Нічого не бачу…. Чую, але… десь внизу, та не видно де саме

В голову приходить тільки один спосіб знайти його – розвести вогонь!

Знаю. Забагато моїх ідей стоять на тому, щоб підпалити що-небудь. Знаю, навмисне палити щось у крихітному замкненому середовищі – зазвичай найгірше, що може спасти на думку. Але мені потрібен дим. Зовсім трошки.

Як завжди, під рукою тільки той мотлох, який навмисне робили негорючим. Але хай там як ретельно в NASA намагалися все передбачити – навіть їм не до снаги зупинити рішучого палія з балоном чистого кисню.

На жаль, скафандр повністю зроблений з негорючих матеріалів. Як і шлюз. Мій одяг теж вогнетривкий, навіть нитки.

Перед тим я збирався перевірити сонячну ферму і полагодити що треба після вчорашньої бурі. Тому я маю з собою мій набір інструментів. Але я передивився його і побачив, що всі інструменти металеві або з вогнетривкого пластику.

Я щойно зрозумів, що таки маю дещо займисте – моє волосся. Думаю, воно згодиться. в наборі є гострий ніж. Збрию з руки купку волосся.

Крок наступний: кисень. Я не маю такої розкоші, як струмінь чистого кисню. Усе, що я можу зробити – надурити систему управління скафандра, щоб він збільшив уміст кисню в цілому шлюзі. Гадаю, 40 відсотків вистачить.

Тепер мені потрібна тільки іскра.

В скафандрі є електроніка, але вона живиться струмом дуже низької напруги. не думаю, що зможу видобути з нього дугу. Крім того, я не хочу псувати скафандр. Він потрібен мені в робочому стані, щоб перейти зі шлюзу до марсохода.

У самому шлюзі також є електроніка, але живилася вона від Дому. Либонь, у NASA ніхто й не подумав, що буде, якщо шлюз кидоне на п’ятдесят метрів від нього. Воші ледачі.

Може пластик і не горить, але ті, хто грався з повітряними кульками знають, що на них накопичується статичний заряд. Коли я зроблю це, мені залишиться тільки торкнутися металевого інструменту – і я отримаю іскру.

Цікавий факт: саме так загинув екіпаж «Аполлона-1». Нехай щастить!

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 119 (4)

Я сиджу всередині коробки, повної запаху паленого волосся. Це не дуже приємний запах.

За першою спробою вогонь з’явився, але дим просто безладно кружляв. Моє дихання усе зіпсувало. Тому я затамував подих і спробував знову.

За другою спробою все зірвав скафандр. з розбитого скла тихенько витікав струмінь повітря, бо скафандр постійно компенсує нестачу. Тож я вимкнув скафандр, затамував подих і спробував ще раз. Я мусив квапитись – тиск падав.

За третьою спробою я спіймав облизня через те, що різко махав руками, коли підпалював волосся. Прості рухи створювали достатньо завихрень, щоб розігнати дим по всьому шлюзу.

За четвертим разом я залишив скафандр вимкненим, затамував подих і, коли настала пора підпалювати, зробив це дуже повільно. Тоді я прослідкував за тим, як тоненький струмінь диму поплив до підлоги і зник у розриві завтовшки з волосину.

Ось ти де, витоку поганий!

Я вхопив ротом повітря і знов увімкнув скафандр. За час мого маленького експерименту тиск упав до 0,9 атмосфери, але в повітрі залишилось достатньо кисню для мене і мого волосяного багаття. Скафандр швидко все владнав.

Зараз я дивлюсь на розрив і бачу, що він просто крихітний. Заклеїти його буде як раз плюнути, але тепер я вважаю, що це погана думка.

Я муситиму якось полагодити шолом. Ще не знаю як, але ремонтний набір і гума, що протистоїть тиску, певно, дуже для цього згодяться. І я не можу використовувати їх потроху. Коли я зірву закривку з ремонтного набору, дві складові гуми змішаються, і я матиму шістдесят секунд перш, ніж вона застигне. Я не можу взяти звідти дрібку, щоб залатати шлюз.

Якби я мав час, то придумав би щось із тим шоломом. Тоді я знайшов би кілька секунд, щоб заклеїти й розрив у шлюзі. Але часу в мене нема.

В балоні лишилося 40 відсотків азоту. Я мушу заклеїти той розрив зараз, і при цьому не можна використовувати ремонтний набір.

Перша думка: хлопчик зі «Срібних ковзанів». Я лизнув долоню і закрив нею розрив.

Гаразд… Таким чином його неможливо закрити повністю, тож трохи повітря вислизає… стає холодніше… майже нестерпно… Гаразд, до біса це.

Друга думка: стрічка!

В наборі інструментів лежить клейка стрічка. Накладемо її на розрив і поглянемо, чи втримає вона повітря. Цікаво, чи надовго її вистачить, перш ніж тиск її прорве. Накладаю…

От і все… Поки не рветься…

Дайте перевірю скафандр… Показники кажуть, що тиск стабілізувався. Здається, стрічка непогано впоралася.

Подивимося, як вона триматиметься…

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 119 (5)

Минуло п’ятнадцять хвилин – стрічка на місці. Здається, цю проблему вирішено.

Якась слабенька кульмінація. Я вже продумував, як закрити розрив льодом. в напувалці скафандру міститься десь два літри води. Я міг би вимкнути системи обігріву й охолодити шлюз до замерзання. Тоді б я … Втім, яка різниця.

Просто кажу, що міг би впоратися і за допомогою льоду.

Гаразд. До інших негараздів: як полагодити скафандр? Клейкою стрічкою можна заліпити тонкий розрив, але вона не втримає тиск, якщо заклеїти нею розбите скло шолому.

Ремонтний набір малий, але дуже корисний. Я можу нанести гуму уздовж краю, де раніше кріпилося скло, а тоді приліпити щось, щоб закрити отвір. Питання в тому, чим мені його закрити? Чимось, що може витримати чималий тиск.

Озираючись навколо, я бачу, що єдина річ у цьому шлюзі, яка може утримати атмосферу – це сам скафандр. Матеріалу немало, і я навіть зможу його викроїти. Пам’ятаєте, як я нарізав смужки з покриття Дому? Ті самі ножиці лежать у моєму наборі інструментів.

Вирізавши шматок зі скафандру, я зроблю в ньому що одну діру. Але таку, положення і розмір якої визначатиму я.

Так… Здається, я маю рішення. Я відріжу собі руку!

Ну, не зовсім. не свою руку. Рукав скафандра. Різатиму зразу під лівим ліктем. Тоді я розпорю шматок уздовж і матиму прямокутник. Він буде достатньо великий, щоб закрити скло, і гума його триматиме.

Матеріал, що може витримати тиск в одну атмосферу? Є.

Гума, призначена для латання дірок, здатна витримувати той самий тиск? Є.

А як же діромаха на обрубку руки? на відміну від шолома, тут матеріал гнучкий. Я складу краї разом і заллю гумою. Доведеться притискати ліву руку до тулуба, коли я його вдягну, але місця там вистачить.

Шар гуми буде доволі тонкий, але це буквально найміцніша клейка речовина, відома людству. І не обов’язково заклеювати все ідеально. Латки мають лиш протриматися, поки я дістануся безпечного місця.

А де те «безпечне місця»? Гадочки не маю.

Хай там як, усе по порядку. Зараз я лататиму скафандр.

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 119 (6)

Я легко відрізав рукав; так само легко я розпоров його уздовж шову, щоб зробити з нього прямокутник. Ті ножиці й чорта переріжуть.

А от скло з шолому я вичищав довше, ніж збирався. Навряд чи скельця пошкодять матеріал скафандру, але я не ризикуватиму. Крім того, я не хочу, щоб мені в очі сипалося скло, коли я надягну шолом.

Тоді настав час найскладнішої частини плану. Коли я зірвав закривку ремонтного набору, то мав рівно шістдесят секунд, перш ніж гума затвердіє. Я черпнув її з ремонтного набору пальцями й швидко розмазав уздовж краю шолома. Тоді я взяв те, що лишилося і заклеїв дірку в рукаві.

Я притис прямокутник матерії скафандра до шолому двома руками, а коліном став на шов на рукаві.

Я тримав його, поки не дорахував до 120. Про всяк випадок.

Здається, вийшло непогано. Шов тримався міцно, а гума затверділа, мов скеля. Однак я таки приклеїв руку до шолому.

Не смійтеся.

Тепер я розумію, що розмазувати гуму пальцями було не варто. на щастя, ліва рука лишилася вільною. Я трохи побурчав і добряче вилаявся, але таки дотягнувся до набору інструментів. Коли я витяг викрутку, то відшкріб себе від шолому (увесь час відчуваючи себе дурнем). Справа була делікатна, бо я не хотів здерти шкіру з пальців. Доводилося заганяти викрутку між шоломом і гумою. Я звільнив руку, не проливши ні краплини крові, тож розцінив це як тріумф. Проте затверділа гума ще кілька днів не сходитиме з моїх пальців, як у якогось малого, що грався із суперклеєм.