АРЛЕКІН Вікно. У циліндричній вазі – кали. Геть – поскакали – ті, що – вже – ніколи. Рука – в руці – передає – півкулі Землі – з зародженням – вітрил – наскельних. Хаос, – цупкого повсякденна – в’язень, — Прокинувся – й на шворочку – дієзи. Й предмети – німби, крізь які – мерлюзи, Де існування – з дір – без фільтрів – лізе. Від кісточок, – форм надбудову – здувши, — Йдуть – від двоногих – вже – самі підошви — Стежками, що їх – жужмом – й ігуани. Котрі – одбігли – сну – і гігієни, Хоча і їм – дороговказ – звиса: В маленьких зграйках – з неба – івасі, — Єдиний, хто – незмінно, – арлекін, Що, за містки освітлення міське, Серпа держалко – міцно – в кулаку. УСМІХ – ПОРЦЕЛЯНИ У цей світ – ніжний усміх – порцеляни: Перед пастушкою закоханий – коліно. Висока зачіска – і на долоні, Вперед простягненій, – вахляр зелений. Запілля, – тло, – квасоля тичкова. З-під черевичка – хвилі річкові. Закам’яніле – міниться – й пливе. І легіт, – дві-три рисочки, – траву. Й на ній – хмизин тоненьких, – стрічка, – в’язку, Що – широчінь, де і для двох – завузько. Саме повітря – лиш для цих причали, Й вуста навколо з порожнин, – і чола. В буття осердя – усміх-ехолот — У іскру, яку – т- й тлін – не поглина. І ЗА ОДНОДЕНКАМИ – В ВИР – НАВЗДОГІН Пам’ять – набік – і довбню, – і довбило. Дитячі крочки – в туркусове – й біле. Перемістились – хмаросяги болю — До кістяків, що – тіточок – дебелих. Безногий спогад – б’є себе – у груди, — Перехідного – нетривкий порадник. Паленці – в світло – скрізь – шукають броду Від гуманоїдів – й світів гібридних. І свідомість – ножицями – костюмер, Який – під лід – кілька століть – тому. І домовичок, – в кіш – гуню – і клапаню [2], І грішми – серед – дійсности лушпиння. І йому – допомагає – з псом – довгань — За одноденками – в вир – навздогін. САДИ Ще – колесо, що – зменшує – резерви. Здається – змиг, і дах – над світом – зірве. Та – крізь нутро – вряди-годи – і цезура, Де чути – й спілкування інфузорій. В повітрі – самі сходи – і поруччя. Впритул – канали – й стіни – межиріччя. З пустелі – лише часом – вир гарячий, Який – вугіллям – почуття – і речі. — Й свідомість- в тіні – з кухликом – Цірцея — Із хлібних кульок – корабель – моцує. Душа – на вітрі, самі – шати – сяють. — Й серпанок слів, що – зблискують – росою. Відходить тлін, бо час – напосіда. Хоч – покищо – сади, сади, сади. Й ЗНОВ ПОРОЖНЬО, КРІМ – ТРЬОХ ОЧЕЙ – В КУТКУ Той, хто – лічив, помер, а птах – кукука. Жують – хто – ґуму, а хто – листя коки. Пелюстка плаче, і озон – на скалку, Біля вокзалу – безпритульних кілька. Красунечка, – на грудях – пектораль, — У пальчиках – півверчика морель. За нею – назирцем – у джинсах – троль, — Із ресторану – з крабами – таріль. Крізь – тропіки квіткарні поруч – клівер. В чекальні – спеку – вентилятор – мляво. Задуха – світ – вмикає – й вимика. Не з хмаросягів – місто, – з макітер. — Мандрує скло, аж осетри – з гітар. Дном хлопцям – біля каси, де – квитки, Об ноги треться, щоб – взяли, – котко — Й знов порожньо, крім – трьох очей – в кутку. ГОДИННИКАР Під землю – час – стрілки і циферблат. Прорив – в бутті, і все – назад – в табльо. Лишилось – тільки – декілька приблуд, Що – мікроклімат, де – на кістку – зблід Світ. – Й обрій, – хоча й тяжко хворий, — Все ширші кола, щоб – стрімкіше – в вирій. Бож – крізь матерію – скрізь навстіж – двері, Що – ополоники, – ущерть – навару. І кожний – шкутульгає – навмання, Не знати, чи клубочення – мине, Адже серпи – ворушаться – зі споду, — Й не видно, з яких вимірів – нападник. А покищо – геть – з лусок, плазми, шкір, — Заки – усіх – новий годинникар. ТЛІН-СТРАШКО На підвіконні – на тарілці – груша, Яку – кружалами – промінчик- ріже. Дерева – позбуваються – мережив. Стоїть – на брамі – міжсвітів сторожа, В майбутнє – хоботи зануривши – й в минуле, Де – знов – з початку – все криве – й змарніле. Й від первісних площин – самі тунелі. Вітри – нові критерії – в аналах. Ворушаться – ще без ознак – істоти — Нові, що – пробують – на ноги – стати, — За милиці – і первні, і пластиди. — Й на шию й груди – шалик – від застуди, Тіка, – хутчій від світла, – тлін-страшко, А то – ще в пил – й його – космічний шкіц! вернутьсяКлапаня – зимова, тепла шапка, перев. з хутра. |
