– Поки що непогано, командире, – відповів Вотні. – Ти казала про якийсь план?

– Підтверджую, – сказала вона. – Ми скинемо атмосферу, щоб отримати тягу.

– Як?

– Підірвемо ВШ.

– Що?! – сказав Вотні. – Як?!

– Фоґель збере бомбу.

– Я знав, що той дядько – скажений учений, – мовив Вотні. – Але мені здається, що краще б ми прийняли мою ідею з Залізною Людиною.

– Це надто ризиковано, і ти знаєш це, – відповіла вона.

– Річ у тім, – сказав Вотні, – що я егоїст. Я хочу, щоб удома висіли меморіальні знаки лише на мою честь. не хочу, щоб ви, невдахи, отримали бодай один. Я не можу дозволити вам підірвати ВШ, народ.

– Ой, – сказала Льюїс. – Ну коли ти не дозволиш, то… Стривай-но… хвилиночку… Я тут дивлюся на свої нашивки на рукаві, і вони говорять мені, що командир тут я. Сиди рівненько. Ми прийдемо по тебе.

– Розумна яка.

•••

Бувши хіміком, Фоґель знав, як зробити бомбу. По правді, більша частина його підготовки була присвячена тому, щоб не зробити її випадково.

На борту корабля було небагато займистих речовин через фатальні наслідки пожежі. Але їжа за своєю природою містила горючі вуглеводні. не маючи часу сісти й порахувати, Фоґель прикинув приблизно.

Цукор містить 4000 харчових калорій на кілограм. Одна харчова калорія дорівнює 4184 Джоулям. в невагомості цукор плаватиме в повітрі, і його кришталики розділяться, даючи максимальну площу поверхні. у чистому кисні з кожного кілограма цукру вивільниться 16,7 мільйонів Джоулів, що матимуть вибухову силу восьми динамітних шашок. Така природа горіння в чистому кисні.

Фоґель обережно відміряв цукор. Він насипав його в лабораторну склянку з товстого скла, найміцнішу посудину, яку мав під рукою. Її міцність була такою ж важливою, як і вибухова речовина. з крихкої посудини вийшла би просто куля вогню, що мала б небагато ударної сили. Міцна ж оболонка утримувала б внутрішній тиск, поки він не набрав би повного руйнівного потенціалу.

Він швидко висвердлив отвір в корку склянки, а тоді оголив відрізок дроту і пропустив його крізь дірку.

– Sehr gefährlich, – бурмотів він, наливаючи в мензурку рідкого кисню з корабельних запасів. Тоді він швидко вкрутив корок на місце. Всього за кілька хвилин він зібрав примітивну бомбу.

– Sehr, sehr, gefährlich.

Він виплив з лабораторії й попрямував до носу корабля.

•••

Йогансен готувала панель освітлення, коли проплив поруч Бек, що прямував до ВШ.

Вона вхопила його за руку.

– Будь обережним, коли перебиратимешся до шлюзу.

Він розвернувся, щоб стати лице в лице.

– Будь обережною, коли закладатимеш бомбу.

Вона поцілувала його шолом, а тоді відвернула очі, зніяковівши.

– Вийшло по-дурному. не кажи нікому, що я це зробила.

– А ти нікому не кажи, що мені сподобалося, – посміхнувся Бек.

Він увійшов до шлюзу й замкнув за собою внутрішні двері. Скинувши тиск, він розкрив зовнішні двері й підпер їх. Тоді він ухопився за ручку на корпусі й витяг себе назовні.

Йогансен дивилася на нього, поки він не зник з очей, а тоді повернулася до панелі освітлення. Вона вже знеструмила її зі свого робочого місця. Витягши назовні відрізок дроту, вона оголила кінці і вовтузилася з обмоткою, поки не прийшов Фоґель.

Він з’явився за хвилину, обережно пливучи коридором і тримаючи бомбу двома руками.

– Для запалу я використав один дріт, – почав пояснювати він. – не хотів ризикувати з двома дротами й іскрою. Це було б надто небезпечно для нас, якби накопичився статичний заряд, поки ми б її встановлювали.

– То як ми її підірвемо? – спитала Йогансен.

– Дріт мусить сильно нагрітися. Якщо його пустити через нього коротке замикання, цього вистачить.

– Доведеться надурити запобіжник, – сказала Йогансен, – але це легко.

Вона притягла дроти освітлення й бомби разом і з’єднала їх.

– Перепрошую, – сказав Фоґель. – Я мушу повернутися до шлюзу №2, щоб впустити доктора Бека назад.

– Угу, – сказала Йогансен.

•••

Мартінез повернувся на місток.

– Я мав кілька хвилин, тож пробігся контрольним списком перевірки реакторного відсіку перед входом в атмосферу. Усе готове до прискорення, відсік ізольовано.

– Добре придумав, – сказала Льюїс. – Готуй корекцію положення корабля.

– Зрозумів, командире, – сказав Мартінез, підпливаючи до свого місця.

– Підпер двері ВШ, – долинув з динаміків голос Бека. – Починаю рухатися обшивкою.

– Прийнято, – сказала Льюїс.

– Ох і хитрі ж ці розрахунки, – сказав Мартінез. – Доводиться все робити навпаки. ВШ маємо спереду, тож джерело тяги буде якраз навпроти двигунів. Програма не розрахована на те, що спереду з’явиться ще один двигун. Доводиться брехати їй, що ми збираємося прискорюватись до Марка.

– Не поспішай, головне обчислити все правильно, – сказала Льюїс. – І не починай корекцію, поки я не скажу. не можна крутити кораблем, поки Бек назовні.

– Прийнято, – сказав Мартінез. За мить він додав: – Гаразд, корекція розрахована, готовий її застосувати.

– Чекай, – сказала Льюїс.

•••

Знову одягнувши скафандр, Фоґель розгерметризував шлюз №2 і відкрив зовнішні двері.

– Нарешті, – сказав Бек, залазячи всередину.

– Вибач за затримку, – сказав Фоґель. – Я мусив зробити бомбу.

– Ох і дивний же нині день, – сказав Бек. – Командире, Фоґель і я на позиції.

– Прийнято, – відповіла Льюїс. – Притуліться до передньої стіни шлюзу. Перевантаження в один g триватиме десь чотири секунди. Переконайтесь, що ви обидва міцно прив’язані.

– Прийнято, – сказав Бек, закріплюючи свою линву. Двоє чоловіків притулилися до стіни.

•••

– Гаразд, Мартінезе, – сказала Льюїс. – Розвертай нас у потрібному напрямку.

– Прийнято, – сказав Мартінез, застосовуючи корекцію положення.

Йогансен запливла на місток під час корекції. Кімната оберталася навколо неї, тож вона вхопилася за ручку.

– Бомба готова, запобіжник заблоковано, – сказала вона. – Я можу підпалити її, дистанційно увімкнувши панель освітлення №41.

– Замкни місток і займи своє місце, – сказала Льюїс.

– Прийнято, – мовила Йогансен. Розблокувавши аварійний замок, вона міцно закрила вхід на місток. Кілька поворотів – і справу було зроблено. Вона повернулася на своє місце і запустила швидку перевірку.

– Збільшую тиск до 1,03 атмосфери… Тиск тримається.

– Прийнято, – сказала Льюїс. – Час до перехоплення?

– Двадцять вісім секунд, – сказала Йогансен.

– Ого, – сказав Мартінез. – Ледве встигли.

– Ти готова, Йогансен? – спитала Льюїс.

– Так, – відповіла Йогансен. – Залишилось один раз клацнути.

– Мартінезе, як напрям?

– Рівнісінько так, як треба, – доповів Мартінез.

– Пристебніться, – сказала Льюїс.

Усі троє затягли ремені крісел.

– Двадцять секунд, – сказала Йогансен.

•••

Тедді сів на своє місце в кімнаті для почесних гостей.

– Як справи?

– За п’ятнадцять секунд вони підірвуть ВШ, – сказав Венкат. – А ти де був?

– Говорив з Президентом по телефону, – сказав Тедді. – Думаєш, у них вийде?

– Гадки не маю, – сказав Венкат. – Зроду не почувався таким безпорадним.

– Якщо це тебе втішить, – сказав Тедді, – то десь так почуваються всі, хто на цій планеті.

По той бік скла туди й сюди крокував Мітч.

•••

– П’ять… чотири… три… – казала Йогансен.

– Тримайтеся, – сказала Льюїс.

– Дві… одна… – продовжувала Йогансен. – Вмикаю панель освітлення №41.