Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Невдовзі сукні — у тому числі весільна — були готові. Їх переклали цупким папером та вмостили у дві валізи. Аластер подарував валізи, Мері — весільну вуаль з білого французького мережива, а міс МакТавіш — білі сатинові капці. Усі члени сім’ї, за винятком Джеймса, щось подарували Елізабет — чи то одеколон, чи то різьблену брошку, подушечку для голок чи коробочку цукерок.

Поважне пресвітеріанське подружжя з Піблза відгукнулося на газетне повідомлення Джеймса і після нетривалого листування заявило, що за п’ятдесят фунтів готове взяти наречену під свою опіку.

Аластер і Мері супроводили Елізабет в екіпажі до Кіркальді, де вони зійшли на борт парового пакетбота, щоб здійснити подорож через затоку Ферт-ов-Форт до порту Літ. Звідти вони перебралися кінним трамваєм до Единбурга, де на станції Принсиз-стрит на них мали чекати містер та місіс Вотсони.

Якби не головокружіння та нудота, спричинені поїздкою на пакетботі через затоку, збурену поривчастим вітром, Елізабет відчувала б надзвичайну цікавість і захоплення, бо ще ніколи в житті не заїжджала так далеко — аж до Кіркальді й далі. Якщо вже Кіркальді викликав у Елізабет такий захват, то велетенський Единбург і поготів приголомшив, коли Роберт і Кетрін, які там мешкали і де вони зупинилися, повезли її на екскурсію містом. Але відкритий усім вітрам гамірливий Единбург з його лісистими пагорбами та глибокими ярами не захопив її уяву. Вони вийшли з кінного трамвая на станції Північнобританської залізниці, і Аластер відвів Елізабет до малесенького, схожого на пенал, купе другого класу, де вона мала просидіти з Вотсонами всю дорогу до Лондона. Залишивши її саму, Аластер повернувся на напхану людьми та поклажею платформу, щоб зустрітися з опікунами, які чомусь запізнювалися.

— Цілком терпимо, — резюмувала Мері, обдивляючись купе. — Сидіння досить м’які, а якщо стане холодно, загорнешся у плед.

— От кому я не заздрю, так це пасажирам третього класу, — сказав Аластер, засовуючи дві картонні картки в рукавичку Елізабет. — Дивись, не загуби їх, це для твоїх валіз із багажного відділення. — Потім він опустив п’ять золотих монет у другу рукавичку. — Це від батька, — додав Аластер із саркастичною усмішкою. — Мені вдалося переконати його, що ти не зможеш добратися аж до Нового Південного Уельсу без шеляга в кишені, але мушу додати, що по дорозі не варто їх тринькати.

Нарешті з’явилися Вотсони — розчервонілі й засапані. То була висока і худорляво-кутаста пара у старому та потертому вбранні, яке недвозначно свідчило, що п’ятдесят фунтів від Елізабет порятувало їх від жахів, пов’язаних з поїздкою третім класом. Вони видавалися приязними людьми, хоча Аластер скривився, коли містер Вотсон дихнув на нього свіжим запахом алкоголю.

Паровоз свиснув, пасажири повисовувалися з вікон, щоб обійнятися з проводжальниками на платформі і пролити останні сльози прощання, і нічний потяг, пихкаючи, гуркочучи та брязкаючи, поволі рушив до Лондона.

«Це так близько і водночас так далеко! — подумала Елізабет, заплющуючи очі. — Моя сестра Джин, через яку все це почалося, мешкає на Принсиз-стрит. Але Аластер та Мері змушені були винайняти готельний номер. Вони повернуться до Кінроса, так, фактично, і не побачившись із нею. „Я не приймаю гостей“, — пояснила вона з коротким чемним поклоном».

Повіки Елізабет опустилися, і вона провалилася в безодню сну, скрутившись калачиком і притулившись щокою до холодного як крига вікна.

— Бідолашна дівчина, — мовила місіс Вотсон. — Допоможи мені вмостити її зручніше, Ричарде. Виходить, погані у нас справи, коли Шотландії доводиться посилати своїх дочок на край світу, щоб знайти для них чоловіків.

Гвинтові пароплави перетинали Північну Атлантику з Британії до Нью-Йорка за шість-сім днів, але на маршруті, що проліг аж до протилежного кінця земної кулі, було недостатньо вугілля для пароплавів, тому подорожувати доводилося вітрильниками.

«Аврора» являла собою чотирищогловий барк з подвійними топселями і прямокутним парусним спорядженням на передній та головній щоглах, а також з косим парусним спорядженням на бізанях. Подорож від Лондона до Сіднея завдовжки дванадцять тисяч миль вона подолала за два з половиною місяці, зупинившись лише одного разу — у Кейптауні. Барк пройшов через Атлантику та Індійський океан і вийшов до Тихого океану. Вантаж вітрильника складали керамічні унітази з бачками, два чотиримісні ландо, комплекти коштовних горіхових меблів, бавовняна та вовняна тканини, сувої тонкого французького мережива, ящики з книжками та журналами, банки з англійським мармеладом, бляшанки з патокою, чотири парові двигуни фірми «Метью Бутон енд Ватт», партія мідних дверних ручок, а у кімнаті-сейфі містилися численні ящики із зображенням черепа з перехрещеними кістьми. На зворотному шляху в трюмі «Аврори» з’являться тисячі мішків з пшеницею, а в ящиках з черепами та кістьми міститимуться зливки золота високої проби.

Супроти волі капітана, фанатичного жінконенависника, на «Аврору» взяли кільканадцять пасажирів, серед яких були й жінки. Вони подорожували у відносному комфорті, хоча окремих одномісних кают на судні не було, а харчі, що їх готували коки, не вирізнялися вишуканістю та розмаїттям: було багато свіжоспеченого хліба та підсоленого масла, що зберігалося у шкіряних мішках. Подавали також варене м’ясо та картоплю, а ще — борошнисті пудинги з варенням та патокою.

Елізабет досить швидко звикла до морської хитавиці — ще в Біскайській затоці, — але місіс Вотсон і досі страждала через морську хворобу, і це означало, що Елізабет більшість часу доглядала за нею. То було не так обтяжливо, як можна спершу подумати, бо місіс Вотсон була добра душа, якій, схоже, вже довелося чимало перетерпіти у житті. Їм трьом пощастило мати у своїй каюті ілюмінатор, а поруч — невеличку односпальну кабінку для служниці. Не встигла «Аврора» пройти Ла-Манш, як містер Вотсон заявив, що спатиме у загальній кімнаті для пасажирів, щоб забезпечити жінкам приватність. Спочатку Елізабет не второпала, чому ця новина так засмутила місіс Вотсон, але потім здогадалася, що головною причиною злиднів цього подружжя була схильність містера Вотсона до міцних спиртних напоїв.

Надворі та на судні панував холод. Тільки коли вони проминули острови Зеленого Мису, зимова погода нарешті відступила, але на той час місіс Вотсон уже страждала від частих нападів сильного кашлю. У Кейптауні її стривожений чоловік з переляку нарешті протверезився і викликав на борт лікаря. Оглянувши хвору, той скорчив занепокоєну міну і похитав головою:

— Якщо ви хочете, щоб ваша дружина залишилася живою, сер, то я раджу вам перервати подорож і знести місіс Вотсон на берег.

«Але як же тоді бути з Елізабет?»

Посиливши присутність духу чаркою джину, містер Вотсон не завдав собі клопоту поставити таке запитання, а його дружина і поготів не могла цього зробити, бо знепритомніла від високої температури. Не минуло й півгодини після візиту лікаря, як подружжя опинилося на причалі, залишивши Елізабет напризволяще.

Якби капітану Маркусу вдалося наполягти на своєму, Елізабет відправили б на берег слідком за подружжям Вотсонів, але він припустився помилки, не зваживши всерйоз на одну з трьох інших пасажирок. Та швидко скликала збори, у яких окрім неї взяли участь два подружжя, троє тверезих неодружених джентльменів та капітан Маркус.

— Дівчина зійде на берег, — мовив капітан тоном, що не допускав заперечень.

— Облиште, капітане! — відказала йому місіс Августа Голідей. — Висадити на берег шістнадцятирічну дівчинку в чужих краях, саму, без жодної душі, яка могла б її захистити, — це просто безчесно і недопустимо! Тільки зробіть так, сер, — і я відразу ж доповім про цей ганебний учинок власникам судна, Гільдії капітанів та всім, хто тільки спаде мені на думку! Міс Драмонд залишиться на «Аврорі»!

Коли ж до цієї заяви місіс Голідей, виголошеної з войовничим блиском в очах, додався схвальний гомін решти учасників зборів, капітан Маркус збагнув, що його карта бита.

4
{"b":"258978","o":1}