Емма Андієвська МІРАЖІ ІСНУВАННЯ АПОГЕЙ Почався день, – працює – розвізник. Дійсність – нову подобу – й борозну. Інший – розподіл, – ціль» терен, – зразок. Антени, що – прозорість – без ознак. Канон – помер, нехай – живе канон? — Майбутнє – в закутку – в відрі – куня. Закон буття: черговий – хід конем? В мутацію рух – кісткових тканин? — Не рідко – вистачає – й напівзахід. Й величина критична – показуху. Й матерія, яка – у ночвах – кисне, Щомиті – в цілість – й найдрібніші кусні, Щоб – сила, – ще без обрисів, – бугай» Як – дух, що – існування апогей. ЦИКЛОН, ЩО – ШАПОКЛЯКИ – ВСІХ ЧАСІВ – З-ЗА КЛУНЬ Вряди-годи й найглибше місце – в брід. Чаклун – пантрує, та – коня – оброть. Лежить – розкидане – навкруг – добро. Лише торкнув, як звідти – морок – пре — Й заковтують – площини ненаситні. І марні – зойки й лементи – надсадні. Будівлі – на кістках – ростуть – висотні. Й рятівники – на кілька кальп – відсутні. Та – рідко – динозаврами – оздоби Минулого – в закляклім – можна здибать. Хоча і тут – дозорці одноокі — Пильнують, щоб – ніхто, – й одразу – ікла, Забувши: пам’ять – зародки – і в склі. — І ключ – нащадкам – інколи – й циклон, Що – шапокляки – всіх часів з-за клунь. Й ВІЧНІСТЬ? Калата серце: навпростець – крізь стіни. Дівча – в трикутниках – пасе тритонів. Сплеск, – й дотиком – єство – несусвітенне. Усесвіти – із верчиків – з каштанів. Уздовж хребтів, – як Морзе, – спалах скіпок. Навшпиньках – вухо дійсности – з окапин. Споруджують – з пелюсток – телескопи. У особисте – з величин сукупних. Кутасті форми – світанковий тральник. З балькона – ручка – в надсвіти – вітрильник. Вправляються – атлети – уздовж нюху, Долаючи – глухі кути, що – нехіть. — Нутро – тріпоче, – із легень – намет. И вічність – як мильна бульбашка – лиш – мить? ГЕНЕРАТОР СЯЙВ Міняє листя – дихальця – і плевру. Казан, що – дійсність, всі – ознаки плову. Біжать – один – повз одного – квапливо. Життя – дола пороги – самоплавом. Нутро – поволі – туф – і цельофан. Над горами – на ліктях – небо – фен. Малих – у парках – теквандо – й кунґфу. М’якою – лійкою вікна – Грифон. Серед будівель – мига – плоскогір’я. Дідок з балькона – з келишком кагору — Світ спогляда, – сипку ефемериду. — Скрізь – веретенце й мушельки – природа. Й свідомість, – рештки, – затонулий сейф, Що – не гора, – на Ґенератор сяйв. І ЗНОВУ – ВЕСНА
Весна. Працює пароохолодник. Свідомість – вправи – спогляда – пілотні. Дрібочуть – ноги – бльоків монолітних. На помах – й світ – аеростатом – ладний. Між формами – ознаки боротьби. Хлоп’я – на хмарі – у руці – обух. З трибун – багаття – до нутра – рябе. Янгол – кодолу, що – порон, – руба. Вагань найменших – те, що буде – потім. Аби лиш – зараз – хвилі – не проспати. Маляті – жінка – лагодить – підгузник. Навколо – цвіту – пуп’янки фугасні. Й за самокат [1], – схопивши – джерело, Подорожують – шкети – горілиць. БУЯЄ – ФОРМ ПЕРЕХІДНИХ – КВІТНИК Буяє – форм перехідних – квітник. В повітрі – книжку, – горілиць – юнак. Ще – бульбашок – меридіани сну, — Й – за вітром – і водою – наносне. Вздовж річки, – усім містом – й ген, – липняк. Майдан, – на показ – бучно, – викопне. За натовпом, – сполоханий курник, — З трибун святкових – боз, троянди, хну. Фасади – знов – тенденцію – в домірне, Хоч – не бракує – й ухилів – в примарне. Під мостом – ділять – волоцюги – здобич. Дідок – із песиком – до лавки – диба. Поволі – крок – чи в шал – буття сезон, Що, – дар живих, – долонею – сльозу. РОЗТЯЖНІ СВІТИЛА Тло звук з криницями – й випростувань плацдарм. Вир перетворювань, що – м’ясорубки – з дір. Пісок. З мулетою – літає – матадор — Вже над ареною, де ще – кривава дерть. Згорнулося повітря: з рур – червоний твід, — І сигнальних лямп – пано – на кілька тисяч ватт. Крізь душі – і тіла – посіялось – нове. Викопний – відсвіт, – хрящ – колись підземних вод Тугішою – енергія – виходить – з нурту, Змітаючи – ласти, – тупе, глухе й інертне. Брандспойти, які – і свідоме, й – підсвідоме. ПАЛІЯТИВ Світ втратив мову – й перейшов на миґи. Над клюмбою – спалахують – комахи. Для дійсности- крізь рурки- допомогу. Вся фльора – на флюоресценсні смуги. Скакалку – й дзиґлик – в мандри – неврастенік, Шлях найкоротший – крізь – найгрубші стіни. Бо форми існування – безнастанно, — Й метану бульки, що – хребет – і втому. А тут ще – недовтілені – піщини, Що – серце, – і нестерпний напад – щему. Та – сенс – нутро, – серед ущільнень – оптик: За карк – буття – вхопив – рухомий клаптик — І, заки – хтось – колись – паліятив, — Вже зараз – в усі напрямки – літа. вернутьсяСамокат – дитяча іграшка для катання на роликах або колесах, яку рухають відштовхуванням ноги. (Тут і далі примітки авторські). |
