За чим я з того так порядного собору до дому прибывши, мыслилем не о собЂ (бо мнЂ и жити и умерети за єдино, точію о ГосподЂ) — о анафемованню 3 незбожной и подгикиненой вЂры нашой православноє.
1 В друк.: як.
2 Друк.: абысь то.
3 Друк.: анафемою.
А хотячи тую справу зась поднести и на собор порядне вытянути, послалем был протестацыю до гроду Луцкого през своєго слугу — Крилосовского, а не през того, которого милость твоя в листЂ своєм меновати рачиш: Той се там ярмарку якось будучи трафил. И не в той конец, абы тоє епископское зневаги и ґвалтовного на мене наступу доволил я, абым народ мой, а особливе милостей ваших шляхту, которых еще в том воеводст†Волынском єсть гроно значное, до того побудил, жебысте та се пытали, що то? A затым обысте шкрипты тои читали в справу заведеную вЂры нашое вейзрити хотЂли и уважати, єсли ж в ней есть што здорожное, або и незбожноє.
Еднак гды в Луцку принята не была, понехалем. Зезволивши рачей о то так пред всЂм народом моим Руским протестовати ся на той непорядный собор, укривжен на нем будучи. Як се тепер перед милостію твоєю през мой лист протестую, а остаток Господу Богу на исправленіє полецаю, то што повинен былем и єстем учинити, учинивши.
А же в шкриптЂ моєм (як писати до мнЂ рачиш) не ознаймую того, о чом до старших странствовалем, реклем в нем, же о том потом. ХотЂлем то приватне самым єпископом и преимЂющим церковником нашим ознамити, бо ми того голосить еще не вышло. Але за тым нерядом того прійти не моглем. Вшак же где соборне от них слухан не буду, о том сумиснє мя примусит, же то и публиковать з неславою церкве нашоє восточноє мушу. О нашу збовЂм церков и о всЂх нас души идет.
А што милость твоя мову свою и мою припоминати рачиш, през тое самоє слово, же милость твоя иновЂрным єго назвал, о зъєдночене з ними в вЂре абысем старал, сумненє и правость вЂры моєй не допустили ми. Як што (мовлю, то на слове милости твоєй) и єретицкого през писма мои в церкви 1 моєю рукою назидал, а певне назидалем, и чистую продков моих вЂру блудами и ереси онечистил — разораю то благодатію божею все, и преступником в том перед лицем всеє церкве божоє показати хочу. Благословенный абовЂм то разоритель и преступник, который набудованыи през себе на маєстат божій блюзнерства, блуды и єреси разоряєть и преступником себе в них чинит.
1 Тут незрозуміле: роду, може, "народу моєго"?
Сласть мира сего в листу милости твоєй зъмЂнъкованая, не повредит ми милостю божею: научилем ся я благостію божіею изобиловати и лишати. А не для міра сего сласти, але для пришлого вЂку сладости то чиню, же напротив Богу бридких, а церкви святой руской в Святых продках наших не слыханных блудов и єресей вооружаю ся. Милшая ми низкая келія з окрухом хлЂба и воды, нижли теперешнєє в высоких гмахах достатнєє мешканє, бо она єсть безпечная, а ово зась хлопотливо.
Але ношу то для той, которая мя от самых пелен понынЂ носит и по весь вЂк мой носити будет. Але юж вышло ззаранку, и к западу солнца година надходит, як писати до мене рачиш, и прето же смо юж при схилку вЂку допустить маємо церков рускую нашу (або и всю восточную) єресми заразити и обезчестити, не дай Боже! Бо при том то бы схилку свЂта стеречи потреба, аби на старость свою єресми и блуды зараженую и ошкараженною не стала ся. В той заисте конец я Апологію мою выдалем и на свет пустилем абы от того церков нашу рускую остерег. Выразивши абовЂм блуды и ереси Зызанієв наших, прошу и напоминаю народ наш, абы их як пекельного вроду выстерегал.
Церкве теж русской, которая мя з воды и духа родила и за архієрея в собЂ мЂти мя зезволила, як милой матки моєй турбовати юж болш не мышлю, и не дай ми того, Боже. Турбовалем тогды, коли м в ней ереси насаждал; теперь их з неє з части моеє викоренивши,юж за помочу и ласкою Христа моєго єй в покою з мое староны зоставую, и сам успокоеноє в ней сумнене моє ношу. Не оставлю єє николи, але и душу мою в ней и при ней для правды єє за помочу божою положу.
Але о то на сес час на лист милости твоєє любовнои беседы моєє досыть. Прочеє устной розмови нашой, даст Бог, зоставую".
Смотрицький в тім часі був уже уніатом формальним, але потайним. З його біографії, написаної пізнішим єпископом холмським Як. Сушею, довідуємось, що коли Смотрицький побачив, як грунтовно й безповоротно зіпсована його репутація між православними тими заходами, які він поробив у патріархів проти братств, і ні в Києві, ні в Вільні йому нічого доброго не дочекатись, він зимою 1626 — 7 р. звернувся до кн. Заславських — може, не без посередництва Саковича, який скорше умістився під їх протекторатом. Просив у старого князя Юрія, щоб попросив свого сина Олександра дати Смотрицькому багату дерманську архімандрію, чи не найбагатшу після Печерської Лаври православну бенефіцію. Кн. Юрій порадився з митрополитом Рутським, що заїхав на той час до нього, і Рутський рішуче йому того відрадив, з огляду на всі попередні гріхи Смотрицького. Коли Смотрицький потім звернувся до Олександра Заславського, патрона Дермані, той на його прохання відповів довгим писанням — цілим літературним трактатом, скомпонованим, очевидно, якоюсь уніатською рукою 1.
1 Його в цілості надрукував Суша в латинськім перекладі, мовляв, без усяких сторонніх прикрас, щоб віддати славу заслугам князя перед католицькою вірою — Saulus et Paulus Ruthenae Unionis, sanguine b. Josaphat transformatus, sive Meletius Smotriscius per J. Suszam ex tenebris in lucem prolatus, нове вид. Мартинова, п. 3, Vita M. Smotriscius. Bruxellis, 1864, c. 39-65. Лист датований 19 лютим, Смотрицький отримав його 22 лютого і 23 ставився перед князем. Суша виявляє тут детальне обізнання з фактами — мабуть, з паперів Рутського, свого попередника в холмському владицтві і митрополії.
Він ставив умовою, щоб Смотрицький на письмі заявив свій перехід на унію — так, як це колись обіцяв князеві "в присутності Касіяна і п. Боярського", але назверх зістався православним і носив титло полоцького архієпископа для полегшення своїх заходів коло навернення православних на унію.
Смотрицький, одержавши це писаннячко, мовляв, думав над тим цілу ніч, і другого дня, 23 лютого, поїхав до князя з згодою дати таку декларацію і проханням, щоб князь узяв на себе порозумітися з Рутським, щоб той прийняв його до уніатської церкви.
Крок несподіваний для недавнього проповідника і передового бойовика православної церкви, як себе показав Смотрицький у своїй трьохлітній діяльності в Вільні, від зими 1620 — 1 і до вітебської трагедії. Але він не здивує нас, коли пригадаємо собі все те, що оповідали уніати в своїх писаннях тих років про давні зносини з ними Смотрицького і його прихильність до унії в давніших літах. Смотрицький того не заперечував, а в пізніших писаннях потверджував, потверджують це й деякі фактичні вказівки, що характеризують його як письменника-публіциста, в догматичних питаннях схильного до еклектизму, готового черпати богословську аргументацію з якого-небудь джерела, аби вона для даного моменту могла придатись.
Тяжке становище православної церкви на Сході, низький рівень освіти й культури і різні, не конче побожні церковні практики, котрим він мав нагоду зблизька приглянутися під час подорожі до Царгорода й Єрусалима, з свого боку теж могли спричинитися до тої депресії, котру Смотрицький по недавніх тріумфах відчув у себе дома після вітебського погрому. А податність на ідеї компромісу, яку він помітив, під впливами загальної аналогічної депресії на Україні по своїм повороті з Царгорода могла дати йому надію, що він справді зможе стати творцем нової унії, більш удалої й щасливої, ніж Берестейська.
І так з усіх цих причин, а ще до того заохочений перспективою багатої дерманської бенефіції — "золотого яблука", як його називають сучасники, Смотрицький рішається не для форми тільки, "не за страх, а за совість" забратись до переведення нової унії, носячи маску православного до слушного часу. Рутський, одержавши від Заславського повідомлення про його переговори з Смотрицьким, з свого боку похвалив цей план (мабуть, він же й продиктував його кн. Заславському) 1. Тим часом Смотрицький мав виїхати до Києва, щоб у ролі православного владики дискредитувати в очах православних грецьку церкву й приготовляти грунт для їх прилучення до унії. Він пробув там весну, ведучи в тому напрямі свою агітацію, а після зелених свят приїхав з своїм звідомленням до кн. Заславського, до Дубна. Спішно викликаний Рутський ухвалив поведінку і плани нового промотора унії, прийняв від нього ісповідь віри, підписану його рукою, для певності її зложено до княжого архіву; на адресу папи і конгрегації пропаганди (?). Смотрицький мусів також виписати декларації свого переходу на католицтво — їх переслано до Рима в супроводі тріумфальних листів Рутського й Заславського з приводу такого цінного для католицької церкви придбання 2.
