язки (просто «оповідання»).
Треба, одначе, сказати, що в нашій (українській і російській) літературі перший ґатунок мотивації мало розроблено. Його загнано в бульварні романи, де він шаблоново списується з ненайкращих європейських зразків. У цім підпіллю він зостається й по цей час. Тим часом корифеї західної літератури вживають його з такою ж обачністю, пошаною й пильністю, як і мотивацію психологічну.
Треба й ще сказати, що психологічна мотивація куди більший дає простір філософії, а зокрема моралі.
Основна фігура старої російської літератури — «кающийся дворянин» полюбляв саме отакий напрям мислення, що, очевидно, йому й припадало «по штату».
Наведене оповідання належить саме не до цієї категорії. Це типове англійське «поуєі» з ілюстрованого часопису, ще й за рік 1895.
Спочатку про порядок аналізи:
Структурна (механічна) мотивація розв'язки. Що це значить? Коли авторові треба пояснити, яким чином його герой потрапив, прим., у Каліфорнію, він вигадує для цього щось, — скажемо, втечу, наукову експедицію, спадщину, нещасливий чи щасливий випадок тощо. Оце все будуть гатунки структурної мотивації.
Психологічна (внутрішня) мотивація. Коли герой у Каліфорнії забиває свого батька (свідомо), то це треба вмотивувати. Батько міг мати намір сам убити його, міг відняти в нього наречену, міг бути його класовим ворогом тощо. Це буде психологічна мотивація. Наколи б це вбивство сталося випадково, була б потрібна механічна (структурна) мотивація такої випадковости.
Це дві головних категорії. Інші, дрібні, з'ясуються в ході аналізи.
І. Головні дієві люди
У данім оповіданні є дві головних дієвих особи. Це, по-перше, «Червоний Вартовий», це, по-друге, злочинець Комбо Картер.
Почнімо з першого.
Буй («Червоний Вартовий»).
А. Структурна мотивація появлення буя.
Буй, в якому має загинути Комбо, повинен з'явитись на суші, щоб Комбо міг у нього влізти. Це перша найпростіша, найочевидніша вимога.
Треба вмотивувати досить великий розмір буя. Для цієї, здавалося б, подробиці написана половина першого розділу. Центр цієї мотивації є речення: «Малі країни полюбляють великі речі». Це речення заховано під грубу шкаралущу побутового нарису життя колоніяльного порту.
До опису цього побуту, до місцевого патріотизму додано також економічну його мотивацію — мотивацію мотивації. Колонія Англії, переведена на самооплатність, не хоче давати метрополії замовлень. Не забуваймо, що оповідання 1895 року, отож одбиває ще цілковиту індустріяльну нерозвиненість домініонів.
Але нас цікавить зараз не те. Нас цікавить монструозна послідовність: економічні стосунки, як причина збудування буя в колонії; збудування буя в колонії, як причина його великого розміру. Старанність і майстерність мотивації — просто дивовижні!
Ще з більшою пильністю розроблена мотивація 2) появи буя:
а)назва «Кіт і Кошенята» для рифу настільки мистецька й яскрава, що якийсь буй здається проти неї дрібничкою;
б)починається дія історією з начальником портової управи. Ця побічна тема, що служить воднораз фальшивими рамцями оповідання, дає фальшиву зав'язку якоїсь історії яко-