Сатана оселився в обшарпаному порожньому палаці, пробитому в кількох місцях снарядами, на вулиці Карімпура Базар, на південь від госпіталю Rahim Medical Centre. Саме тут, нашвидку завісивши вибиті шибки у вікнах сіткою проти москітів й прикрасивши зал засідань червоним оксамитом. Сатана призначив перший після Великого Спалаху традиційний бал (Особливу параду), куди злетілися демони зла і вампіри з усіх кінців Землі.
Проблема Нульового Часу хвилювала Сатану не менше, ніж Бога: в умовах Безчасся посилилися розбрід і хитання серед слуг сатанинського престолу, які поділилися на кілька груп: радикали пропонували довести Четверту глобальну війну до кінця та знищити все людство без винятку, чим засвідчити повну перемогу сил зла над Богом та його пророками й апостолами.
Інші пропонували витонченіші методи дій — поступово винищувати в залишках людства будь–які ознаки добра і милосердя, сіяти ненависть і розбрат, невиліковні хвороби, розбещувати дітей та озлоблювати дорослих. Сатана, молода симпатична істота спортивного вигляду, схожа на популярного голлівудського актора Пітера Грейга, сидів у червоній мантії на троні з чорного дерева, від якого линув освіжаючий аромат джунглів, й уважно слухав виступи своїх підлеглих. Факели, запалені в залі, вихоплювали з темряви суворі обличчя Ангелів Безодні та їхніх подруг з ЖОБА (Жіночий особливий батальйон антихристів).
У молоде тіло Сатани був уміло вмонтований тисячолітній мозок, гостроаналітичний, з мегазапасами пам'яті, здатний до кривавого креативу. Увагу Сатани привернула доповідь його намісника по східноєвропейському регіону Вульфа Ширки, який запропонував докінчити експеримент по знищенню України як народу, ні до чого не здатного, який не гідний тих земель, що їх населяє. Як привід Ширка запропонував використати звіряче винищення українською владою колонії слизовиків у Києві, серед яких було немало співробітників департаменту Сатани в справах Малоросії Ширку негайно підтримав представник регіону скандорусів Рьорик Берг–Болдир, котрий підтвердив нікчемність поселенців Південно–Західного краю, що їм Бог зовсім несправедливо виділив найкращі землі в Європі, які повинні дістатися більш активним прибічникам Сатани. Берг навів жахливі деталі знищення слизовиків: представники нової влади України–Руси не пожаліли малих сатаненяток і невинних червоно–чорних дияволиць, які обвуглювалися у вогні, волаючи до помсти, а дехто навіть докотився до того, що в мить відчаю шепотів молитви, благаючи спасіння в Христа.
Разом з тим, проти винищення українців рішуче виступив уповноважений Сатани в справах Піднебесної народно–демократичної імперії, кавалер ордена Вампірів Лю Фу, який заявив, що нерозумно нищити покірливий працездатний народ, який звик до рабського стану, задоволений ним і не хоче з цього стану виходити. Треба знищити зайву, непрацездатну частину цього терплячого народу, але призначити йому твердих керівників і ефективних менеджерів, викликавши для цієї роботи з пекла душі комісарів ВКПб: Дзержинського, Постишева, Косіора, Балицького і рейхскомісара Еріха Коха. Лю Фу категорично не погодився з ідеею тотального знищення людства, бо це суперечить генеральній лінії сатанізму — мати справу з людьми, а не з динозаврами чи павуками. «Не підривайте суку, на якій сидимо», — не дуже грамотно, але переконливо завершив свій виступ Лю Фу, викликавши оплески в залі.
Підбиваючи підсумки наради, слідом за якою мав початися бал. Сатана нагадав, що українське питання не раз стояло в центрі уваги таких зібрань, нарівні з польським, єврейським та курдським.
Він підкреслив, що Час Zero відкриває великі перспективи перед слугами Сатани, підриваючи віру в Бога, в непохитність його віровчення, в його верховну владу, несе в собі жах, паніку, покору і тупу байдужість — поживне середовище для сил пекла. «Стосовно слизовиків, — заявив Сатана, — не треба перебільшувати їхніх втрат і страждань. Навпаки, їхня загибель вигідна нам, бо розпалює ненависть у суспільстві України–Руси, посилюючи й без того дуже міцні позиції Ангелів Безодні в керівництві ціа держави. Чим більше буде гризні, чвар, зрад і несправедливості в цій псевдодержаві, тим краще для нашої темної справи. Попереду — час Великої Гри. Нашої Гри, яка веде до остаточної перемоги сатанізму».
Відкинувши ідею тотального знищення роду людського, він наказав своїм підлеглим, помічникам, уповноваженим та комісарам негайно після балу повернутися на місця і з новими силами взятися до революційної роботи в ім'я торжества ідей сатанізму–дияволізму.
Бал закінчився під акомпанемент артилерійської канонади та кулеметно–автоматних черг, що лунали в зоні Щастя, навколо великої фабрики по виробництву наркотика галуїн, яка належала Івану Крейді, де зіткнулися афганські та мексиканські бандформування.
57
У чорному настрої, супроводжуваному нестримним тупим головним болем й бажанням нічого не робити, ні з ким не розмовляти, ні про що не думати, через силу Гайдук приїхав до Софійського собору Кінчалася ранкова служба, яку вів митрополит Ізидор: був не в сяючих, наче пасхальне яєчко, ризах, а в чорній монашеській рясі. Людей прийшло зовсім небагато, всередині ще панувала нічна темрява, а кілька тоненьких запалених свічок, здавалося, тільки підкреслювали морок, що завис у храмі. Високо над царською брамою, у пітьмі центрального апсиду тьмяно світилося золоте сяєво, що оточувало постать Оранти; Богоматір, яка в розпачливому жесті здійняла руки до неба, була без младенця Ісуса, від чого здавалася ще самотнішою. Дорослий Ісус, майже непомітний вгорі, дивився на свою Матір з вершини центрального купола.
Ізидор правив заупокійну службу за убієнними слизовиками. Словам його молитви вторив невеличкий хор, що складався зі старих жінок, голоси яких звучали жалібно й дисонансно: віч–на–а-я пам'ять, вічная па–а-м'ять.
Після закінчення служби Гайдук підійшов до Ізидора, поцілував великий золотий хрест, що його тримав митрополит. Ізидор запросив Гайдука до своєї резиденції — митрополичого дому білого двоповерхового барокового будинку що стояв навпроти собору Не надягаючи нічого поверх ряси, владика провів гостя по двору підтримуючи за руку щоб не посковзнувся на слизькому камінні, яким вимощена була доріжка. Падав холодний дощ, і Гайдук подумав, що розплавлена у вогні магма — руїни будинку на Банковій — уже вистигла, ні дим, ні пара не піднімаються з них, тільки стоїть гіркий запах гару.
Піднявшись на другий поверх, Ізидор відкрив двері свого кабінету скромної кімнати, заставленої важкими дубовими шафами для книжок. У лівому кутку кабінету висів різьблений дерев'яний темно–коричневий іконостас з трьома образами і поличкою, на якій мерехтіла запалена лампадка; перед іконостасом стояв аналой, прикритий вишиваним рушником. Праву — світську — частину кабінету прикрашав масивний дубовий робочий стіл митрополита, на якому панував ідеальний порядок: поряд з тоненьким лептоном — акуратно складений стос списаного паперу старовинні книжки з різноколірними закладками, дерев'яне розп'яття, поряд з яким — гуцульський свічник з п'ятьма недогарками воскових свічок й масивна чаша з зеленого скла з вигостреними олівцями.
Ізидор усадовив Гайдука на дерев'яній лавці, прикритій карпатським ліжником, а сам підійшов до кахляної зелено–жовтої печі й приклав до кахлів долоні.
— Змерз.
Зігрівшись трохи, сів у своє робоче крісло за столом, дістав з шухляди сірники й довго запалював свічки, що стояли на столі. На стіні позаду Ізидора висіла масивна, продовгуватої форми, майже в метр заввишки ікона–дошка без окладу: Ісус Христос у темному кольору ночі, хітоні; тьмяно–золотавий німб ледве проглядався навколо голови Спасителя; тонкі пальці правої руки складені для благословення, а ліва рука тримає важку книгу оздоблену коштовним камінням, — Євангеліє. Щось дивне привиділося Гайдуку в цьому образі Христа, чого не міг зрозуміти.
— Чаю вип'єте?
— Ні, — заперечливо хитнув головою Гайдук, відчуваючи, як біль стає нестерпним, шкодуючи, що не ковтнув з ранковою кавою три капсули екседрина. — Мені дуже погано. Тільки ви можете допомогти.
