Хай там як, тяганина з камінням і нарікання на тяганину з камінням виснажили мене. Здається, я розтягнув щось у спині. Решту дня відпочиватиму.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 201
Я точно розтягнув щось у спині. Прокинувся від лютого болю.
Тому я зробив перерву в модифікації марсохода. Натомість я весь день приймав пігулки і грався з радіацією.
Спершу я наковтався вікодину для спини. Слава Бекові і його медичним припасам!
Тоді я поїхав по РТГ. Він лежав там, де я його покинув, у ямі за чотири кілометри від Дому. Тільки ідіот залишив би його поблизу свого житла. Втім, я підібрав його і повіз до Дому.
Він або вб’є мене, або ні. Багато зусиль було покладено на те, щоб він не розбився. Якщо не довіряти NASA, то кому ж тоді довіряти? (Поки забудемо на хвилинку, що NASA наказало нам закопати його подалі).
Я перевіз його на даху марсохода. Цей малюк прямо вивергає тепло.
Я маю трохи пластикових трубок для дрібного ремонту відновлювача води. Занісши РТГ в Дім, я обережно закріпив трубки коло його тепловодів. Використавши скручену з паперу лійку, я залив у трубки воду і дав їй стекти до контейнера для зразків ґрунту.
Звісно, вода нагрілася. Це й не дивина, але приємно бачити, що термодинаміка поводиться, як їй личить.
Одна заковика: регулятор атмосфери не працює безперервно. Швидкість виморожування СО2 залежить від погоди назовні. Тож зворотній потік крижаного повітря не рівномірний. А РТГ виробляє постійну, відому кількість тепла. Він не може «зменшити оберти».
Тож за допомогою РТГ я нагріватиму воду, щоб створити тепловий резервуар, а тоді пропускатиму зворотній потік повітря булькати крізь нього. Так мені не доведеться думати, коли повітря заходитиме, а коли ні. Крім того, це не дасть температурі всередині марсохода змінитись раптово.
Коли вікодин відступив, спина заволала ще сильніше, ніж до того. Треба берегтися. не можна вічно ковтати пігулки. Тому я відкладу важку роботу на кілька днів. А ще мені допоможе маленький особистий винахід…
Я вирізав гамак з ліжка Йогансен. Тоді я натягнув на раму запасне покриття для Дому, зробивши заглиблення всередині ліжка, залишивши з країв трохи запасу. Коли я придавив їх камінням, то отримав водонепроникну ванну!
На заповнення цієї мілкої ванни знадобилося лиш 100 літрів води.
Тоді, я поцупив помпу з відновлювача води (я досить довго можу обходитися без нього). Тоді я з’єднав її з моїм нагрівачем води фірми РТГ і опустив вхідну й вихідну трубку в воду.
Знаю, що це смішно, але востаннє я лежав у ванні ще на Землі, а спина мені дуже болить. Крім того, я все одно проведу з РТГ 100 солів, тому ще один-два зверху мене не злякають. Отак я відбрехався від здорового глузду, і надалі на цьому стоятиму.
За дві години вода нагрілася до 37°C. Тоді я вимкнув помпу і заліз у ванну. Людоньки! Тільки й міг я сказати, що «Ааааааа».
Якого біса я не подумав про це раніше?
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 207
Увесь тиждень витратив на відновлення після негараздів зі спиною. Боліло не дуже сильно, але на Марсі небагато мануальних терапевтів, тож я не гнав коней.
Двічі на день я ліз до купелі, багато лежав у ліжку і дивився поганющі телесеріали сімдесятих. Я вже переглянув усю колекцію Льюїс, але більше робити не було чого. Залишалось тільки дивитися повтори.
Я багато чого передумав.
Становище можна покращити, якщо взяти більше сонячних панелей. Чотирнадцять панелей, що я взяв на дорогу до «Пасфайндера» давали 18 кіловат-годин, які могли накопичити акумулятори. Під час переїздів панелі лежали закріплені на даху. Причеп надасть місце ще для семи (бо половини даху не стане, коли я виріжу в ньому отвір).
Ключовим елементом живлення цієї експедиції є генератор кисню. Усе зводиться до того, скільки енергії я зможу згодовувати цьому жадібному малому покидьку впродовж одного сола. Я хочу до мінімуму зменшити кількість днів, у які я не зможу їхати. Що більше енергії я зможу давати генератору, то більше кисню він зможе вивільняти, і то довше я зможу їхати між цими «провітрюваннями».
Будьмо жадібними. Скажімо, що я зможу знайти місце для чотирнадцяти додаткових панелей замість семи. Ще не знаю, як цього досягти, але уявімо, що я зміг. Це дасть мені тридцять шість ніндзя-піратів, що за один сол дадуть мені кисню на п’ять наступних солів. Мені доведеться зупинятися лиш раз на п’ять днів. Це вже набагато прийнятніше.
А ще, якщо я знайду акумулятор для зберігання додаткової енергії, я зможу долати 100 кілометрів за сол! Хоча це легше сказати, аніж зробити. Знайти, де тримати ті додаткові 18 кіловат-годин геть нелегко. Доведеться брати два акумулятори по 9 кіловат-годин з Дому і вантажити їх на марсохід чи причеп. Вони не схожі на акумулятори марсоходів; вони не малі й не пересувні, легкі, але об’ємисті. Можливо, доведеться кріпити їх до корпуса зовні, а це зменшить місце для сонячних панелей.
Сто кілометрів за сол – це дуже оптимістично. Скажімо, я зможу долати 90 кілометрів за сол, зупиняючись на кожен п’ятий для відновлення кисню. Так я маю дістатися мети за сорок п’ять солів. Було б пречудово!
До інших новин: до мене дійшло, що у NASA, певно, зі страху понакладали в штанці купи цегли. Вони слідкують за мною з супутників і вже шостий день не бачать, щоб я виходив з Дому. Спині трохи полегшало, тож непогано було б написати їм кілька рядків.
Я вийшов на ПКД. Цього разу, перекладаючи каміння з надзвичайною обережністю, я виклав азбукою Морзе наступне повідомлення: «ПОШКОДИВ СПИНУ. ВЖЕ КРАЩЕ. ПРОДОВЖУЮ ГОТУВАТИ МАРСОХІД».
На тому я вирішив, що фізичної праці на сьогодні досить. не варто перенапружуватись.
Думаю, зараз саме час для купелі.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 208
Сьогодні я експериментував з панелями.
Спершу я перевів Дім у маловитратний режим: ніяких внутрішніх вогнів, неключові системи вимкнуто, опалення призупинено. Все одно я більшу частину дня мав провести надворі.
Тоді я від’єднав двадцять вісім панелей від сонячної ферми і перетяг їх до марсохода. Чотири години я складав їх і так, і сяк. Бідолашний марсохід став схожий на вантажівку «Селюків з Беверлі-Гіллз». Щоб я не робив, нічого не виходило.
Єдиний спосіб везти всі двадцять вісім панелей на даху – це скласти їх таким високим стосом, що вони попадали б на першому повороті. Якби я зв’язав їх, вони б упали разом. Якби я знайшов спосіб ідеально прикріпити їх до марсохода, він би перекинувся. Я навіть перевіряти не хотів. з одного погляду все було ясно, а я не хотів нічого ламати.
Я ще не вирізав шмат даху з причепа. Половина отворів готова, але я ще нічого не вирішив. Якщо дах залишиться на місці, я зможу везти чотири стоси по сім панелей. Вийде непогано; та сама кількість, яку я віз до «Пасфайндера», помножена на два марсоходи.
Халепа в тому, що та діромаха мені таки потрібна. Регулятор працює тільки за умов нормального тиску і він завеликий, щоб вміститися у непристосованому марсоході. А на додачу генератору кисню теж потрібен нормальний тиск під час роботи. Я збираюся вмикати його раз на п’ять солів, але що я на той сол робитиму? Ні, діромаху таки треба пробити.
Таким чином, я зможу везти двадцять одну панель. Треба знайти, куди ввіпхнути решту сім. Єдине місце, куди їх можна припасувати – боки марсохода і причепа.
Однією з моїх ранніх модифікацій стали сакви, які я перекидав через марсохід. з одного боку тримався додатковий акумулятор (вкрадений з того, що зараз стало причепом), а з іншого каміння грало роль противаги.
Цього разу сакви мені не потрібні. Я можу повернути другий акумулятор в причеп, звідки взяв. Це навіть звільнить мене від клопоту зупинятися посеред перегону і виходити назовні, щоб перемкнути дроти. Коли марсоходи зчеплені, мені доступні ресурси обох, включно з електрикою.
