Полковник Істербрук сказав голосом, який був слабким відлунням одного з його звичних тонів:
— Гарно! Добрий вогонь.
Місіс Істербрук не захотіла скинути шубку й сіла поруч із чоловіком, її личко, зазвичай гарненьке й банальне, тепер було схоже на вузьку мордочку ласки. Настрій в Едмунда був вочевидь препоганий, і він на всіх дивився лютим поглядом. Місіс Светенгем, схоже, робила над собою якесь велике зусилля, унаслідок якого її обличчя здавалося пародією на себе.
— Жахливо все це — чи не так? — сказала вона, намагаючись говорити тоном світської розмови. — Я маю на увазі все, що тут сталося. І чим менше ми говоритимемо про це, тим ліпше. Бо нікому не відомо, хто наступний, — це як під час чуми. Люба міс Блеклок, ви не думаєте, що вам треба випити трохи бренді? Половинку келишка, не більше. Я завжди думаю, що нема нічого ліпшого, аніж бренді, — це такий чудовий стимулянт. Ми повелися, як справжні нахаби, вдершись сюди отак, без запрошення, але інспектор Кредок примусив нас прийти. І як жахливо те, що її досі не знайдено — ту бідолашну стареньку, яка гостює у вікарія. Банч Гармон мало не збожеволіла від страху за неї. Ніхто не знає, куди вона пішла, замість піти додому. Вона не приходила до нас. Я навіть не бачила її сьогодні. А я не могла б не побачити, якби вона підійшла, бо я була у вітальні — позаду будинку, а Едмунд писав у своєму кабінеті, вікна якого виходять до фасаду, тобто ми її побачили б, хоч би звідки вона прийшла. І звичайно ж, я сподіваюся і молюся, щоб нічого не сталося з цією любою старенькою, і сподіваюся, вона не втратила свій здоровий глузд абощо.
— Мамо, — сказав Едмунд стражденним голосом, — ти не могла б заткнутися?
— Гаразд, любий, я більше не промовлю й слова, — сказала місіс Светенгем і сіла на канапу поруч із Джулією.
Інспектор Кредок стояв біля дверей. Прямо перед ним майже в один ряд сиділи три жінки. Джулія й місіс Светенгем — на канапі. Місіс Істербрук — на бильці чоловікового крісла. Він не наполягав на такому розташуванні, але воно його цілком влаштовувало.
Міс Блеклок і міс Гінчкліф присіли навпочіпки біля вогню. Едмунд стояв біля них. Філіпа була десь глибоко в тіні.
Кредок почав без передмови:
— Ви всі знаєте, що міс Мерґатройд убито, — почав він. — Ми маємо підстави вважати, що людина, яка її вбила, була жінкою. І з певних причин можемо звузити це коло ще більше. Зараз я запитаю кількох із тут присутніх дам, що вони робили сьогодні в проміжок часу між четвертою годиною і четвертою годиною двадцять хвилин пополудні. Я вже дістав звіт про її сьогоднішні пересування від молодої леді, яка досі називала себе міс Симонс Я попрошу її повторити свої слова. Разом із тим, міс Симонс, я мушу остерегти вас, що ви не зобов'язані відповідати, якщо думаєте, що ваша відповідь, яку констебль Едвардс зараз запише, може бути потім використана проти вас у суді.
— Ви зобов'язані мене про це попередити, чи не так? — сказала Джулія. Вона була досить бліда, але спокійна. — Я повторюю, що сьогодні між четвертою годиною і четвертою тридцять я йшла через поле понад струмком біля ферми Комптона. Я повернулася звідти дорогою, яка перетинає це поле й біля якої ростуть три тополі. Наскільки пам'ятаю, не зустріла нікого. Я не проходила близько від садиби «Боулдерс».
— Місіс Светенгем?
Едмунд сказав:
— Ви остерігаєте всіх?
Інспектор обернувся до нього.
— Ні. Поки що лише міс Симонс. У мене немає підстав вважати, що будь-яке інше твердження може дати привід до звинувачення, але кожна з допитуваних осіб, звичайно, може вимагати присутності свого адвоката й відмовитися відповідати на запитання, якщо він не присутній.
— Але ж це було б цілковитим і дурним марнуванням часу! — вигукнула місіс Светенгем. — Я переконана, що відразу зможу точно сказати вам, де була й що робила. Вам це потрібно, чи не так? Можна мені починати?
— Так, будь ласка, місіс Светенгем.
— Дайте хвильку подумати. — Місіс Светенгем заплющила очі, потім знову розплющила їх. — Звичайно ж, я не маю жодного стосунку до вбивства міс Мерґатройд. Я переконана, кожному це відомо. Але я знаю цей світ і знаю, що поліція наділена правом ставити будь-кому всі запитання, які вона вважає за потрібні, і ретельно записувати відповіді, бо все це, як ви висловлюєтеся, треба «для протоколу». Правильно я говорю? — Місіс Светенгем вистрелила цим запитанням у сумлінного констебля Едвардса й люб'язно додала: — Сподіваюсь, я кажу не надто швидко?
Констебль Едвардс, добрий стенографіст, але мало обізнаний у правилах світського тону, густо почервонів і сказав:
— Усе гаразд, мем. Та, можливо, трохи повільніше було б краще.
Місіс Светенгем заговорила далі, підкреслено роблячи паузи в тих місцях, де вона вважала за доречне поставити кому чи навіть крапку.
— Звичайно, мені тут доведеться зіткнутися з певними труднощами, адже відчуття часу в мене не дуже добре. До того ж по закінченні війни половина наших годинників узагалі зупинилися, а ті, які досі йдуть, дуже часто або поспішають, або йдуть повільно, або взагалі зупиняються, бо ми їх не накручуємо. — Місіс Светенгем зробила паузу, ніби чекаючи, коли пообвалюються всі ці уламки застиглого часу, а тоді сумлінно провадила: — Я думаю, о четвертій годині я вивертала шкарпетку (але з незбагненних причин помилилася й вивернула не лицем, а сподом догори), а якщо не це, то, либонь, зрізала всохлі хризантеми — та ні, це було раніше, коли ще не почався дощ.
— Дощ почався рівно о четвертій десять, — уточнив інспектор.
— Справді? Тоді це набагато спрощує справу. Виходить, що я була нагорі сходів, підставляючи таз під те місце, звідки завжди просочуються краплі дощу. І там полилося стільки води, що я відразу здогадалася: у нас знову забився жолоб. Тому я спустилася вниз, накинула свій макінтош і взула гумові чоботи. Я покликала Едмунда, але він мені не відповів, тому подумала, що, певно, він дійшов до дуже важливого місця у своєму романі, і я не стану його турбувати, адже робила це раніше й сама. Для цього треба лише прив'язати віника до тієї довгої штуковини, якою ви підіймаєте вікна.
— Ви хочете сказати, — втрутився Кредок, помітивши розгубленість на обличчі свого підлеглого, — що ви прочищали жолоб?
— Атож, він весь забився опалим листям. Ця робота забрала в мене багато часу, і я вся вимокла, проте нарешті мій жолоб став чистим. Потім я повернулася в дім, перевдяглася, — це опале листя таке смердюче, — а тоді пішла на кухню й поставила чайник. На кухонному годиннику була чверть на сьому.
Констебль Едвардс закліпав очима.
— А це означає, — переможно закінчила місіс Светенгем, — що було точно за двадцять хвилин до п'ятої.
— Чи хтось вас бачив тоді, як ви прочищали жолоб?
— Ні, — відповіла місіс Светенгем. — Я неодмінно покликала б на допомогу першого, котрий там з'явився б. Ту роботу дуже важко робити водноруч.
— Тож, як ви стверджуєте, ви були надворі в плащі й чоботях у той час, коли падав дощ і, згідно з вами, протягом того часу ви прочищали жолоб, але не можете назвати нікого, хто міг би підтвердити ваші слова?
— Ви можете подивитися на жолоб. Він досконало чистий.
— Ви чули, як мати гукала вас, містере Светенгем?
— Ні, — сказав Едмунд. — Я міцно спав.
— Едмунде, — докірливо кинула мати, — я думала, ти пишеш.
Інспектор Кредок обернувся до місіс Істербрук.
— А що ви скажете, місіс Істербрук?
— Я сиділа з Арчі в його кабінеті, — сказала місіс Істербрук, дивлячись на нього своїми невинними очима. — Ми слухали удвох радіо, чи не так, Арчі?
Запала мовчанка. Полковник Істербрук був геть червоний. Він узяв руку дружини у свою руку.
— Ти не розумієш цих речей, кицю, — сказав він. — Щодо мене — то я мушу сказати, ви досить несподівано звернулися до нас із цим запитанням, інспекторе. Моя дружина, ви знаєте, була дуже вражена всіма цими подіями. Вона хвилюється, страшенно напружена й неспроможна належно зосередитися, перш ніж зробить своє твердження.
