– Звідки вісім? – здивувався Фролов.
– Дівчина, збита на трасі чотири роки тому, не починає відлік жертв тієї, котру ми всі знаємо, як Зою Граф. Слідчій вона наговорила на драматичний серіал, серій на вісім. Я вірю майже всьому, бо десь могла прибрехати. Перебільшити свої, гм, подвиги. Та жодною мірою не применшити. Сама заплуталася, поки слухала. Тому, щоб не плутати вас, розкажу коротко. Дещо вдалося дізнатися до вчорашнього дня, та все ж скласти все докупи, в логічний ланцюжок, дала змогу особиста Зоїна сповідь.
– Нехай так, – Фролов висловив загальну думку.
– Почну не зовсім спочатку, – Лора прокашлялася. – Того дня, коли Роман Мірошник справляв сорокарічний ювілей, на трасі, не дуже далеко звідси, під колесами машини Антона Домонтовича загинула дівчина, Юлія Буковська. Її вважали випадковою жертвою, тож слідство не приділило цій особі багато уваги. Хоча, якби справою займалася я, перше питання: як і чому молода одеситка опинилася пізно ввечері сама на трасі під Житомиром? Тож я копнýла в тому напрямку. Стало відомо: з кінця тієї весни Юля з головою поринула у волонтерство. Збирала гроші на добробати, возила воду, продукти й ліки в зону бойових дій. Мала бездоганну репутацію. Аж поки в середині серпня того ж, чотирнадцятого року не потрапила в огидний скандал. Зникла велика сума благодійних коштів.
– Наскільки велика? – поцікавилася Ніна.
– У доларах – така собі. Але в гривнях звучить солідно: мільйон двісті тисяч. Разом із грішми зникла така собі Зоя Мартинова. Познайомилися дівчата на початку літа під обстрілом у районі Горлівки. Того дня сєпари пішли в атаку, мало не взяли волонтерів у кільце. Їхньому бусу пробило колеса, люди сипонули хто куди. Юля могла потрапити в полон. Та просто на її очах якийсь джип збив двох озброєних бойовиків. Одного ще й переїхав. За кермом сиділа дівчина, підхопила Юлю на борт, вивезла. Рятівницею виявилася Зоя Мартинова.
– Це та, про кого я думаю? – уточнив Фролов.
– І дві її перші жертви, – кивнула Лора. – Вже потім, у Одесі, історію свого щасливого порятунку Юля розказала широко. Зої довіряла безмежно, як і решта її колег-волонтерів. Учора Зоя зізналася, навіть похвалилася: той джип викрала. А власник із другом хотіли її зупинити. У салоні було багато цінного. Дівчина промишляла мародерством, у чому теж запросто зізналася. Не бачить у тому нічого поганого. Вважає все, що накрала тоді, трофеями.
– Падлюка, – видихнула Галя.
– Навряд чи когось здивує те, що Зоя у статусі біженки прижилася в Одесі, освоїлася, дочекалася пристойної суми зібраних на допомогу воїнам грошей – і розчинилася з ними в повітрі. До речі, її профілю немає в соцмережах, узагалі. Звернула на це увагу, коли ми збирали інформацію про кожного з вас. Дивно, така активна дамочка – а в жодній із соцмереж не світиться. Зате там був присутній Антон Домонтович. Він виклав фото зі свого весілля. Так Юля майже через рік знайшла втікачку.
– Чого її в Житомир занесло? – спитала роздратовано Єва.
– Спочатку її занесло до Києва. Вирішила залягти на дно там. Винайняла квартирку, а щоб не світити передчасно грішми, таксувала. З Антоном звів випадок. Його закинуло в Київ, бо вдома мама Віра намагалася тримати в залізних обіймах. Щось там придумав, до когось поїхав, три доби провалявся в якомусь притоні. Назад надумав їхати в таксі. Грошей не мав, обіцяв – мама заплатить, лиш довезіть. Зоя клюнула, бо втрачати особливо нічого, в неї ж мільйон готівкою захований. Вирішила глянути, що там за щедра матуся. І залюбки обкрутила вашого недолугого родича. Їй важливіше було швидко й легально поміняти прізвище.
– Ділова, – гмикнув Фролов. – Моє шосте відчуття щось дуже подібне підказувало. Але не міг нічого пояснити. Відгонило гниллю, та ледь-ледь.
– Ви все списували на упереджене ставлення, – пояснила Лора. – Гаразд, пояснювати потім будете. Все ж заднім числом, бачте. Ага, забула сказати: дізнавшись про Зою Мартинову й не знайшовши її в соцмережах, на удачу запитала в пошуковій системі. На диво, вилізло кілька публікацій про ще довоєнні спортивні змагання на Донеччині. Дівчина з Єнакієвого була спершу штурманом, потім – пілотом гоночного автомобіля. Є відео, давнє, на якому Зоя Мартинова виписує віражі на автотреку. З тих часів не помінялася, легко впізнати. В мене після побаченого склалося все остаточно.
– Обшук, – нагадав зі свого кутка Гайдук.
– Обшук, – кивнула Кочубей. – Учора трусили квартиру Графині. Все акуратно складено. Документи окремо, у файлику й течці. Договір про оренду гаража знайшли серед них. У гаражі – чорний джип, «патріот». Зоя купила його з рук за половину реальної ціни майже три роки тому. Поставила в окремий гараж, про нього навряд чи знали Антон і Вадим. Звісно, ми в них уже нічого не спитаємо. Але саме ця машина є на відеокамерах. На капоті – сліди від ударів, яких, до речі, немає на Романовій машині. Звісно, відбитки Зоїних пальців. Знаряддя вбивства наочне. – Лора ковзнула поглядом по годиннику на стіні. – Хочеться виїхати ще завидна. Вибачте, говоритиму ще коротше. Отже, Юля Буковська затялася знайти зрадницю-крадійку, відновити репутацію, повернути повагу. Фортуна їй усміхнулася. Роздобути контакти Зої, тепер уже – Домонтович, виявилося не аж такою складною задачею. Юлі було достатньо повернути гроші, та вона була готова здати Зою по повній програмі. Зоя ж добре подумала – і погодилася. Для переговорів купила іншу сімкартку, яку не збиралася використовувати довго й активно. Ну, і нарешті – головне: підігнала все під день народження Романа Мірошника. Щоб улаштувати тут прогнозований усіма скандал, сісти «піддатою» за кермо й поїхати геть. Єдине, про що ніхто з вас не знав: Зоя не пустила Антона кермувати. А він на той час потрапив під уплив дружини. Юля чекала там, де призначили. І Зоя запросто, без докорів сумління, збила її.
– Антон узяв провину на себе, – не витримав Фролов. – Справді, точний розрахунок. Снайперський.
– Як похвалилася Зоя, їй довелося не надто довго вмовляти чоловіка. Бо життя навчило думати не на один чи два, а на три й більше ходів уперед. Антон викликає на підмогу маму Віру. Та готова прикрити синів гріх. І заходить у цьому навіть далі, ніж Зоя прикинула. Думала: свекруха запустить механізм «відмазки» сина. Вона ж пішла іншим шляхом: узяла все на себе з надією, що викрутиться сама. Не склалося, ви це знаєте. – Лора перевела подих, наближаючись до фіналу. – Попри все, лишатися Зоєю Домонтович уже стало ризиковано. Розлучитися з Антоном, на якому материн бізнес, вона не могла собі дозволити. Треба овдовіти – єдиний прийнятний хід. Але – як? Нещасний випадок спав на думку, бо ж убивство Юлі прикрила саме такою ширмою. І тут, як вона вчора похвалилася, в голові клацнуло. Прекрасна, на її погляд, ідея: перетворити все на невідворотний фатум, на прокляття, на розплату за гріхи. Антон збив машиною дівчину? То хай машина зіб’є самого Антона!
– У неї вийшло, – процідила Ніна.
– І виходило б далі. Бо бізнесу дала раду, перетворила на мільйон, тепер уже – доларів. Щось перевела в готівку й тримала в сейфі, знайшли вчора. Щось розклала по різних кошиках у банки. Щось пустила в обіг. Узяла шлюб удруге й готувалася, тепер уже як Зоя Граф, виїхати з Житомира туди, де про неї нічого не знають і де можна почати все з чистого аркуша. Діяла мудро, як не крути: не форсувала події, не тікала відразу, вичікувала, тягнула час. Не взяла до уваги одного – Віри Домонтович.
– Отут справді прокол, – гмикнув Фролов. – Поки моя кузина жива й здорова, цей факт слід враховувати постійно.
– Характер Віри Леонідівни зробив її в колонії злісною порушницею внутрішнього розпорядку, – пояснила Кочубей. – Може, Зоя б пропетляла. Та вона поняття не мала, що Віру довела до ручки заборона їхати на Антонів похорон. Винна вона в тому сама, але мова не про це. Під гарячу руку її накрутила табірна подруга. Знаючи про Віру та її найближче оточення все, досвідчена кримінальниця наставляє ображену й розгнівану товаришку. Ось хто навчив виставити вам усім рахунки. Віра прагнула помститися за кривду. Відсиділа не за своє, бо хотіла вберегти сина, та нічого не вийшло, не вберегла. Далі ви знаєте. Навіть те, що Роман Мірошник вирішив перекласти свої борги на Зою Граф. Він був єдиним, хто знав про її приховані гроші. Трішки допоміг свого часу.
