Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— Про що ти таке кажеш, мамо?

— Про скромну поведінку, Нелл. І нічого на мене так витріщатися.

— Це схоже на абсолютну дурницю! Мені треба сидіти, стуливши ноги? Не можна хвицати ними в повітрі?

— Більше не можна. Ти можеш вимазати свої підштаники.

— Але ж лише тоді, коли у мене місячні, — виклично заперечила Нелл.

— Ти ж не знаєш, коли вони в тебе можуть початися, — спочатку вони трапляються досить нерегулярно. Вибач, Нелл, але безтурботне дитинство скінчилося, — мовила Елізабет з металом у голосі. — Ти іще два роки носитимеш короткі плаття, але ти обов’язково поводитимешся, як молода жінка.

— Навіть чути про це не хочу! — театрально скрикнула Нелл. — Ти що — хочеш викреслити мене з таткового життя? Я ж йому як син!

— Ти — його донька, а не син.

Нелл уставилася на матір, і в душі її стало наростати відчуття страху.

— Мамо! Невже ти йому сказала про це?

— Цілком природно, що сказала, — відповіла Елізабет, змушена перейти до оборони. — Сядь, Нелл, будь ласка.

— Я не хочу!

— Коли Анна була немовлям, — почала Елізабет, долаючи небажання розкриватися перед дочкою, — я бачилася з нею менше, аніж належить матері, тому мені здавалося, що вона просто затрималася у своєму розвитку, а не є розумово відсталою. Саме ти сказала батьку, що з Анною щось не так, і тоді він здогадався, що Анна — розумово відстала дитина. І через це мені від нього добряче влетіло.

— Ти заслужила на це! — гаркнула Нелл.

— Так, заслужила. Але відтоді взяла за правило розповідати твоєму батькові про все, що трапляється з Анною та тобою.

— Ти — страшна людина!

— О Нелл, благаю тебе, поводься розсудливо!

— Це ти поводишся нерозсудливо! Ти просто хочеш зіпсувати мені життя, мамо! Хочеш розлучити мене з татком!

— Це — неправда, і це — несправедливо, — заперечила Елізабет.

— Та йди ти знаєш куди, мамо!

— Слідкуй за своїми манерами та своїми виразами, Елеоноро.

— Ага, я тепер Елеонора, еге ж? Так знай, що я відмовляюся бути Елеонорою! Мене звуть Нелл! — І Нелл, розлючено завиваючи, кинулася у захисток своєї кімнати.

А Елізабет лишилася — розгублена та спантеличена. «Вийшло зовсім не так, як я хотіла, — хіба я так само реагувала, коли Мері розповідала мені про мої менструації? Ні, я слухняно слухала і відтоді стала поводитися так, як мені наказала Мері. Чи була вона добрішою, аніж я зараз? Тактовнішою? Ні, напевне ні. Я точно пам’ятаю відчуття, наче мене прийняли до якогось таємного товариства, і тому високо цінувала своє членство в ньому. І чому це я припустила, що Нелл відреагує так само, як і я? Ми ж із нею зовсім різні люди! Я сподівалася, що стану її подругою, коли повідаю про жіночі таємниці, однак досягла тільки того, що налаштувала її проти себе. Невже вона не розуміє, що відтепер стала мішенню для чоловіків? Що кожного разу, коли вона піде туди, де багато чоловіків, вона наражатиметься на ризик збудити їхню цікавість у спосіб, про який дитина і знати не знає?»

Хоча Александр нічого їй не сказав, Нелл була надто розумною, щоб не помітити переміну, яка сталася у батькові у проміжку між учора та сьогодні. Він дивився на неї вже по-іншому, з сумішшю захвату і печалі. «Наче, — подумала вона, згораючи від сором’язливості, — він раптом перетворився на чоловіка, якого я не знаю і якому не довіряю». Ніколи не бувши високої думки про призначення та долю жінки взагалі, Нелл була вкрай роздратована тим фактом, що природа щойно нагадала їй, що вона — жінка. Особливо тепер, коли татко став дивитися на неї, як на незнайомку. Що ж, прекрасно! Якщо їй судилося стати для батька чужою, то він теж стане для неї чужим. І Нелл віддалилася від нього.

На щастя, Александр зрозумів причину такого вчинку Нелл і не став з нею конфронтувати.

— Невже ти думаєш, що я хочу, щоб ти перетворилася на манірну і правильну молоду жінку, Нелл? — спитав він, сидячи у своєму улюбленому кріслі в бібліотеці. Вона ж сиділа напроти нього, стуливши ноги на той випадок, якщо на підштаниках з’являться плями.

— А який іще є варіант, татку? Я ж не хлопець.

— Я ніколи не вважав тебе хлопцем. Ти мусиш вибачити мене, якщо я був до тебе дещо неуважним ці останні кілька тижнів, — це такий шок, коли здогадуєшся, як швидко летить час, оце і все. Моя маленька подруга стає дорослою, тож я почуваюся старим, — мовив він.

— Старим? Ти — старий, татку? — обурено вигукнула вона. — Просто скінчилися наші забави, от і все. Мама не хоче, щоб я спускалася з тобою в шахту чи ходила до цеху, — вона нічого не хоче! Я мушу припинити поводитися, як дівчисько-шибеник, але я не хочу припиняти! Я хочу ходити з тобою, татку, з тобою!

— І ти будеш ходити зі мною, Нелл. Але твоя мати попрохала мене дати тобі невеличкий перепочинок, щоб ти змогла звикнути до нової ситуації.

— Іншого я від неї і не чекала! — сердито мовила Нелл.

— Не забувай, що її виховали в дуже суворих правилах, — пояснив Александр, не менше роздратований через Елізабет, аніж Нелл, — «як вона посміла лякати мою найулюбленішу дитину, щоб вона зі мною не спілкувалася?» — Тому вона вважає: якщо ти по-справжньому стала жінкою, то повинна навчитися бути молодою жінкою в повному сенсі цієї фрази. Матері мають схильність бачити своїх дочок потенційною здобиччю чоловіків, але я вважаю, що доньки будуть у безпеці, якщо самі не заохочуватимуть чоловічих інстинктів. І я бачу, що ти не збираєшся цього робити, Нелл, — посміхнувся він. — Я не маю наміру втрачати свого найкращого друга — тебе.

— Значить, я і надалі зможу ходити з тобою до шахти та до цеху?

— А ти спробуй переконати мене, що не можна!

— О татку, як я тебе люблю! — скрикнула вона і, стрибнувши Александру на коліна, обхопила руками його шию.

Александру вже довелося вислухати лекцію від Елізабет про те, що відтепер він не повинен дозволяти Нелл сидіти у нього на колінах або поводитися, як маленька дівчинка, а не як молода жінка. «Але ж ти помиляєшся, Елізабет, — подумав він, стискаючи руки навколо дитячого тіла Нелл. — Чому твої уявлення про виховання ґрунтуються на поведінці найгірших людей? Невже вважається, що я мушу спалахнути пристрастю до своєї плоті та крові лише тому, що вона стала дорослою? Яка ідіотська дурниця! Будь я проклятий, якщо позбавлю Нелл щирої любові та прив’язаності, які вона у мене завжди знаходила! І невже Елізабет і справді думає, що якийсь чоловік посміє вчинити наругу над незайманою донькою сера Александра Кінроса? Була б Нелл, як Рубі, — а такою вона не буде ніколи! — то однаково жоден чоловік не посміє підбивати під неї клинці. Моє ім’я та моя влада захистять її».

Коли Нелл поновили в колишніх правах і знову допустили в життя її батька, єдиним тривалим ефектом появи перших менструацій стало розширення прірви між Александром та Елізабет, яка не схвалювала — і не могла схвалити — рішення Александра й надалі поводитися з донькою так, як і раніше. Власницьке материнське почуття підказувало Елізабет, що цього разу вона має рацію, а Александр — помиляється. Її єдиною втіхою було те, що Нелл і далі була жахливо непоказною. Її волосся — основне достоїнство — було густе й чорне, але так само густими й чорними були її брови, і були вони випнуті вперед, якісь диявольські. Над тонкими, успадкованими від батька губами знаходився досить великий ніс, а на довгому обличчі вилиці виступали дуже чітко, і через це щоки були впалими. Виразно сині очі незмигно і з легким сарказмом поглядали з глибоких впадин. Фактично, Нелл була схожа на мученицю, готову піти на вогнище за свої переконання, і це не був підходящий вигляд для молодої дівчини.

У школі вона була ватажком. Час, проведений у Лондоні в компанії містера Фоулдза, навчив її того, що немає сенсу бути піддатливою та слухняною, тому що це завжди призводить до презирства оточуючих; краще вже заробити різок, краще, коли тебе притягнуть за вухо до батька, краще втерти комусь носа — і не боятися можливого покарання. Бо єдине покарання лякало Нелл — це припинення її наукової освіти навзамін освіти, більш підходящої для молодих дівчат. Але вона чудово знала, що її батько ніколи на це не піде.

72
{"b":"258978","o":1}