Утім, це тепер не має значення. Я виконуватиму свій обов’язок і всюди супроводжуватиму мою дуже вродливу дружину — але без її найкращої подруги.

Скучаю без тебе і кохаю тебе, Александр

Лондон, листопад 1883 року

Моя люба Рубі!

Сталося дещо абсолютно незвичайне! Ти правильно розсудила і залишилася вдома, бо якщо б ти приїхала і поповзли б чутки, то того, що сталося нещодавно, ніколи б не сталося. Для Александра це теж стало повною несподіванкою.

Тепер я — леді Кінрос! Александру присудили звання кавалера Шотландського рицарського ордена, а це означає, що його титул перевищує титули Генрі Паркса та Джона Робертсона, які належать до орденів Святого Михайла та Святого Георгія. Королева Вікторія нагородила його рицарським званням особисто на приватній церемонії. Звісно, Александр з цієї нагоди купив мені набір брильянтів. Згідно з традицією, треба ходити в білому і носити в зачісці біле страусове перо. Я відчула себе однією з тих яскраво прикрашених коняк, які тягнули карету Попелюшки на бал. Скоріш за все, Александр став кавалером шотландського ордена через те, що він шотландець і дружина його теж шотландка. Стара королева любить шотландців, але ходить чутка, що одного шотландця вона любила набагато більше за всіх нас, шотландців.

Лондон — жахливий, але й цікавий. Будинок, що його орендував для нас Александр, величезний та пишний, мебльований так, як колись Кінрос-гаус, — плюш, парча, кришталеві люстри. Там є навіть телефон — можеш собі уявити? Мої дві дівчинки мають своє власне крило; Александр найняв для Нелл наставника — сімнадцяти- чи вісімнадцятирічного сина каноніка англіканської церкви. Вона його не любить, але визнає, що він досить ерудований. Анна вже здатна досить подовгу ходити, хоча Джейд часто бере на прогулянку пристрій, що називається «штовхалка», — такий собі брезентовий возик на коліщатах та з ручками. Ми маємо підкладати в нього підгузники, бо Анна й досі мочиться, але вже давно не вкакувалася.

До речі, стосовно Анни. Її оглядали численні лондонські світила невропатології, включно з містером Гюлінзом Джексоном та містером Вільямом Говером. Вони ретельно її оглянули і, за словами містера Джексона, «не виявили жодного локального патологічного процесу», який би призвів до її деменції (так тут по-науковому називають слабоумство). Звідси я зробила висновок, що ураженим є увесь її мозок. Однак той факт, що вона спромоглася набути певного лексикону і стала ходити, дає підстави панам Джексону та Говеру вважати, що Анна, коли виросте, стане «простодушною», тобто чимось на кшталт сільського дурника. А найгіршим є те, що, за словами більш говіркого містера Говера, її тіло продовжуватиме розвиватися нормально — тобто у неї будуть менструації, виростуть груди і все таке. Вони винуватять не спадковість, а умови при народженні.

Але я збрехала Александру, який є настільки зайнятим, що довірив мені самій зустрітися з невропатологами. Містер Говер сказав мені, що, на його думку, третя вагітність — як же легко вони оперують словами — не призведе до токсикозу. Він припускає його виникнення, але його приголомшливий набір інструментів, які допомагають контролювати кров, серце, судини і бозна-що іще, дозволяє йому зробити висновок, що здоров’я моє останнім часом поліпшилося. Він гадає, що строга дієта з фруктів, овочів та чорного хліба без масла допоможе мені уникнути набряків під час вагітності. Але я так і не наважилася сказати про це Александру.

Не те, щоб мені не хотілося дітей, Рубі, просто я не можу наважитися поновити виконання свого подружнього обов’язку. Якби він дізнався про висновок містера Говера, то знову примусив би мене до отого життя, і я би просто збожеволіла.

Будь ласка, не виказуй цієї таємниці! Мені просто треба було з кимось нею поділитися, а окрім тебе — немає з ким.

З любов’ю, Елізабет

Кінрос, січень 1884 року

Моя люба Елізабет!

Я надійно збережу твою таємницю. Мені ж самій від цього буде краще, еге ж? До того ж сер Едвард Вайлер сказав, що другого токсикозу в тебе не буде, а він все ж таки трапився, їм добре говорити і робити припущення, цим чоловікам, бо не їм же виношувати та народжувати дітей, еге ж?

Ти нічого не згадала про Лі. Ти бачила мого котика? Та він, мабуть, уже не котик, а справжнісінький тигр. Але для мене він завжди залишиться котиком-муркотиком.

З любов’ю, Рубі

Кембридж, квітень 1884 року

Моя прекрасна мамо!

Сер Александр Кінрос (оце так потрясіння!) виділив гроші на започаткування нової металургійної лабораторії — на превелику радість нашого університету Оскільки з Ліверпуль-стрит до Кембриджа ходить потяг, сер Александр регулярно до мене навідується; якщо в Ньюмаркеті в суботу проводяться кінські перегони, то ми йдемо туди удвох — не стільки щоб пограти на перегонах, скільки щоб на коней подивитися, хоча якщо він робить ставки, то зазвичай виграє.

До мене навідалася леді Кінрос. Оскільки я не зміг прийняти її як слід у своїй квартирі на Паркерз Піс, я запросив її на чай до кімнати відпочинку, де вона зустрілася з моїми приятелями. Ти б нею пишалася. Я — так точно пишався. На ній було лавандово-синє плаття, невеличкий модний капелюшок з перами, тугі лайкові рукавички та напрочуд елегантні черевички. Своїм добрим знанням жіночої моди я зобов’язаний Шарлотті, моїй райській пташці, яка в салоні модистки інколи витрачає грошей більше, аніж іспанська графиня.

Мені здається, що Елізабет стала менш замкнутою, бо вона посміхалася хлопцям і з ентузіазмом та гумором підтримувала розмову. До того часу, коли вона пішла, всі мої знайомі встигли в неї закохатися. І це кохання вже породило рядки поганих віршів та іще гірші сонати для фортепіано. Оскільки кембриджський район Бекс являє собою море прекрасних жовтих нарцисів, ми влаштували Елізабет пішу екскурсію аж до Кему, де побожно посадили її в карету.

Свій другий рік у Кембриджі я закінчу з відмінними оцінками з усіх предметів. Я тебе люблю і страшенно за тобою скучаю, але чудово розумію, чому ти залишилася в Кінросі. Ти — просто чудо, мамо.

Усе моє кохання — тобі.

Твій котик Лі

Кінрос, червень 1884 року

Дорогі Александре та Елізабет!

Не знаю, де застане вас мій лист тепер, коли ви подорожуєте в Італії, особливо через те, що, наскільки я можу судити, тамтешня пошта є дуже ненадійною. Іще одна країна, котра, як і Німеччина, намагається об’єднатися. Сподіваюся, що ви не встрягнете в якусь революцію чи щось подібне!

У нас погані новини. Чарльз Дьюї пішов у кращий світ тиждень тому і був похований у своєму маєтку. Смерть сталася раптово і, як розповіла мені Констанція, майже безболісно. Його серце зупинилося тоді, коли він сьорбав своє односолодове віскі. Він помер зі смаком свого улюбленого напою на губах та щасливим виразом на обличчі. Я страшенно засмучена, коли я пишу ці рядки, мої очі повняться слізьми. Він був такий веселий та бадьорий, так любив життя і радів йому! Якщо рай і справді є таким, яким його зображають біблійні фанатики, то йому там напевне буде страшенно нудно. Констанція теж такої думки; вона й досі відпускає фривольні жарти з приводу його бакенбардів.

У нас у Кінросі — нашестя мух, яке сталося, скоріш за все, через очисні споруди. Якщо матимеш вільну хвилину, Александре, то помізкуй над цією проблемою, добре? Сунь та По — безнадійні невігласи стосовно очистки гівна, тому По виписав якогось експерта з Сіднея. Не думаю, що цей експерт знатиме про гівно більше, аніж По. Утім, «По»-живемо, «По»-бачимо. Жарт.

Хіба ж мій котик — не чудо? Утім, він каже, що не повернеться додому, коли отримає вчений ступінь, — хоче писати докторську дисертацію в Единбурзі. Я за всіма вами дуже скучаю.

З любов’ю, Рубі

Лондон, листопад 1884 року

Дорогенька тітонько Рубі!

У мене біда з моїм наставником, містером Фоулдзом, який уже вкотре поскаржився на мене татку. Ось мої останні злочини: відсутність інтересу до гарних манер, соціальних чеснот і релігії; схильність до математичного аналізу та диференціального обчислення; доведення його до роздратування тим, що я довела хибність його математичних методів і правильність моїх та ще й зловтішалася з цього; вживання виразу «От лайно!», коли перекинулася чорнильниця; висміювання його за те, що він вірить, начебто Бог створив наш світ протягом семи днів. Бо оце — вже точно лайно, тітонько Рубі.