Техніки, що відпрацювали свої зміни, спостерігали за процесом з оглядового майданчика. За минулі два місяці вони мало бачили своїх рідних; в їдальні облаштували тимчасову кімнату для сну. Третина з них зараз мала б спати, але вони не хотіли пропустити цю мить.

Начальник зміни затягнув останній болт. Коли він прибрав гайковий ключ, інженери почали несамовито аплодувати. Багато в кого до очей підступили сльози.

Після шістдесяти трьох днів виснажливої роботи, «Ірида» була готова.

•••

Енні зійшла на подіум і поправила мікрофон.

– Приготування до запуску завершені, – сказала вона. «Ірида» готова. Старт заплановано на 09:14 ранку.

– Після запуску вона залишатиметься на орбіті не менше трьох годин. За цей час Центр управління збере точні дані телеметрії для підготовки переходу на траєкторію польоту на Марс. Після того управління місією перейде до команди запуску припасів «Ареса-3». Вони слідкуватимуть за рухом апарата протягом наступних місяців. Щоб дістатися Марса, йому знадобиться чотириста чотирнадцять днів.

– Питання про вантаж, – сказав репортер. – Я чув, що там не лише їжа?

– Це правда, – посміхнулася Енні. – Ми виділили сто грамів для предметів розкоші. Серед них написані від руки листи від родини Марка, записка від Президента, і USB накопичувач з музикою всіх часів.

– Диско там є? – спитав хтось.

– Немає, – сказала Енні, а кімнатою прокотилася хвиля гиготіння.

Наступне питання поставила Кеті Ворнер з CNN:

– Якщо запуск зазнає невдачі, чи залишаться у Вотні хоч якісь шанси?

– Будь-який запуск пов’язаний з ризиком, – сказала Енні, ухиляючись від питання. – Але ми не передбачаємо ускладнень. Погода на мисі ясна і тепла. Годі й просити про кращі умови.

– Чи є у рятувальної місії межа витрат? – спитав інший репортер. – Дехто починає задумуватися над тим, коли «багато» переходить у «забагато».

– Тут ідеться не про загальну суму витраченого, – сказала готова до цього питання Енні. – Йдеться про людське житті в безпосередній небезпеці. Але якщо оцінити все з фінансового боку, то варто врахувати користь від продовженої місії Марка Вотні. Його тривале перебування на Марсі й боротьба за виживання дали нам більше знання про Марс, ніж усі попередні запуски програми «Арес», узяті разом.

•••

– Ти віриш в Бога, Венкате? – спитав Мітч.

– Аякже, в цілу купу, – сказав Венкат. – Я індуїст.

– Попроси в них допомоги для запуску.

– Зроблю.

Мітч ступив до свого робочого місця в Центрі управління. в кімнаті вирувало від метушні десятків диспетчерів, кожен з яких закінчував останні приготування перед запуском.

Він одяг навушники й глянув на гігантські цифри годинника, що світилися на екрані на передній стіні кімнати.

– Це керівник польотів. Починаємо перевірку готовності до запуску.

– Зрозумів, Г’юстон, – була відповідь керівника запуску у Флориді. – Перевірка готовності служб і систем, – передав він. – Відповідайте, «рушай» або «стій». Зв’язок?

– Рушай, – була відповідь.

– Відлік.

– Рушай, – сказав інший голос.

– Контроль-1.

– Рушай.

Поклавши підборіддя на долоні, Мітч не зводив очей з головного екрану. Він показував відео зі стартового майданчика. на ракеті, оповитій водяною парою від охолодження, ще й досі було виведено «Іґл-Ай-3».

– Контроль-2.

– Рушай.

– Контроль-3.

– Рушай.

Венкат сперся на цегляну стіну. Він адміністратор. Він свою роботу зробив. Тепер він міг лиш дивитися й сподіватися на краще. Його погляд прикипів до екранів на дальній стіні. Перед очима в нього стояли числа, графіки додаткових змін, відверта брехня і вибрики на межі злочину, до яких він вдавався, щоб ця місія відбулася. Усе це буде виправдане в разі успіху.

– Безпека.

– Рушай.

– Бак-1.

– Рушай.

Тедді сидів у оглядовій кімнаті для важливих гостей позаду Центру управління. Його авторитет дозволив посісти найкраще місце посередині першого ряду. Його дипломат лежав під ногами, а в руках він тримав блакитну теку.

– Бак-2.

– Рушай.

– Живлення.

– Рушай.

Енні Монтроуз крокувала від стіни до стіни свого особистого кабінету поруч з кімнатою для преси. Усі дев’ять закріплених на стіні телевізорів показували різні канали; на кожному показували стартовий майданчик. Глянувши на монітор свого комп’ютера, вона побачила, що зарубіжні канали показували те саме. Світ затамував подих

– Повітряний простір.

– Рушай.

– Погода.

– Рушай.

Брюс Ен сидів у їдальні ЛРР разом із сотнями інженерів, які віддали усі сили збиранню «Іриди». Вони дивилися пряму трансляцію на проекторі. Дехто крутився на стільці, не в змозі знайти зручне положення. Інші трималися за руки. у Пасадені було 06:13 ранку, але працівники зібралися всі як один.

– Зв’язок з ВПС.

– Рушай.

– Наведення.

– Рушай.

За мільйони кілометрів від них екіпаж «Гермесу» зібрався навколо сидіння Йогансен. Вони не зважали на двохвилинну затримку передачі. Вони нічим не могли зарадити, і в їх участі не було потреби. Йогансен уважно дивилася на екран, хоч він і показував лиш силу аудіосигналу. Бек сплітав і розплітав руки. Фоґель стояв нерухомо, опустивши погляд на підлогу. Спочатку Мартінез молився пошепки, а тоді зрозумів, що критися ні до чого. Командир Льюїс стояла окремо від усіх, склавши руки на грудях.

– Вантаж.

– Рушай.

– Оператор носія.

– Рушай.

– Г’юстон, говорить Старт, усі системи готові.

– Зрозумів, – сказав Мітч, глянувши на зворотній відлік. – Говорить Центр, плануємо запуск за розкладом.

– Зрозуміли вас, Г’юстон, – сказав Старт. – Запуск за розкладом.

Щойно годинник показав «-00:00:15», телеканали отримали те, на що чекали. Диспетчер почала вести відлік уголос.

– П’ятнадцять, – сказала вона. – Чотирнадцять… тринадцять… дванадцять… одинадцять…

Тисячі людей на мисі Канаверал зібрались у найбільший натовп, який коли-небудь приходив подивитися на запуск непілотованого апарата. Вони прислухалися до голосу диспетчера відліку, який лунав над трибунами.

– Десять… дев’ять… вісім… сім…

Річ Пернел, що з головою поринув у свої розрахунки орбіт, втратив відчуття часу. Він не помітив, як його колеги перейшли до великої кімнати для зустрічей, де встановили екран. Десь під купою інших думок ворухнулося усвідомлення того, що в кабінеті стало незвично тихо, але на тому все й скінчилося.

– Шість… п’ять… чотири…

– Початок запалювання.

– Три… два… один…

Затискачі відпустили ракету, і вона спочатку повільно, а тоді чимдалі швидше полетіла вгору, овіяна клубами диму й вогню. Натовп вітав її криками.

– …і є відрив апарата «Ірида», – сказала диспетчер відліку.

Поки ракета підносилася до неба, Мітч не мав часу підвести погляд на головний екран.

– Кут нахилу? – гукнув він.

– Нахил нормальний, Центр, – почулася негайна відповідь.

– Курс? – спитав він.

– На курсі.

– Висота тисяча метрів, – сказав хтось.

– Точка безпечного переривання, – гукнув ще хтось, вказуючи, що тепер корабель за потреби можна було спрямувати в Атлантичний океан.

– Висота тисяча п’ятсот метрів.

– Початок розвороту.

– Невелика вібрація, Центр.

Мітч глянув на диспетчера набору висоти.

– Повторіть?

– Легка вібрація. Система наведення компенсує її.

– Стежте за цим, – сказав Мітч.

– Висота дві тисячі п’ятсот метрів.

– Розворот завершено, двадцять дві секунди до відділення першого ступеня.

•••

Під час розробки «Іриди» в ЛРР враховували вірогідність катастрофічного збою на етапі посадки. Замість звичайних раціонів, більшу частину припасів складали кубічні шматки багатої на білок маси, які залишились би їстівними, навіть якби «Ірида» не змогла застосувати надувні балони й вдарилась об поверхню на неймовірній швидкості.