Перші букви строфи дають "краєгранесіє" "Петр Могила митрополит киевский". З погляду форми це один з найкращих українських віршових утворів тої доби, з історичного погляду — як нерв цього твору, звернемо увагу на цей образ (в 5 і 6 строфі) Ярославової Софії, що покликає Могилу до визволення з "мізерної долі" її руїн, відновлення і оздоблення її старих мурів, і на ці запевнення, що під рукою Могили митрополії не страшні вже будуть "роги схизматицькі" і "злости геретицькі", що в перекладі на більш конкретну мову значило б уніатські й римо-католицькі "штуки".
Преч з Роксолянских, смутки уступуйте,
Границ, ляменты сердца не турбуйте:
Юж єст веселье, ах досить стогнаня.
Преч нареканя.
Єст по бурливих юж єврах погода:
Мысли похмурной єст юж охолода,
По слезных рЂках, по бЂдах окрутных,
По планах смутних.
Триумфу зачни, Євфрозіно, смЂле.
Гимн выкрикати; почни волать миле:
[Що то за радость в Россійском СіонЂ;
В Кієвской ЗонЂ?
Рожа то, рожа першои оздобы,
Берет початок през працы, особы.
У Савроматов значнои щасливе,
Берет згодливе.
Могила славный, на Трон Митрополий.
Вступает годне, з небеснои воли.
О часе вдячный! О лЂта святыи!
Дни золотыи.
Острая юж преч фортуна отходит;
Зефир лагодный, юж Трофея родит.
По всей Россіи: преч юж слез потоки,
Жалю оброки!
Горкотиранській юж нам не панует.
Декрет, гды в святой Софіи продкует.
Петр митрополит Могила велможный,
Пастыр побожный.
И где ж по плачу радость не бывает?
Золотоскій гдЂ не об’ясняет
Титан по хмурах. Мусит радость жити,
По смутках в свЂти.
Любо то часом фортуна ся ставит.
Срогою многим, але то Пан справит
Фортуны, же внет всЂм додасть ратунку,
По злым фрасунку,
Але тут добре трохи потерпЂти,
А потым в свЂтЂ невечернем жити,
Щастье то щастье, гды през тую к Богу,
Ходим дорогу.
Маеш, Россія, юж тепер отмЂну,
Фортуны, маєш триумфу годину:
Ото прав твоих Петр єсть оборона,
Тарча Сіона.
Идиж по трудах, Петре, незличоных,
Иди до працах юж незвитяжоных,
На трон презацный, отбирай за цноты,
Тыи Клейноты.
Тебе Софіи руины чекали,
З твоих направы рук ся сподЂвали,
Вступи ж на свою столицу щасливе.
Жій святобливе.
Россія тебе на помоч обрала.
ТобЂ тот престол годне даровала:
Тебе Софія так з плачем витает,
З жалю волает.
О Петре, здавна гостю пожаданый,
Витай Россіи на утЂху даный.
Давай рахунку Россійской оздобЂ,
В мизерной добЂ.
Помниш яко пред тым Россія бывала,
Славна, як много патронов мЂвала?
Тепер их мало; тебЂ хочет мЂти,
В Сарматском свЂти,
Оздоба славы ты нашеи давно,
Або то свЂту о твоих не явно,
Працах одважных, котрими вспираеш,
Русь украшаеш.
Ледве м утЂхи в жалю дочекала.
Моя направа Цнот потребовала,
Твоих велможных. Вшакже твоя слава,
Моя поправа.
Имя Могилы и в Словенской зони,
И в богомыслном будет мЂти Тріони(?)
Несмертелное своє залеценье,
И вывышенье,
Тобе юж муры мои полецаю,
От Ярослава которыи маю,
Любо то славы ты их будь Атлянтом.
Будь Адамантом,
Короны з лявров нехай вьют Могилы 1,
1 Мабуть, повинно бути: МогилЂ.
ВсЂ, всЂ, котрые сердечне хотЂли,
ВидЂть в Сіонських Софію Съборах.
В пресвЂтлых хорах.
И хтож рук своих в дворы не подносит,
Феболунные? Хто так не голосит:
Христе, ты наша слава, ты корона,
Ты оборона.
Єсли, наш Боже, на нас штурмовати
Захочут враги; ты их отганяти,
Рач от нас, а мы тебе при поклонЂ
Славим в СіонЂ!
В Небо подносим руки, ть: патрона,
Рач боронити Кіевского трона;
Нехай щасливе тобЂ услугует,
Поклон дарует.
Сердцем сынове російстїи дайте
Поклон пастыру, єму повторяйте
Подякованье за труды, за працу,
На кождом пляцу,
Клейнот то у нас, а клейнот коштовный,
Скарб то Дорогій, а скарб невымовный:
За ним Россія поживет в покою,
По тым розбою.
И гарпій роги за ним схизматицких
И хитрых злостей штуки геретицких
Нам не зашкодят: он все добре справит,
Добре направит.
Ициж, ПресвЂтлый Могило, безпечне,
Архіерейскій фрон прійми статечне:
Жій многолетне: Бог твоя заслона,
Тарча, Корона.
Потім наступає "дедикація" в трьох строфах (12+12+6 двостихів). Менш інтересна з формально-літературного погляду, вона містить цікаві похвали "друкарській штуці" складателів цих віршів, згадку про антракт (вакації) в "друкарськім куншті", спричинений соймовою кампанією безкоролів’я, і сподівання нового пожвавлення друкарської праці, похвали новому польському відділові, чолобиття патронові за кошти, вложені на поширення верстатів, "сумпти", видані на школи, на пенсії професорам і стипендії "убогим фільомузам" — молодим аспірантам.
Добре хтось рекл, же дары у панов єднают,
Ласку людем, в котрых ся немаль всЂ кохают.
Кгды тя, ясневелможный пане наш, витаєм,
И мы тот дар, ач щуплый на пляц виставляєм.
Дар подлый, леч панская ласка все пріймует,
От убогих немного даров потребует.
Якож то тылко злото дар єст знаменитий.
Без сердца єсли важны будуть хризолиты;
Нехай тобЂ смарагди Крезове даруют,
Нехай прац Гомеровых Ритмы услугуют.
Нехай злотозеленый топазин приносят,
Нехай о цнотах твоих в Россіи голосят.
Нехай тя Калліопы аж з небом ровнают,
Працы многоплодные нехай выхваляют
Волно то все: мы тоє приносим што маем
Тым подарком маленким твой конспект витаєм.
А в нем сердца упреймость при своем поклонЂ,
Даєм в Триумфородной ото твоей тонЂ,
То в свЂтЂ упоминок з гола переднЂ(й)шій,
И над всЂ Пироповы кроплЂ коштовнЂйшій.
Хто тя годне выславит? всЂ юж о том знают:
Тебе цноты по свЂтЂ свои залецают.
Хто не знает же єстете Парнассов афонских,
Фундатором, пастырем тых краев Сіонских?
И мы, што друкарскои пилнуем роботы,
Знаєм, што нам панскіи твои справят цноты.
Куншты нашЂ вакуют, и мы ваковали,
Не без шкоды своеи аж поты чекали.
Кгды тя, Пана своєго, щасливе витаєм,
Внется далей ваковать юж не сподЂваем.
Нехай из типографских кунштов, тую славу
Относит имя твое, през нашу забаву 1
1 Заняття, праця.
Много плынет пожитков з друкарскои штуки
З неи свою относят славу всЂ науки
Она то богатырев марсобыстрых справы
Залецает их зацность, и велможность славы.
Она и церковные гимны описала.
Она всЂх учителев церковных зобрала.
Штож я тут тое хвалю, што подобно в свЂти
Кождый может выборне похвалами чтити.
Фрідерик Цесар третій Римскій аппробует,
Котрый Герб оказалый Друкарни дарует.
Ты лепЂй, наш велможный о том, Пане, знаєш,
Орлооким розумом все ты проникаєш
Твое о том старане, в том твоя забава,
Як бы мЂла оздобу россійская слава.
Школы сумптом з отчистых добр своим фундуеш,
Своими Профессоров сумптами ратуеш.
Убогим филіомузом ласкаве ся ставиш,
Як Адріан их працы здобиш, любиш, славиш,
Важиш кошт на друкарню, же бы впрод Сіону
Оздоба могла быти, потом Гелїкону,
Єст добрый и полскои друкарнЂ початок,
Жебы книг было розных в ПарнассЂ достаток.
През што свою оздобу Россійская маєт
Краина, за што тебе вЂчне выхваляет.
Живи ж долгофортунне на своей столици,
Котрую годне взялесь з бозкои правицы.
Видиш чого потреба Россійскому Роду;
Все справуй: зашто в НебЂ маеш нагороду,
Пріймиж тот упоминок от слуг своих вдячне,
Преосвященний Петре: што учиниш бачне.
В тебе панскіи анимуш; чого ж ты незнаеш?
