Площа перед Києво–Могилянською академією була забита вщерть автобусами на паровій тязі, кінними возами, газогенераторними диліжансами, старими автівками, нове життя в які вдихнули «Валер'янові краплі» Шморгуна. Сотні людей, прибулих з усієї України, товклися в приміщеннях мандатної комісії, доводячи своє право на участь у з'їзді міст і земель України, блукали коридорами академії, зустрічаючись з членами ЦКР, проводили фракційні засідання в порожніх аудиторіях, сперечалися і писали резолюції найфантастичнішого змісту які гарантували змученим війною громадянам щасливе життя тут і тепер, одразу як тільки.
Восьме березня — день смерті князя Святослава — універсалом ЦКР було проголошено Днем Героїв, днем пам'яті усіх, хто поліг за Вітчизну; ТОГО Ж ДНЯ, за тиждень до з'їзду вийшла перша газета в Києві — «Український час». Це було небачене явище, бо паперові газети зникли назавжди, як тоді думали, ще в 2048 році, заступивши місце інтернет–новинам, розповсюджуваним каналами глобальної комунікації.
Всюди, де продавали газету вишикувалися черги киян. Тираж «Часу» буквально розмели за півгодини. На першій сторінці випадково зійшлися портрет князя Святослава і фотографія Василя Волі, які створили розрахований політтехнологами Волі асоціативний ряд єдності минулого з майбутнім. Тут же був надрукований Універсал ЦКР про запровадження на всій території України нової грошової одиниці — куни; ГОЛОВНИМ гаслом газети, надрукованим згори на першій сторінці, було: «Від нульового — до українського часу»; на другій сторінці містилися фотографії зразків грошей, їхній опис та вказівки — як, де і коли можна отримати нові грошові знаки.
На третій сторінці, серед статей, присвячених новостворюваній державі, її майбутній конституції, погляд Гайдука привернуло невеличке повідомлення про створення, за рішенням ЦКР, Центрального управління контррозвідки, яке доручено очолити генерал–лейтенанту поліції Олександру Чаленку. Зазначалася і адреса ЦУК: Київ, Володимирська, 33-37.
Перший номер «Українського часу» містив багато інших радісних новин:
— відкриття з участю голови ЦКР теплоелектростанції на Оболоні, що вирішує проблему електрозабезпечення столиці;
— відкриття з участю голови ЦКР першого хлібзаводу на вулиці Лук'янівській;
— відкриття за участю Е. Е. Богошитської автоматичної пральні на Деміївці;
— відкриття (без участі членів ЦКР) чоловічого клубу «Гей–слов'яни» на вулиці Чайковського.
«Український час» інформував читачів про довгожданий початок роботи каналу урядового телебачення УТБ— І у день відкриття з'їзду Тривалість передачі — дві години у будні дні, три години — в суботу і неділю.
Цей номер газети, решту сторінок якої було заповнено рекламою, варто зберегти як важливий документ історії, вирішив Гайдук, поклавши аркуші паперу на стіл. Все в його кабінеті було готове до переїзду в нове приміщення на вулицю Гончара: документи складено в картонні скриньки з–під пива «Оболонь», єдиний діючий комп'ютер загорнуто в брезент і перев'язано мотузкою.
Підійшов до вікна, дивлячись на скупчення транспортних засобів та людей на площі. Похмуре передчуття охопило його невідомо чому без будь–яких видимих причин, навпаки, саме тоді, коли вперше під час Великої Темряви з'явилися в багатьох людей надії на виживання. Той самий «Український час» сповіщав про початок роботи шлюбних офісів, комісій по розподілу житлової площі всім бажаючим, відновлення регулярного автобусного сполучення між містами України. Нарешті, відчуваючи, що незрозуміла тривога може перерости в справжню депресію, вихід з якої, він знав це, буде важкий і болісний. Гайдук прожогом кинувся з кабінету (за ним побіг його ординарець Микита Іваненко), перетнув Контрактову площу оминаючи екіпажі та групки людей, що читали нову газету, і, показавши перепустку пройшов до приймальні Василя Волі.
Ерна Еріхівна Богошитська, вражена його несподіваною появою, навіть не встигла озброїтися радісною усмішкою.
— У нього суперважлива нарада, — лише повідомила вона, захищаючи своїм худим тілом вхід до кабінету.
— Це дуже терміново, — жорстко відсунув її Гайдук.
Двоє охоронців Волі, що нудьгували у приймальні голови ЦКР, байдуже спостерігали цю сцену не збираючись втручатися. Гайдук ступив до кабінету побачивши в ньому лише Волю і Чаленка. «Перший тризірковий генерал з косичкою», — подумав Гайдук.
— Брате Ігорю, що сталося? — піднявся з‑за столу Воля. — Заходьте, ми раді вам. Готуємо остаточний список членів уряду Хочете подивитися?
— Є дві речі, чому я прийшов, — Гайдук не взяв до рук запропонований йому аркуш паперу писаний–переписаний, перекреслений у багатьох місцях, — плід конструктивно–деструктивної роботи численних груп впливу.
— Перша. Пане Чаленку дайте, будь ласка, вашим людям команду негайно очистити від транспорту Контрактову площу і прилеглі до академії вулиці. Перевірити кожен транспорт, кожен автомобіль.
— A що? Є сигнали? — стрепенувся Чаленко. Був у новенькій чорній поліцейській формі зі срібними погонами.
— Сигнали є, — втомлено сказав Гайдук, відчуваючи, як розростається болісна порожнеча в грудях. — Головний сигнал: не допустити вибуху поблизу місць, де вирішуються історичні питання або збирається багато людей.
— Брат Гайдук правий, — Воля вмить оцінив ситуацію. — Виконуйте, брате Олександре. Це мій наказ.
Чаленко невдоволено покинув кабінет.
— І друге, — продовжував Гайдук. — Я все зважив — і відмовляюся від посади міністра національної безпеки та оборони. Це моє остаточне рішення.
— Як? — вражено забігав по кабінету Воля. — Не вбивайте мене, пане Ігорю. Ми ж домовились… Чи, може, ви хочете вищу посаду? Яку? Скажіть… Я без вас, як… Так не можна.
— На посаду міністра я рекомендую полковника Ігоря Палія. Він член КУНА, підсилить ваші позиції. Я ж безпартійний. Але не це головне. Я не хочу брати участі в політичній боротьбі, обіймати публічні посади. Прошу призначити мене директором Розвідувального комітету.
— Так ми ж вам шикарне приміщення приготували на Гончара…
«Чаленко вже встиг обладнати його прослушкою», — подумав Гайдук.
— …квартиру..
«І квартиру теж…»
— …Що сталося?
— Призначте краще мене радником з національної безпеки. А приміщення я маю на Рибальському острові. Повірте, пане Василю, так буде всім краще… Я не буду світитися серед членів уряду., вам буде легше. Погодьтеся, що у вас з'являється додаткове поле для політичного маневру.
Хоч як дивно, але Воля моментально погодився з аргументами Гайдука: відчувалося, що він з полегшенням прийняв пропозицію генерал–полковника. Адже, відмовляючись від посади могутнього міністра в новому уряді, Гайдук, не розуміючи цього, виводив себе з азартної політичної гри — боротьби за велику владу в новій державі.
Вони вдвох швидко підготували проект Універсалу ЦКР про створення Розвідувального комітету (РОК) з підпорядкуванням майбутньому президенту і призначення директора РОК радником президента з питань національної безпеки.
Коли Гайдук вийшов на площу побачив, як люди в чорній формі перевіряють автобуси, вози і автівки і повільно звільняють простір між будівлями академії та будинком Контрактів.
Раптом він відчув полегшення, біль у грудях і голові вщух, наче справді генералові вдалося попередити потужний вибух і знешкодити заряд, підведений під його власне життя.
Забувши на столі історичний номер «Українського часу» (решту паперів забрав Микита), Гайдук наказав Круку їхати на Острів. «Козак Мамай» виїхав на Гаванський міст, що вів на Рибальський острів. У тумані ховалися сірі контури Київських гір. Наче вперше Гайдук побачив Дніпро. Вода була свинцевого кольору вільна від криги, але здалася Гайдуку живою, чистою, спраглою сонячного світла.
Увечері стався перший сімейний скандал. Оля, яка вже готувалася перебратися в квартиру на вулиці Гончара, кидала в Гайдука подушки, наче під час забави школярів у літньому таборі, і кричала, що він псих, якщо відмовився від посади міністра, і що вона не хоче жити на Рибальському острові, наче якась рибачка Соня з Пересипу. А коли він, мовчки вислухавши, нарешті Ті пригорнув до себе і ніжно поцілував, вона заплакала і сказала, що пишається ним, бо він божевільний, а потім почала скидати з нього і з себе одяг…
