Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Але місіс Геймс не погодилася на вашу пропозицію?

— Вона вперта, як мул, та жінка. Це саме та пора, коли мені треба підстригати й розмічувати трав'яні тенісні корти мало не щодня. Старий Еш неспроможний провести пряму лінію. Але мої інтереси ніколи не беруться до уваги!

— Я думаю, місіс Геймс одержує в цей період меншу платню, ніж звичайно?

— Природно. А на що вона могла б сподіватися?

— Ні на що, звичайно ж, — сказав Кредок. — Доброго вам ранку, місіс Лукас.

III

— Це було жахливо, — сказала місіс Светенгем із радісним збудженням. — Жахливо, неймовірно жахливо, і я переконана, вони мусили б приділяти більше уваги оголошенням, які приймають до «Газети». Коли я його прочитала, воно здалося мені дуже дивним. Адже я сказала саме так, Едмунде?

— А ви пам'ятаєте, що робили, коли світло погасло, місіс Светенгем? — запитав інспектор.

— Як ви нагадали мені своїм запитанням мою стару няньку! «Де був Мойсей, коли погасло світло?» Правильною відповіддю, звичайно, було: «У темряві». Ось так і ми вчора. Ми стояли й думали, а що ж буде далі. І ви тільки уявіть собі, яке збудження опанувало нас, коли ми опинилися в непроникній пітьмі. І відчиняються двері — тьмяна постать із револьвером у руці, сліпуче світло у вічі і грізний голос: «Гаманець або життя!» О, я ще ніколи не переживала такої втіхи! Але вже через хвилину, звичайно, настав справжній жах. Справжні кулі просвистіли повз наші вуха! На війні, либонь, вони свистять так само.

— А де ви в той час стояли чи сиділи, місіс Светенгем?

— Дайте-но поміркувати, де ж я справді тоді була? Я розмовляла з тобою, Едмунде?

Не маю найменшого уявлення, мамо.

— А може, у ту хвилину я саме радила міс Гінчкліф давати курям риб’ячий жир із тріски в холодну погоду? Чи то я розмовляла з місіс Гармон, ні, вона тоді тільки-но увійшла. Думаю, я розмовляла тоді з полковником Істербруком і саме сказала йому про те, що дуже небезпечно мати в Англії наукову станцію з дослідження атомів. Її треба обладнати на одному з далеких островів на той випадок, якщо радіоактивність вирветься на волю.

— А ви не пам'ятаєте, сиділи ви чи стояли?

— А це має якусь вагу, інспекторе? Я була десь поблизу вікна або каміна, бо знаю, що перебувала зовсім поряд із дзиґарем, коли той задзвонив. То була хвилина такого збудження! Прагнення не проґавити ту мить, коли щось відбудеться.

— Ви сказали, що світло від ліхтаря засліплювало. Воно було спрямоване на вас?

— Воно світило прямо мені у вічі. Я нічого не могла бачити.

— Той чоловік тримав ліхтар нерухомо чи водив його від людини до людини?

— О, я не знаю. Що він там робив, Едмунде?

— Він досить повільно водив його над нами всіма, ніби хотів побачити, що всі ми робимо, на той випадок, якби комусь спало на думку кинутися на нього.

— А де саме в тій кімнаті були ви, містере Светенгем?

— Я розмовляв із Джулією Симонс. Ми обоє стояли в центрі кімнати — довгої кімнати.

— Чи всі перебували в цій кімнаті, а чи хтось був і в дальній кімнаті?

— Філіпа Геймс пройшла до тієї кімнати, я думаю. Вона була біля того далекого каміна. Я думаю, вона щось шукала.

— Чи маєте ви якесь уявлення про те, чому пролунав третій постріл — як акт самогубства чи внаслідок нещасливого випадку?

— Не знаю. Той чоловік обернувся якось дуже несподівано, а тоді зігнувся й упав, але та картина була вельми нечіткою. Ви повинні зрозуміти, що там було неможливо щось роздивитися. А потім та жінка-біженка почала верещати.

— Якщо я правильно зрозумів, то це ви відімкнули двері до їдальні й випустили її звідти?

— Так.

— Двері справді були замкнені ззовні? Едмунд подивився на нього з цікавістю.

— Звісно, були. Ви ж не думаєте…

— Я хочу тільки з'ясувати всі факти. Дякую вам, містере Светенгем.

IV

Інспектор Кредок мусив провести багато часу з полковником та місіс Істербрук. Йому довелося вислухати тривалу лекцію про психологічні аспекти цієї справи.

— Психологічний підхід — єдиний вартісний метод сьогодні, — сказав йому полковник. — Ти мусиш зрозуміти свого злочинця. Для чоловіка з моїм досвідом тут усе досить ясно. Навіщо було тому хлопцеві влаштовувати той напад? Психологія. Він хоче зробити собі рекламу — привернути до себе увагу людей. Його обминали, а може, і зневажали як чужоземця інші працівники в готелі «Спа». Можливо, його відкинула дівчина. Він хоче спрямувати на себе увагу. Хто сьогодні ідол кіно? Це — ґанґстер, чоловік крутий і брутальний. Якщо так, то й він буде чоловіком крутим і брутальним. Грабунок із застосуванням насильства. Маска? Револьвер? Але йому потрібна публіка — він повинен роздобути собі публіку. Але потім у вирішальну хвилину роль заводить його надто далеко — він уже не грабіжник. Він — убивця. Він стріляє — сліпо, навмання…

Інспектор Кредок радо вхопився за слово:

— Ви сказали «сліпо», полковнику Істербрук. А вам не спадало на думку, що він стріляв умисне, цілячись у певну людину — тобто в міс Блеклок?

— Ні, ні. Він просто зірвався, як я вже сказав, — зірвався сліпо і став стріляти навмання. І це примусило його отямитися. Його куля влучила в когось — то була тільки подряпина, але він цього не знав. Він раптово приходить до тями. Усе те, що він поки що тільки собі уявляв, виявилося реальним. Він стріляв у когось — і можливо, когось убив… Йому кінець. І, либонь, у стані сліпої паніки він спрямовує револьвер на себе.

Полковник Істербрук зробив паузу, прочистив горло й, цілком задоволений собою, сказав:

— Це ж очевидно, як білий день, це ж цілком очевидно.

— Як чудово, — сказала місіс Істербрук, — що ти точно знаєш, як усе сталося, Арчі.

Її голос аж потеплів від щирого захвату.

Інспектор Кредок теж був у захопленні від цієї блискучої теорії, однак не захотів так відразу визнати її слушність.

— А де саме ви були в кімнаті, полковнику Істербрук, коли почалася стрілянина?

— Я стояв зі своєю дружиною — у центрі, поруч зі столом, на якому стояли квіти.

— Я вхопилася за твою руку, правда ж, Арчі, коли це сталося? Була налякана до смерті. Я б цього не витримала, якби не твоя рука.

— Моя бідолашна кицю, — грайливо сказав полковник.

V

Інспектор знайшов міс Гінчкліф біля свинарника.

— Які це чудові створіння, свині, — сказала міс Гінчкліф, чухаючи зморщену рожеву спинку. — Цей кабанчик добре вгодований, чи не так? На Різдво матимемо смачний бекон. То що ви хочете довідатися від мене? Я вже сказала вашим людям учора ввечері, що не маю найменшого уявлення, хто був той чоловік. Ніколи не бачила, щоб він шастав у цій місцевості. Наша міс Моп каже, він прийшов сюди з Меденгем-Велса, він там служив в одному з великих готелів. Чому він не напав на когось у тому місті, якщо йому так хотілося? Не треба було тарабанитися так далеко.

На це Кредок не мав чим заперечити — і розпочав свій допит.

— Де ви були в ту мить, коли відбувся інцидент?

— Інцидент! Такі інциденти якщо й бувають, то лише на війні. Там я їх бачила — ще й не такі! То вас цікавить, де я була, коли розпочалася стрілянина? Це ви хочете знати?

— Так.

— Я стояла, прихилившись до каміна й покладаючи надії на Бога, що хтось незабаром дасть мені чогось випити, — відразу відповіла міс Гінчкліф.

— Ви думаєте, постріли були зроблені наосліп чи той, хто стріляв, ретельно цілився в якусь конкретну особу?

— Ви маєте на увазі Леті Блеклок? Звідки мені, у біса, знати? Надзвичайно важко буває зрозуміти, якими були ваші справжні відчуття або що сталося насправді, після того як усе закінчилося. Я знаю тільки, що світло погасло і що ліхтар закрутився над нами, засліпивши нас усіх, а потім гримнули постріли, і я собі подумала: «Якщо цей клятущий молодий бевзь Патрик Симонс грається із зарядженим револьвером, то він у когось влучить».

16
{"b":"267629","o":1}