«Хто б міг подумати?» — здивувалася Елізабет.

Якимось химерним чином Анна стала досить незалежною, наче вміння вмиватися та перевдягатися відчинило в її свідомості якісь дверцята і ці дверцята, одного разу відчинившись, підказали їй, що вона може обходитися без сторонньої допомоги. У проміжку між менструаціями вона була щасливою дитиною, яку неважко було чимось зайняти чи розвеселити: дати їй загадку з кубиків чи якийсь конструктор — і вона могла сидіти над ними годинами. Та коли їй виповнилося дванадцять, а це сталося в той рік, коли Александр забрав Рубі і подався геть, Анна почала гратися у гру, мета якої полягала в уникненні своїх вихователів; вона зникала в саду і ховалася там. Лише її невміння стримувати радісний сміх — а хихотіла вона дуже гучно — давало змогу Джейд і Елізабет знаходити її.

Однак Елізабет взяла до відома зауваження Рубі про її надмірну опіку над дочками, а тут іще й Александр відчитав її незадовго до від’їзду.

— Анна просто ховається в саду — тільки й того, Елізабет, тому не чіпай її, дай їй спокій і хоч ненадовго від неї відчепися!

— Якщо її не зупинити, вона забреде іще далі.

— От коли забреде, тоді й треба вживати заходів, — виголосив Ал-ександр свій вердикт.

Тепер, коли з часу від’їзду Александра та Рубі минуло три тижні, Анну знайшли одного разу аж біля копрів, коли починалася денна зміна. Шахтарі, які впізнали її, тому що Елізабет продовжувала брати її з собою до церкви по неділях, ввічливо, але рішуче затримали її і відвели до Самерса, а той повернув дівчину додому.

— Не знаю, що мені з нею робити, містере Самерс, — сказала Елізабет, розмірковуючи, чи допоможе в цій справі добрячий ляпас. — Ми намагаємося увесь час за нею слідкувати, але варто нам лише повернутися до неї спиною, як вона кудись зникає.

— Я дам знати кому слід, леді Кінрос, — сказав Джим Самерс, ховаючи своє роздратування; часу в нього було обмаль, і йому тільки й лишалося робити, що ганятися за Анною. — Якщо хтось помітить, що вона бродить, він неодмінно відведе її до мене або до Кінрос-гаусу. Це вас влаштує?

— Так, звісно. Дякую, — відповіла Елізабет, відкинувши ідею добрячого ляпасу як не лише марну, але й шкідливу.

На тому й зупинилися. За відсутності Александра та Рубі за все відповідав Самерс.

Але недовго. Елізабет якраз вела додому Анну, яка ні в чому не розкаювалася, а лише хихотіла, коли раптом з-за живоплоту на верхньому майданчику канатної дороги показався Лі. Вона зупинилася як вкопана і витріщилася на нього як заворожена. Анна верескнула і вирвалася з ослаблої руки матері.

— Лі, Лі! — загукала вона, підбігаючи до нього.

«Ця сцена схожа на ту, коли чоловік намагається стримати переросле цуценя, яке вертить хвостом, звивається і лізе цілуватися», — подумала Елізабет. Вона зраділа появі Лі навіть більше, аніж могла собі уявити. І з посмішкою, застиглою на губах, пішла до нього по траві.

— Відійди, Анно, відійди! — сказала Елізабет і, не втримавшись, розсміялася.

— Бачите, вона мене запам’ятала, — зі сміхом відповів Лі.

З’явилася Джейд і взяла під свою опіку Анну, яка спочатку впиралася, а потім швидко скорилася і посміхнулася сонячною безтурботною посмішкою.

Юнак остаточно перетворився на мужчину — йому, напевне, виповнилося двадцять п’ять минулого місяця. Хоча гладенька китайська шкіра і опирається досить довго старінню, все ж біля куточків його рота пролягли дві невеличкі виразні зморшки, яких іще не було, коли Елізабет востаннє бачила Лі в Англії; очі його стали печальнішими та мудрішими.

— Доктор Костеван, наскільки я розумію? — спитала вона, простягаючи руку.

— Леді Кінрос, радий вас вітати, — мовив він, беручи руку і цілуючи її.

Цього вона ніяк не очікувала і тому не знала, як реагувати; вона вивільнила свою руку з його долонь якомога делікатніше і пішла з ним до будинку.

— Наскільки я розумію, то — Анна? — спитав Лі.

— Так, це моя проблемна дитина.

— Проблемна дитина?

— Вона тікає від нас кожного разу, коли в неї з’являється нагода.

— Ясно. Напевне, це створює вам чималий клопіт.

Господи, хоч хтось став на її бік! Елізабет зупинилася і поглянула на Лі — і в ту ж мить пожалкувала: вона забула, наскільки небезпечно дивитися в його напрочуд дивовижні очі. Зашарівшись, вона шумно вхопила ротом повітря і відповіла:

— Ми з Джейд буквально збиваємося з ніг. Коли вона просто ховалася в саду, це було іще туди-сюди, але нещодавно її упіймали аж біля копрів. Гадаю, наступного разу її знайдуть десь у Кінрос-тауні.

— І ви не можете з цим змиритися, наскільки я розумію. А вам не вистачає для пошуків сестер Вонґ?

— Жасмин та Квітка Персика поїхали разом із твоєю матір’ю, але в моєму розпорядженні є Джейд, Перлина, Шовкова Квітка та Крильце Метелика. Мені потрібен хтось, кого б вона зовсім не знала і на кого б не звертала уваги. Джейд запропонувала наймолодшу сестру Вонґ — Півонію, але я не можу прохати двадцятидворічну дівчину взяти на себе відповідальність за Анну.

— Тоді залиште цю справу мені. Я попрохаю свого батька, щоб він знайшов мені жінку, яку не знає Анна і яка не дасть їй себе обдурити. Якщо Анна після Англії не змінилася, то вона швидко звикне до присутності незнайомої людини поблизу себе і не звертатиме на неї ніякої уваги, поводячись так, наче вона на самоті, — мовив Лі, відчиняючи двері і пропускаючи вперед Елізабет.

— Ой, Лі, я вам така вдячна!

— Не варто подяк, — сказав він і повернувся, щоб піти.

— А хіба ви не зайдете до нас? — здивовано і дещо ображено спитала Елізабет.

— Мабуть, ні. У вас немає опікунки.

— Про що ви кажете?! — вигукнула Елізабет, густо червоніючи. — Якщо пригадати, чим зараз займаються мій чоловік та ваша матір, це просто смішно! Заради Бога, заходьте, сідайте зі мною і попийте чаю.

Він схилив набік голову, вивчально подивився на неї крізь примружені повіки — і раптом на його щоках з’явилися ямочки Рубі. Він розсміявся і сказав:

— Гаразд, але лише один раз.

І вони сиділи в оранжереї і пили чай, а Елізабет засипала його запитаннями. Після навчання він захистив докторський ступінь у механічному машинобудуванні, пояснив Лі, хоча до того присвятив певний час вивченню геології.

— А ще я трохи попрацював у фондовій компанії, щоб зрозуміти, як функціонує ринок цінних паперів.

— І то був корисний досвід?

— Анітрохи, — бадьоро відповів Лі. — Я дійшов висновку, що існує єдиний спосіб пізнати бізнес — це самому ним займатися. Моя справжня освіта набувалася тоді, коли Александр брав мене з собою кожного разу, коли лише випадала нагода. А тепер він ввірив мені управління підприємством «Апокаліпсис Ентерпрайз» за його відсутності, хоча, наскільки мені відомо, чоловік Софії Дьюї також дуже добре знається на бізнесі і його щойно взяли до нас на роботу.

— Та він більше знається на бухгалтерії, — мовила Елізабет, із задоволенням демонструючи хоч якусь обізнаність. — Він працює більше в Данлі, аніж у Кінросі, бо бідолашна Констанція так і не змогла повністю одужати після смерті Чарльза і її доньки намагаються створити для неї максимум комфорту, піклуючись про неї.

— Так, він може брати звітність додому, але коли сіднейський телефонний комутатор закрокує в ногу з прогресом, він зможе зробити набагато більше, будучи у себе в Данлі, — зауважив Лі.

— А у нас у Кінросі є телефони, але чисто місцеві, без виходу на Батерст чи Літгоу.

— От і довіряй Александру роль першопрохідця!

Коли він підвівся, Елізабет явно засмутилася.

— Ви прийдете на вечерю? — спитала вона.

— Ні.

— Навіть якщо я покличу Нелл, щоб вона виконала функцію опікунки?

— Навіть у такому разі — однаково ні, дякую. Мені треба буде приглядати за материним готелем.

З болем у грудях дивилася Елізабет, як він ішов терасою. Вона почувалася так, наче її без попередження позбавили величезного задоволення або ласого шматочка їжі. Лі повернувся, але чітко дав їй зрозуміти, що не збирається проводити ані хвилини в її компанії. І це якраз тоді, коли вона набула достатньої впевненості в собі і трохи відтанула. Тоді, коли вона відчула себе в змозі ставитися до нього як до приятеля, а не до небезпечного чужинця, що вдерся на її озеро. «От досада, яка ж досада!»