XVII Ти, Боже, так мене з усіх кінців помуляв, — За мить в Тобі – хай – пекла нескінченні тижні. До Тебе всі шляхи, та – віддалі – й сутужно, — А я й через рівчак – так тяжко, так помалу. О Боже мій, єдиний мій, помилуй Оцю ганчірку тіла, яка ще – звитяжне. Я вже не відрізню, що – різне, що – тотожне, — Не біси – Ти в мені і по мені, як молот. Заради Тебе я себе ущент розтринькав, Щоб Ти в мені розлігся луками, і тронка Нутра, як – з-під води, – про цей новий набуток, А я, що доти, як соломою набитий, На з’явах поковзнувся – і забракло сил, — В Тобі ж бо від проваль – страшніші – небеса. XVIII Бісище риба-меч, який в мені – нудоту, Чортиська-пуголовки, біси – кінні й піші, — І кожному із них – я – наймиліша паша. Виделка-біс, – бородавки очей надуті, — Із мене – пеклові – за сумніви – податок Під щелепів, зубів і шерсти сизий пошум. — Тут ратиця – мене, там – клешні, як папушу. — О Ти, мій просвітку, о Боже, де Ти, де Ти, Бодай на мить спини оцей бісівський вир, Цю піну в мозку, що – як курячий навар, Цей присмерк, що – свідомість – язиком гіркавим! Чи Ти вже розігнув усесвіту підкову І кожному, що – в думах – виразку, – сабур, Лиш я не додививсь, що Ти – в мені – собор? XIX В мені самому – присмерку діди. Прозору шкірку світу – надто вощіп. А дихати в Тобі – дедалі важче, Хоч я вже крізь загати духа йду. В залозах всесвіту набряк гіркий мигдаль, Та неба шийка – щораз далі й – вужча, А Ти, – ще недосяжніше і вище, — Чи Ти розгнівався, – і я Тебе – ніде? Занадто густо скрізь – бісівське мливо, Яке – на душу олов’яну млявість, Та ще й чортиська-щипавки – під пахви. — Мене обсіли біси, як ропухи, І я… Душа без Тебе засина, Як муха, що – на зиму – восени. XX З очей – кульбаби, – лопать ока – млин, — У серці – м’ясорубки, що й – залізо. — Мені в легенях, в м’язах біси лазять. За ніжки – світ, як курку, з-під заслон — Й мені на щоки – бісеня мале, Що в протязі повисло, як в галуззі. Пантера-чорт, на грудях – лійки-леза, Аби мені вся тяма прогнила Й душа в потойбік з м’ясом перевисла, Із мене крутить довге перевесло. На брамі мороку бісище-лемінґ Пильнує, щоб мене – назавжди – ломом, І я – ніколи – цей бісівський такеляж. — Та Ти – в мені, хоч я й сиджу серед калюж. XXI
Прозорі нутрощі – бісище-просторіка — На вухо: «Він пожер тобі всю тяму, Коріння існування – тільки темінь, Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. |
