Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Дідько з нею, з місіс Геймс.

— Хто вона такий, вона думає? Чи має вона університетську освіту, таку, яку мати я? Чи мати вона диплом з економіки? Ні, вона лише колупатися в саду й за це їй платити. Вона викопувати та корчувати траву й за це їй платити щосуботи. Хто вона такий, щоб називати себе леді?

— Дідько з нею, з місіс Геймс, я сказав. Розповідайте далі.

— Я брати херес, склянки та печиво, яке я так гарно спекла, й нести до вітальні. Потім дзвоник, і я відчиняти двері. Знову й знову я відчиняти двері. Це принизливо — але я їх відчиняти. А потім повертаюся до їдальні, починаю чистити срібло і думаю, що мені тут буде зручно, бо коли хтось приходити вбивати мене, у мене тут лежати великий ніж, дуже гострий.

— Ви збіса передбачливі.

— А потім раптом чути постріли. Я думати: «Почалося». Я бігти через їдальню — там інші двері, не відчиняються. Я стояти хвилину і слухати, а тоді лунати ще один постріл і щось гупати, там, у холі, і я обертати ручку дверей, але вона замкнена ззовні. Я спіймана там, наче миша в пастці. І я божеволіти від страху. Я верещати та верещати і гупати у двері. І нарешті — нарешті — вони обертати ключ у дверях і випускати мене звідти. І тоді я приносити свічки, багато, багато свічок — потім світло, і я бачити кров — кров! Ох, Gott in Himme[1], я бачити кров! То не вперше переді мною кров. Мій маленький братик — я бачу, як його вбивати в мене на очах, — я бачити кров на вулицях — люди падати постріляні, вмирати — я…

— Годі, — сказав інспектор Кредок. — Дякую вам.

— А тепер, — драматичним тоном заявила Міці, — ведіть мене до в'язниці!

— Не сьогодні, — відповів Кредок.

III

Коли Кредок і Флетчер перейшли хол і підступили до парадних дверей, вони відчинилися, і вродливий молодик мало не зіштовхнувся з ними.

— Та це ж копи, нехай мене чорти візьмуть! — вигукнув молодик.

— Містер Патрик Симонс?

— Ваша правда, інспекторе. Адже ви інспектор чи не так, а ваш колега — сержант?

— Ви вгадали, містере Симонс. Можна мені поговорити з вами?

— Я невинний, інспекторе. Присягаюся вам, я невинний.

— Облиште, містере Симонс, годі вам клеїти дурня. Мені треба ще побачитися з багатьма людьми, і я не можу марнувати час. Що то за кімната? Можна нам увійти туди?

— Це так званий кабінет, але ніхто ним не користується.

— Ви ж нібито навчаєтеся? — запитав Кредок.

— Я не зміг зосередитися на математиці, а тому повернувся додому.

Приступаючи до допиту за всією формою, інспектор Кредок попросив молодика назвати своє прізвище, вік, відношення до військової служби.

— А зараз, містере Симонс, опишіть мені, будь ласка, що тут сталося минулої ночі?

— Ми забили жирне теля, інспекторе. Тобто Міці приготувала смачне печиво, тітка Леті відкоркувала нову пляшку хересу…

Кредок урвав його.

— Нову пляшку? А була й надпита?

— Так. Наполовину повна. Але тітці Леті вона не сподобалася.

— Вона хвилювалася?

— Та не дуже. Вона жінка вельми розважлива і розумна. Але стара Банні не давала їй спокою — вона пророкувала лихо цілий день.

— Отже, міс Банні дуже боялася?

— О, так, вона тремтіла від солодкого жаху.

— Отже, вона сприйняла оголошення всерйоз?

— Воно навіяло їй справжній жах.

— Міс Блеклок подумала була, коли вперше прочитала оголошення, що ви маєте якийсь стосунок до нього. Чому вона так подумала?

— О, мене звинувачують за все, що тут діється.

— Ви не мали до цього ніякого стосунку, чи не так, Симонсе?

— Звичайно ж, ні.

— Ви коли-небудь бачили Руді Шерца або чули про нього?

— Не бачив і не чув ніколи в житті.

— А все ж таки ви могли б пожартувати в такий спосіб?

— Хто вам таке сказав? Тільки тому, що я одного разу підклав у ліжко Банні яблучний пиріг, а Міці послав поштівку, повідомивши, що гестапо вийшло на її слід…

— Розкажіть мені своїми словами, що ж було вчора ввечері.

— Я щойно увійшов до меншої з кімнат вітальні, щоб узяти трунки, коли — опля, світло погасло. Я обернувся й побачив суб'єкта, який стояв у дверях і наказував: «Руки вгору!», почулися зойки та вереск, і саме в ту мить, коли я подумав: «А чи не стрибнути мені на нього?» — він стріляє двічі з револьвера, потім падає, ліхтар випадає в нього з рук, і ми знову в темряві, а полковник Істербрук починає викрикувати накази своїм казарменим голосом. «Чому, в біса, не загорається моя запальничка? — кричить він. — Та вона й не загориться, адже це один із клятущих сучасних винаходів».

— Вам не здалося, що нападник цілився в міс Блеклок і тільки в неї?

— Звідки я можу знати? Мені здається, він пальнув зі свого револьвера, либонь, просто для розваги, а тоді зрозумів, що зайшов надто далеко.

— І вистрелив у себе?

— Можливо. Коли я побачив його обличчя, він був схожий на блідого малого злодія, який наробив непередбаченої шкоди.

— І ви певні, що ніколи не бачили його раніш?

— Ніколи.

— Дякую вам, містере Симонс. Мені треба допитати інших людей, які були тут учора ввечері. Як ви гадаєте, у якому порядку це ліпше зробити?

— Наша Філіпа — місіс Геймс — працює в «Даяс-Холі». Ворота цієї садиби поруч із нашими ворітьми. Після цього найближчими будуть Светенгеми. Кожен вам покаже їхній дім.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

ІНШІ СВІДКИ

І

«Даяс-Хол», безперечно, зазнав чималих ушкоджень під час війни. Повзучий пирій із радісною готовністю застеляв ділянки землі, де раніше росла спаржа, про що свідчили кілька хирлявих пучечків спаржі, які пробивалися крізь суцільне покривало бур'яну то там, то там. Жовтозілля, берізка та інші вороги саду росли повсюди бурхливо й нестримно.

Невеличка ділянка саду під вікнами кухні, щоправда, була доведена до певного ладу, і там Кредок натрапив на замисленого старого чоловіка, що стояв, спираючись на лопату.

— Вам, либонь, потрібна місіс Геймс? Я не в змозі підказати вам, де ви зможете її знайти. Вона жінка надзвичайно вперта й робить тільки те, що їй заманеться. Не хоче слухати жодних порад. Я б залюбки щось міг би підказати їй — але яка з цього користь, коли ці молоді жінки нікого не слухають. Гадають, їм усе відомо, бо вони, бачте, надягли штани та всілися на трактор. Але тут ідеться про те, як треба доглядати сад. А це складна наука, і за день її не вивчиш. Тут потрібен справжній садівник, ось що я вам скажу.

— Та він же начебто є, — сказав Кредок.

Старий сприйняв це зауваження як образливий натяк.

— А ви огляньтеся навколо себе, містере, хіба багато можу я зробити з ділянкою, що має таку велику площу? Раніше тут працювали троє чоловіків і хлопець. І людей тут треба не менше. Небагато знайдеться чоловіків, які були б спроможні робити те, що роблю я. Іноді я повертаюся звідси лише о восьмій годині вечора. Лише о восьмій.

— А чим ви собі присвічуєте? Олійною лампою?

— Природно, я говорив не про цю пору року. Я говорив про літо.

— Он як, — сказав Кредок. — Мені треба все ж таки знайти місіс Геймс.

Сільський дід виявив зацікавленість.

— А навіщо вона вам потрібна? Ви з поліції, так? Вона потрапила в якусь халепу чи йдеться про те, що сталося вчора увечері в «Літл-Педоксі»? Кажуть, туди вдерлося кілька чоловіків у масках, і вони нікого не випустили з кімнати, погрожуючи револьверами. До війни такого ніколи б не трапилось. То все дезертири. Відчайдушні люди, що шастають по околиці. Чому військові не покладуть цьому край?

— Я не знаю, — сказав Кредок. — То цей збройний наліт спричинив багато чуток?

— Атож, балачок тут було чимало. До чого ми дійшли й до чого ще дійдемо? Так сказав мені Нед Баркер. У нас тепер усе відбувається, яку кіно, сказав він. А Том Райлі запевняє, не буде нам добра, поки всякі волоцюги блукатимуть на волі. І то недарма, каже він, дівка, що готує їжу для міс Блеклок, має таку паскудну вдачу — вона до цього причетна, запевняє він. Вона комуністка або й гірше, каже він, нам такі люди тут не потрібні. А Марліна, та, що стоїть за стійкою бару, ви ж, певно, її знаєте, вона вважає, що, либонь, міс Блеклок має вдома якісь коштовності абощо. Але не те, про що ви зараз подумали, бо я переконаний, що ті перли в намисті, які міс Блеклок носить на шиї, вони фальшиві. А Марліна візьми та й бовкни: «А що, як ті перли справжні?», а Флорі (дочка старого Белемі) з нею не погоджується. «Нісенітниця, — каже вона, — то звичайнісінька біжутерія». Біжутерія — яку гарну назву вигадали вони для намиста з фальшивих перлів. А колись їх навіть називали римськими перлами або паризькими діамантами — моя жінка служила покоївкою в леді, і вона знає. Але ми-то знаємо, що то кульки зі звичайного скла, не більше. Я думаю, що й молода міс Симонс носить ту ж таки біжутерію — оті свої нібито золоті листочки, собачок і таке інше. Сьогодні нам нечасто щастить побачити шматок чистого золота — навіть обручки вони виготовляють із тієї бридкої сірої платини. То жебрацькі прикраси, так я вважаю, — хоч би яку захмарну ціну вони коштували.

вернуться

1

Боже на небі (нім.).

14
{"b":"267629","o":1}