"Мы от добродЂтелей, от цнот духовних и подвигов отцу нашему похвалу выставити маєм. БовЂм не наше єст(ь) ани философскоє (!) — земному шляхетству дивоватися и оноє выводити. Але котороє (шляхетство) вЂры побожность, цноты и обычаи добрыи показують... K тому и ап. Павел не з уроженя и фамиліи (хотя и в той ся уродил и почтен был) выхвалял ся. Был абовЂм Павел зацным и выборным шляхтичом з насЂня Авраамового а з поколЂня Веніаминова, и Ізраиліта, и могл ся слушне называти шляхецтвы таковыми: пан Єврейскій, пан Авраамскій, пан Ізраильскій, пан Веніамінскій и пан Рымскій — як сам о себЂ пишет... Але барзЂй ся з бЂд, прац, трудов и страданій похвалял мовячи: паче аз в трудЂх, множає в ранах преболЂ и проч.
А якож и котороє шляхетство наше єсть? О заисте шляхетство наше напрод єст(ь) — образ и подобенство божіє, на котороє сотворени єстесмы, вцале заховати. "Благородіє наше — мовит Богослов — божественного образа соблюденіє и первообразному послЂдованіє, єже розум и добродЂтель творят, и проч.".
При всьому суто церковному характері цієї ідеології ніяк не годиться недооцінювати її соціального значення. Вона була чимала — і тому так повторюється і підчеркується цими письмен- , никами старого протишляхетського напряму.
З цього погляду — краси форми — краще вдалися авторові деякі його передмови. Дещо я відкладаю на пізніш, а тут хочу навести як взірець цього високого риторства в старім візантійськім стилі цю похвалу Єрусалимові, з передмови до "Бесід на Діяння" — наведу в скороченому перекладі на українську з слов’янського оригіналу: передмови розраховані на міжнаціональний православний вжиток, писані церковнослов’янською мовою, тимчасом як писання, призначені для місцевого вжитку, пишуться сучасною українською мовою, як бачили ми на уривках з "Палінодії".
"Діяння" починаються зшестям святого духа на апостолів в Єрусалимі. Цей момент бере собі за вихідну тему Копистинський, але подібно, як у казаннях, прибирає собі провідні тексти:
"ОтбЂгайте от лица СЂвера, глаголет Господь — зане от четыр вЂтр небесных съберу вы.
В Сіон възвращейте ся живущій в дщери вавилонстЂй".
Третій текст я упускаю, але ці два розробляються в тому уривку, що я хочу навести. Похвала Єрусалимові і підчеркнення тісного зв’язку з ним будуть нам ясні, коли ми пригадаємо недавній факт відновлення православної української ієрархії єрусалимським патріархом.
"Спочатку було, любезний читателю, — як говорить писання, — "І дух Божий уносивсь над бездною". Потім на Синаї-горі на скрижалях твердого каменя палець божий — це дух святий — написав закон. І в пророках він говорив і діяв. Нарешті на Сіон, в Єрусалимі-городі той же дух св. ουσιογως зійшов, наче бурний вітер. І вже не на водах — як уносився перше, але на верхах — себто на головах апостолів — сів, і не на камені, як колись, але на серцях написав закони і в мислях положив їх...
Цей св. дух був учителем апостолів і тепер пробуває в церкві Христовій. Він дав в Єрусалимі закон благодаті. Він з Єрусалима пустив учення істини по вселенній. Як князь пророків Ісайя прорік: од Сіона пішов закон і слово господнє з Єрусалима...
І тому, що від Сіона і Єрусалима закон благодаті і слово Євангелія Іс. Христового проповідалось апостолами по всій вселенній: схід, полуднє і краї вечірні (західні) прийняли Євангеліє і увірували в Іс. Христа, згідного з ісповіданням символу соборного, що голоситься щоденно церквою — явно, що в Єрусалимі, а не деінде зачата була св. духом і апостолами заснована церква господа спаса нашого, єдина кафолична, апостольська церква. Тому єрусалимська церква була і єсть мати всіх православних церков усього світу. Бо з Єрусалима вийшло Євангеліє, апостоли, проповідь, хрещення і віра, відти християнство насадилось і виросло. І про нього пророк велегласний Ісайя так провістив: "Затим прозваний будеш город праведний, мати городів, вірний Сіоне, що в Єрусалимі Сіонові дана ця слава й ім’я, а церкви ті, що в діецезіях і краях повинні вважатися місцевими, а не тою єдиною кафоличною, що її ісповідуємо в символі. Єдина с. кафолична апостольська церква по всій вселенній — це церква Христова, правовірні і православні. Не пропала, але повсякчас існує церква Христова в Єрусалимі, не перейшла і не перенеслась до іншого міста, — як то бачимо одно таке, що тим пишається 1. Про це один учитель західний 2 так говорить: нехай не бреше з кута єретицька несамовитість — по всій вселенній розлилася церква, всі народи мають церкву, ніхто нехай нас не збиває — це істина, кафолична (церква), що зачалась в Єрусалимі і до нас прийшла, вона там і тут, не так щоб звідти пішла, а сюди прийшла, — вона виросла, а не перейшла...
Пробувають і досі в Єрусалимі преславні чуда і різні божі благодаті на укріплення правовірних. Там гроб цілий, і стопи Іс. Христові видніються, там — що преславно і пречудно — кожного року великої суботи ввечері огонь, а властиво святий світ в гробі Христовім видиться, внутрішність гроба наповняє, і лампи, що наоколо висять, від того святого огня запалюються і ясно світять... Там, в Єрусалимі, й успеніє пресв. діви було, і гріб її чудотворний пробуває на місці, званім Гефсиманія.
Але, що скажу ще, — в Єрусалимі православна віра непохитно пробуває за благодаттю Іс. Христа, що з нею, — та початкова, та, що від семи соборів і досі, як її нині греки і ми, русини (росове), непохитно і непреложно заховуємо. В Єрусалимі православний патріарх, що з ним ми єдновірні, правдивий пастир і намісник Христа, наступник Якова, брата господня, першого єпископа єрусалимського 3.
1 Це натяк на Рим, і взагалі все, що тут говориться в похвалу Єрусалимові, говориться проти претензій Риму.
2 На боці цитата: Беда (англійський богослов VIII в.), кн. 6 на Луки, гл. 93.
3 Знову-таки шпилька проти претензій папи.
Там множество преподобних св. отців, мучеників і ісповідників православія — премногі лики (громади) ченців і черниць живуть наоколо Єрусалима, Вифлієма і всієї Палестини. Туди збори від усіх чотирьох патріарших діецезій — множество людей правовірних приходить. На правду, не занепадає благодать пресв. духа, не занепадають преподобні отці, росте і множиться наше православіє — і це і всяке інше дають певне свідоцтво і добрий доказ нашої східної апостольської кафоличної православної віри.
З того Єрусалима, коли по всій вселенній пішла віра в Христа і правдиві догмати, так як Христ. їх дав, апостоли проповідали, мученики кров’ю засвідчили, учителі церковні вияснили, собори запечатали, — по довгих літах благоволив Бог, щоб той світ святого Євангелія і до Русі (Россіи) прийшов. То Андрій, первозванний апостол, божим умислом, духом святим ведений, прийшов сюди до столичного міста Київського, благословив і, прорікши, що тут віра християнська возсіяє, помоливсь, аби то збулось, і так сталось. Бо в літах монарха російського Володимира, повних милості божої, возсіяла православна віра, возсіяли преподобні отці й просвітили Русь своїм життям і чудами многими і різнородними — як от і тіла багатьох до наших часів нетлінні зістаються в св. печерах, чекаючи загального воскресіння в другий прихід Христа. їх святими молитвами в нинішніх часах, волею божою, почали в Лаврі Печерській робитися книги художеством типографським. Як за давніх часів на горі Сінайській закон божий на кам’яних таблях перстом божим представлений, так тепер на Русі в типографіях ізобразуються книги. І після давніш виданих книг дух святий Паравліт, правдивий утішитель, потішив нарід слов’яно-російський, давши нам типографським майстерством учинити книгу діянь своїх через апостолів — книгу Діянь св. апостолів, толковану св.Іоанном Хризостомом".
Наступає пояснення ваги і значення цієї книги; пояснюється, що "Діяння" — це "хроніка христианства первого", яка відкриває образ росту церкви і дає провідні лінії християнського життя твердої віри, братської любові ("бЂ сердце и душа єдина") — і що дивно бачити — вони множилися й росли через гоніння, мучення, убивання: скільки їх убивали і умертвляли за віру в Христа, стільки вони умножалися; інших коли вбивають, вони перестають існувати, а правовірних коли вбивали, вони тільки умножались якнайбільше. Так зростали християни в Єрусалимі і по вселенній.
