Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— Ховаю? То ти стала надто підозрілою.

— А може, ти краще скажеш мені?

— Та це Александр, — неохоче відповіла Рубі.

— А що Александр? Він хворий?

— Александр? Хворий? Анітрохи! Ні, просто він змінився.

— На гірше. — В устах Елізабет ця фраза прозвучала як твердження, а не як запитання.

— Явно на гірше. — Рубі скривилася, допила чашку і налила нову. — У нього завжди була схильність до зарозумілості, але не настільки, щоб я не могла з цим примиритися чи впоратися. Вона йому навіть личила і не була позбавлена певного шарму. Інколи я заслуговувала на те, щоб мене поставили на місце, давши ляпаса. — Вона захихотіла. — У переносному сенсі, звісно. Хоча колись я таки дала йому ляпаса сама!

— Та невже? При мені чи до мене?

— До тебе, але не намагайся змінити тему. Зараз він запанібрата з промисловими баронами та політиками найвищих щаблів влади — «Апокаліпсис Ентерпрайз» поширило свій вплив повсюдно. Йому наверзлося на думку, що… хоча точніше було б сказати так: він потрапив під вплив досить огидної та страшної публіки.

— Якої публіки?

— Його побратимів-олігархів. Тобі ще не доводилося зустрічатися з цією жорсткою компанією, люба! Їх нічого не турбує, окрім заробляти гроші, гроші і гроші, тому вони по-свинськи поводяться зі своїми працівниками і вдаються до всіляких огидних прийомів, щоб обмежити так званий «робітничий рух» — ну, профспілки і все таке.

— А я й не думала, що Александр виявиться вразливим до таких поглядів, — повільно мовила Елізабет. — Він завжди пишався тим, що шляхетно поводиться зі своїми працівниками.

— То було колись, — похмуро мовила Рубі.

— Ой, Рубі, він ніколи таким не стане!

— Я не впевнена. Біда в тому, що життя стає важчим і всі бізнесові структури починають це відчувати. Серед багатіїв побутує думка, що все це — через одну книгу, яка нещодавно вийшла друком в Англії, — по-німецьки вона зветься «Дас Капітал». У ній три томи, але було перекладено лише перший, і цього цілком вистачило, щоб пустити цапа в город, якщо я правильно розумію Александра та його дружків.

— А про що ця книга? Хто її написав? — спитала Елізабет.

— Вона — про те, що називається «міжнародним соціалізмом», а її автора звуть Карл Маркс. Здається, там іще є якийсь чолов’яга, що має відношення до цієї книги, але я забула його ім’я. Як би там не було, але автор проклинає багатих, особливо — промисловців, а також щось таке, що зветься, як його… ага — капіталізм. Ідея автора полягає в тому, що багатство треба розподіляти рівномірно, щоб не було ні багатих, ні бідних.

— Не можу уявити собі, щоб так колись стало, а ти?

— Ні, люди є надто різними. У книзі йдеться, що робоча людина зазнає безсоромної експлуатації, і є заклик до соціальної революції. Робітничий рух вчепився за це вчення, як втопельник — за соломинку, і представники профспілок навіть подумують про участь у політиці.

— О Господи, — спокійно мовила Елізабет.

— Я поділяю твій настрій, Елізабет, але біда в тому, що Александр та його дружки, здається, сприймають усе це дуже серйозно.

— То все там. А тут, удома, де його справжнє місце, Александр швидко заспокоїться.

Лі був проти нових настроїв Александра. Йому не треба було вислуховувати матір, щоб дізнатися, що Александр змінився; він сам це побачив, коли вони — на превелику радість Лі — йшли від шахти до цехів, а потім — до нового заводу, де золото відокремлювалося від руди шляхом її занурення у слабкий розчин ціаніду натрію та осадження його на цинкових плитах та стружках.

По-перше, Александр постійно говорив про всесвітній занепад рівня добробуту, а по-друге, він на все дивився іншими очима, аніж раніше, — як зменшити собівартість, навіть якщо це шкодило якості та безпеці.

— Ви не можете економити на ціанідній технології, бо це стосується безпеки праці, — сказав Лі. — Ціанід натрію — смертельно токсична речовина.

— Так, якщо вона має високу концентрацію, але не при одній десятій процента, мій любий молодий чоловіче.

Лі закліпав очима. Александр ставився до нього зверхньо та поблажливо!

— Однаково технологія починається з чистої ціанідної солі, — мовив Лі, — тому не можна кому завгодно дозволяти розмішувати розчин. Це — робота для розумних людей з високою відповідальністю, людей, яким я збільшив платню.

— Не треба було цього робити.

Отак усе і почалося. У локомотивній майстерні було забагато робітників, бо залізні коні часто потребували ремонту, — чому Лі не вжив заходів і не автоматизував доставку вугілля до парових двигунів? — не було підстав списувати старі вугільні вагони з лінії Літгоу — Кінрос — Лі не помітив пошкодження в містку номер три, коли він по ньому проїжджав.

— Припини, Александре! — запротестував неприємно здивований Лі. — Щоб помітити це пошкодження, треба було оглянути місток знизу!

— Я відмовляюся повірити, що це тягне за собою необхідність капітального ремонту всієї споруди, — відривчасто мовив Александр. — Це зупинить залізницю на кілька тижнів.

— Не зупинить, якщо ми зробимо так, як пропонує Террі Самерс. Це займе максимум тиждень, до того ж ми можемо накопичити запас вугілля заздалегідь.

— Ти — гарний інженер, Лі, але до бізнесмена тобі ще далеко, — такий був вердикт Александра.

— У мене таке враження, що я потрапив до пазурів тигра, мамо, — сказав Лі Рубі, коли вони зустрілися того дня за чаркою.

— Невже він такий поганий, мій котику?

— Дуже поганий. — Лі взяв шотландського віскі замість хересу і пив, не розбавляючи. — Я знаю, що я не такий досвідчений, як він, але я не згоден з тим, що марно витратив гроші, як каже Александр. Раптом безпека праці стала неважливою. Я б іще якось погодився з цим, якби таке ставлення не загрожувало життю наших працівників, але ж воно загрожує, мамо, загрожує!

— А він — основний тримач акцій, — мовила Рубі. — От лайно.

— Та отож, — розсміявся Лі і налив собі другу порцію віскі. — Я сам тепер по вуха в лайні. На очисних спорудах терміново треба було здійснити певні роботи, на проведення яких я дав добро, а тепер мені кажуть, що це непотрібно. Я ніколи не думав про Александра як про скупого шотландця, скільки його знав, але саме ним він зараз і став.

— Це тому, що він наслухався поганих порад за кордоном. Він керується порадами людей, які удавляться за шилінг, якщо це означатиме економію фартинга на кожній сотні фунтів. Чорт! — скрикнула Рубі, підскакуючи на ноги. — Ми маємо величезні прибутки, Лі! Наші додаткові витрати — це ніщо у порівнянні з тим, що ми заробляємо, і не треба виплачувати дивіденди власникам акцій — їх лише треба ділити між чотирма засновниками-партнерами. Ніхто з нас не скаржився. А на що нам скаржитися, заради Бога? — Вона теж потягнулася до віскі. — Що ж, доведеться сказати йому на наступному зібранні правління, що ми не схвалюємо такий підхід.

— А йому чхати буде на наші протести, — сказав Лі.

— Щось мені не дуже хочеться йти до Кінрос-гаусу на вечерю.

— І мені не хочеться, але треба, хоча б заради Елізабет.

— Вона каже, — мовила Рубі, обкрутивши пухнасте пір’яне боа довкола шиї, — що ти був з нею дуже люб’язний.

— Треба бути потворою, щоб не бути з нею люб’язним. — Він окинув цікавим поглядом боа. — Де ти взяла цю божевільну штуку?

— У Парижі. Річ у тім, — сказала Рубі, хвицнувши ногою шлейф, що впав позаду неї, коли вона обернулася, — річ у тім, що він линяє, як стара кішка. — Рубі хихикнула. — Утім, я сама як стара кішка!

— Ти для мене завжди залишишся молоденькою кицею, мамо.

Вечеря розпочалася добре, зважаючи на те, що за столом було усього лише четверо. До Александра повернулася якась частина його колишньої доброзичливості, тому Елізабет усіма силами старалася вести розмову в легкому та невимушеному руслі.

— Тобі буде цікаво узнати, Александре, що релігійна війна в колонії стала іще запеклішою після прибуття трьох нових сект — адвентистів сьомого дня, методистської місії та Армії спасіння.

78
{"b":"258978","o":1}