Абсолютно байдужим залишився Гайдук до декрету Василя Волі, який тимчасово, до повного одужання Гайдука, поспішив призначити Ігоря Палія директором Розвідувального комітету і одночасно головним координатором Збройних Сил. Попри Олині коментарі про підступність і непорядність президента, сам Гайдук навіть зрадів за Палія.

27 травня Палій приніс Гайдукові, який все ще не повертався до свого офісу повідомлення агента «Артист» про нараду в Суздалі. Оля вперше поїхала до лікарні для слизовиків, де розпочався набір пацієнтів. Гайдук, ледве додибавши без топірця до кухні, заварив міцну каву й вони сіли з Палієм за лептоп і почали читати інформацію. Дім, у якому жив Гайдук, посилено охоронявся, жучків у кімнатах не було — принаймні, так твердила служба капітана Середи.

До повідомлення про нараду агент доклав кілька оперативних документів щодо напрямків ударів й місць зосередження військ нападників: на екрані чітко промальовувалися плани Ганса Муратмухамедова — дві стріли, що пронизували Україну–Русь з півночі, одна — зі сходу і одна — з півдня, з Одеси. Україна нагадувала жертовного бика, прохромленого списами–бандерильями. Матадору залишалося завдати останнього, смертельного удару шпагою в серце. На півночі з російського боку вже зводилися перші фрагменти зернотрубопроводів та гігантських зерносховищ.

— Яка гарна картинка, — сказав Гайдук, розглядаючи фотографії і креслення споруд.

— Можемо не встигнути до початку — занепокоєно заворушився на риплячому стільці Палій. Гайдук сидів на важкому ослінчику бо другого стільця в кухні не було.

— Далі відступати нікуди. Треба діяти, — Гайдук відключив комп'ютер. — Я сподіваюся на вас, Ігорю.

— Я з вами, — глянув у вічі Гайдукові Палій. — Я готовий на все. І не тільки я. Останнім часом я побував у більшості братств, у військах. Люди не хочуть повторення гетьманщини і зради Клинкевича. Незважаючи на світло, напруження зростає. Бояться за долю врожаю.

— Нам треба негайно їхати в гості до Інспектора Кварка, — сказав Гайдук.

— Кварк? Хто це? — з недовірою вимовив незнайоме ім'я Палій.

— Ви чули про «Чорнобиль-30»?

— Нічого конкретного.

— Ви побачите і почуєте багато цікавого.

Дивно, але Гайдук був радий, що Олі немає вдома. Не хотів посвячувати її в свої плани. І не тому що не довіряв, а тому що не знав, як поставиться вона до плану «Ранні жнива».

76

У середу 7 червня 2079 року президент Воля раптово скликав надзвичайне засідання сенату й уряду України–Руси, що мало відбуватися у великій залі президентського палацу на Хрещатику а не на Печерську як зазвичай. Гайдук негайно зв'язався з Індірою Голембієвською, яка сама була заскочена рішенням президента, бо не знала, про що йтиме мова на засіданні. З воріт РОК на Рибальському острові одночасно виїхали три бронеавтомобілі того ж типу що й «Козак Мамай», які роз'їхалися різними маршрутами, прямуючи до президентського палацу — так наполягала охорона Гайдука. В одному з бронеавтомобілів їхали Гайдук і Палій, знервовані, напружено мовчазні: розуміли, що готується щось незвичне. Володимирський узвіз, Європейська площа і Трьохсвятительська вулиця були перекриті для руху транспорту і потрапити сюди можна було лише за спецперепустками. Поліцейські й жандармські підрозділи щільно блокували всі прилеглі до палацу вулиці і окремі будинки.

Гайдук подумав, що за час його перебування в госпіталі знову щось змінилося в державі, в якій стабільною була лише нестабільність. Всюди на залитих сонцем вулицях, охоплених зеленою лихоманкою народження трав, листя та цвітінням каштанів, тріпотіли на вітрі великі яскраві банери: «Воля — наш президент»; «Від Святослава до Волі»; «Україні–Руси — Волю!»

Перед тим, як потрапити до зали засідань на першому поверсі, довелося пройти доскіпливу перевірку: суворі офіцери охорони, які заступили китайців, — і в цьому теж було щось незвичне — ввічливо попросили Гайдука розстебнути генеральську сорочку й показати їм корсет; довго на екрані вивчали тінь карпатського топірця, потім мацали дерев'яну сокирку–руків'я, особливо загострену частину ще довше радились з начальником, але, як виняток, віддали генерал–полковнику його інвалідську ковіньку; хотіли забрати знеболюючі капсули, що тримав у пляшечці в кишені, але він навідруб відмовився віддавати, й охорона змушена була пропустити його.

На подіумі було встановлено три прапори. Праворуч — новий державний прапор України–Руси з чотирнадцятьма зірками: сім золотих на верхній, блакитній частині полотнища, сім синіх — на жовтій. По центру всупереч протоколу там, де мав стояти державний прапор, розміщувався темно–синій, з золотим шитвом важкий штандарт президента, а зліва — блакитний, з малиновим гербом, прапор сенату.

На керівників держави чекали три крісла, низенький скляний столик з пляшками мінеральної води і кришталевими склянками і по центру — прозора трибуна з мікрофонами, за якою зазвичай стояв Василь Воля, даючи прес–конференції.

Ложі для журналістів та представників дипломатичного корпусу (Україну–Русь вже визнало п'ятдесят сім держав світу) були переповнені.

На подіум вийшли президент Воля, прем'єр–міністр Єфім'єв та Індіра Голембієвська — в строгому чорному костюмі, з синьо–жовтою шовковою хусткою на смаглявій шиї. Вона велично підійшла до трибуни й відкрила засідання сенату Пролунав новий, щойно затверджений Волею гімн України — «Живи, Україно, квітуча і сильна, об'єднана Русь, наша древня земля», і до мікрофонів легко і молодо вийшов Василь Воля. Мабуть, трохи пройшлися візажисти просвітлюючою фарбою по його чубу бо ясне волосся, блакитні очі, легка засмага й харизматична усмішка лідера нації створювали в душах виборців портрет переможця: ВСЄ мало вирішитися у неділю, 16 липня, після чого влада Василя Волі буде всенародно підтверджена на наступні сім років — аж до 2086–го.

Гайдук з повагою і навіть із шанобливим здивуванням поставився до цього рішення Волі — пройти через виборчі випробування й стати легітимним президентом: попри всі свої недоліки й вагання. Воля виявився справжнім демократом, не порівняти з Махуном і Клинкевичем.

— Шановні члени сенату члени уряду члени дипломатичного корпусу гості, — звернувся Воля до присутніх, сяючи сліпучою усмішкою. — Хочу повідомити, що вчора вночі в Суздалі було підписано Тристоронній пакт між нашою державою Україна–Русь, Росією та Скандорусією про вічну дружбу мир і співробітництво, який докорінно змінює безпекову ситуацію в Європі на користь миру дає надію народам України–Руси, Росії та Скандорусії забути нарешті про минулі конфлікти й розвиватися в умовах міцного миру та надій на швидке відновлення життя й виробництва, долаючи трагічні наслідки ядерної війни та Великої Темряви. Цей пакт несе в собі потужний сигнал тим силам, які проголошують своє право на втручання у внутрішні справи незалежних держав від імені міфічних світових урядів. Нічого не вийде у вас, панове! Пакт від імені президента України підписала державний секретар, академік Ерна Богошитська, від імені російського монарха — міністр дипломатичних військ генерал Родіонов–Дюбуа, від імені конунга скандорусів — спецуповноважений Ольгерд Санін. Дія пакту — вісімдесят вісім років.

Згідно з умовами цього історичного документа, негайно припиняється будь–яка ворожа пропаганда, спрямована проти учасників пакту забороняються всі збройні приготування. Військові формування сторін відводяться на сто кілометрів від лінії кордону.

Враховуючи складну ситуацію в Росії та Скандорусії з постачанням продуктів харчування й діючи в дусі віковічної братської дружби між нашими державами і народами, ми погодилися на реалізацію спільного взаємовигідного проекту «Українське зерно взамін на Полярне повітря», який передбачає зведення на території України–Руси мережі магістральних експортних зернотрубопроводів та імпортних повітропроводів, конче необхідних нам для охолодження перегрітого повітря в зерновиробних районах нашої держави. З метою недопущення провокацій, згідно з основними положеннями пакту на територію України–Руси запрошується обмежений контингент військ Північного союзу для охорони стратегічних зерно- і повітропроводів. Наші союзники поділяться з нами цінним досвідом вирощування огірків та ананасів за Полярним колом.