1 Там же, с. 169-170.
2 Акт вибору кандидатів у перекладі видав Максимович, Собр.сочинений, І, с. 390.
3 В виданні Войціцкого в цім тексті є помилки, виправлені в виданні Ор. Левицького, вони трохи змінюють текст проти того, як я його навів за Войціцким, т. VIII, II, с. 171.
Це, розуміється, сильно перебільшено, таку повновласть від Копинського Могила ледве чи міг мати; але може бути, що тут мова про згадану високопохвальну атестацію, дану Могилі від Копинського і владиків 5/15 січня: вона справді могла відограти певну роль при ставленні кандидатури Могили. Як вище було зазначено, хоч згаданий акт вибору кандидатів на митрополію (фактично презентацію королеві Могили як кандидата) писаний нібито від імені шляхти й духовенства, зібраних на елекції, але фактично духовні особи, присутні на елекції, підписів своїх під протоколом не положили, себто відсунулися від участі в цім акті, що мав віддалити канонічно правосильного митрополита. Атестація, видана Могилі київським єпископатом з огляду на це, могла відограти деяку роль як сурогат апробації його з боку духовенства, і це могло відбитися в такім відзиві Єрлича, явно перебільшенім, але небезінтереснім як відгомін нарікань Могилиних противників на допущені при його виборі неправильності й натягання.
Дійсно, це очевидно, що Могила і всі ті, що рішили прийняти запроектований урядом компроміс: обсадити православні владицтва новими особами, законно призначеними, а ще більше уряд, не хотіли переводити виборів у Києві, рискуючи стрінутися з опозицією, викликати оружну інтервенцію козацького війська, взагалі розбудити нову боротьбу між лояльними і непримиренними течіями, так як зарисовувалась ця можливість під час київського собору 1628 р. і останніх розрухів при кінці 1631 р. Уряд більше, ніж коли-небудь, був заінтересований добрими настроями козаччини з огляду на перспективу війни з Москвою; з другого боку, проти Ісайї Могила і його партія висували москвофільство, зносини з царем. Тому приложено всіх старань, щоб поставити Київ перед довершеним фактом: спішно переведено вибори в Варшаві, зараз же послано послів до патріарха з проханням "сакри" — благословення на посвячення, і свячення переведено у Львові (на великоднім тижні, 24-28 квітня, с. с.) при асистенції владик Ісакія, Аврамія і Паїсія, що, правдоподібно, асистували Могилі під час усіх цих перипетій його промоції на митрополію, підчеркуючи підтримку його кандидатури з боку владиків Феофанового священня.
Львів, де Могили мали великі зв’язки і впливи здавна, ще з попередніх поколінь, і тепер як добродії братства і львівської української міщанської громади, а також через своє споріднення з різними магнатськими родинами, мав послужити першою ареною призначення Могили головою української церкви, і дійсно використано цю ситуацію в його інтересах в повній мірі. Посвячення Могили пройшло пишно, святочно, при великім з’їзді шляхти і духовенства, з підчеркненням поваги й престижу православної церкви, що мало бути записане на рахунок нового митрополита 1.
1 Див. в "Історії України", VIII, І, с. 183. При цій нагоді виправлю помилку, допущену там за Голубєвим: панегірик "Аврора" не був присвячений Могилі і вийшов пізніше.
Але і після посвячення Могила ще довгенько пробув у Львові, приготовляючи собі такий же сприятливий грунт у Східній Україні і в Києві — розсилаючи "універсали" по всіх єпархіях зі звідомленням про те, що він настав на митрополії законно і канонічно, за привілеєм короля і благословенням патріарха. Про свою конкуренцію з Ісайєю при тім цілком не згадував, ігноруючи взагалі ієрархію Феофанового священня. Правдоподібно, за цей же час він вів переговори з Ісайєю, стараючись його схилити до порозуміння, щоб він не оспорював його митрополитанських прав. Але, як ми знаємо, Ісайя не хотів терпіти на митрополичому столі противника-опортуніста, і Могилі приходилось думати, як найкраще обставити свій вступ до Києва.
Дуже зручно на вступний акт вибрано повернення на митрополитанську резиденцію Софійської кафедри. Всяким нотаблям розіслано запросини — прибути з можливо більшим числом приятелів і сусідів на церемонію вступу на митрополію і на посвячення св. Софії, що має при тім відбутися. "Певно і сам ти, в. м., не малий уже час знаючи про повернення спокою нашій православній церкві, чекаєш того дня, коли б міг впровадити упривілейованого православного митрополита до його київської столиці", — пише він в одному з таких листів, що до нас заховався. "Отже, час цей уже наближається, бо вже мене, покірного, обдаровано святим митрополитанським урядом — від Бога і найяснішого його помазаника і від усієї Річи Посполитої, за згідною волею всіх православних їх м. м. панів, дипломом і привілеєм стверджено. Наступної неділі, 7 липня, маю в’їздити на згадану київську митрополію, а зараз по приїзді постановилисмо з якнайбільшим приготованням і оздобою відправити посвящення церкви св. Софії, єдиної оздоби нашого народу православного, матері і голови всіх церков. А хоч я анітрохи не сумніваюсь, що в. м. і сам з власної охоти, зрушений ревністю до нашої православної церкви і з обов’язку християнського, не зволиш занедбати прибути на впровадження і на Посвячення тої плачевно зруйнованої оздоби нашої російської, але тим більше, побуджений цим покірним і справедливим проханням, і сам зволиш то ласкаво виконати, і інших поблизьких їх м. м. панів приятелів і сусідів до того прихилити. Заробиш таким побожним вчинком собі велику заслугу у улюбленця церкви святої (Христа — жениха церкви), а мені і співобивателям православним сподівану вигоду. Любов свою до святого східного благочестя засвідчиш, і тому святому актові — всякої оздоби гідному немало послужиш" 1.
Одночасно підготування до цього урочистого акту — повернення православній митрополії з рук уніатів — узурпаторів її старої резиденції робилося також засобами літературними. До нас заховалися дві печерські публікації, випущені під цей момент, одна українська, обрахована на більш свої інтелігентські круги, друга польська — призначена, очевидно, для кругів шляхетських: українських спольщених і польських. Перша має докладну дату виходу: 5 липня, себто на який тиждень мала випередити фактично здобуття Софійської резиденції. Польська брошура не має такої докладної дати, тільки рік, але зміст її настільки близько підходить до української, що не може бути сумніву щодо їх дуже близької одночасності, Могло бути пущено тоді і більше таких брошурок і листків, маємо, напр., заголовок такої брошури з датою 1633 p. (Felix Coieta post nalałem diem Petri Mohila metropoli) 2, але вона, здається, не збереглась.
1 П. Могила, І, дод. 86.
2 Wieszniewski. Historia literatury polskiey, VIII, c. 382. Судячи з заголовка, мала б вона з’явитися при кінці року. Автором її називають Скумин-Тишкевича, що підписався на "Мнемозині".
Натомість ці дві маємо в цілості, і вони настільки інтересні з літературного і культурно-історичного погляду, що варто ближче з ними зазнайомитись, саме тут, у зв’язку з моментом, що вони інтерпретують.
З літературного погляду особливо варта перша, українська брошура: "Евфоніа веселобрмячая. На Высоцеславный фрон митрополій кіевской щасливе вступуючему в БозЂ преосвященному є. мл. гдну Отцу кир Петру МогилЂ воєводичу земль Молдавських, Православному упривилеіованому митрополиту кієвскому, галицкому і всея Россіи, екзарсЂ ст. фрону Константинополского, архімандріту ст. Чудотворной Лавры Печер. Кіев; от типографов в тойже ст. чудотворной ЛаврЂ Печерской працуючих, при унижоном поклонЂ прудко дедикованая. ЛЂта господня 1633 Їюля 5 дня" — невеликий зошит без особливих прикрас, 10 сторінок малої чвертки (15 x 10 ц. м.) 1.
1 Передрукована в наших часах двічі — в "Записках" львівських видав її акад. Студинський в т. VIII, 1895, потім включив її до своєї збірки Тітов, "Книжна справа", с. 306.
Починається вона досить шаблонною віршею (в двостихах) на герб Могилів з покликом до праці на новій арені ("Єсли-с коли был Петром, тепер Петре славы / Доказуй кды през тебе прагнет Русь направы"). Потім іде головна п’єса — актростих у 7 строфах.
