Раптом обличчя Александра закам’яніло.

— Досить, Рубі. Я більше не буду обговорювати з тобою тему про свою майбутню дружину. Я вже сказав тобі, що збираюся зробити і чому я це збираюся зробити.

— І переводиш мене в розряд «друзів».

— Я добре знаю ту шотландську братію, — сказав він, виймаючи гарячий недопалок сигари у неї з пальців. — І хто б з них не став моєю дружиною, вона не цікавитиметься моїми стосунками з іншими жінками. І не триматиме свічку, коли ми з тобою зустрічатимемося. Окрім того, я іще не одружився, тому наші дружні стосунки — це справа неблизького майбутнього.

Рубі оповила його руками, і її очі кішки перетворилися на очі кошеняти.

— Звідки ти знаєш, Александре? А може, вона буде чарівною? А що, як вона виявиться підступною і звабливою Далілою?

Стіна була близько; він притиснув її до стіни і різким рухом спустив верх плаття з її грудей.

— Є лише одна Даліла, Рубі. І це ти.

У листі, що його написав Александр Кінрос Джеймсові Драмонду, у листі, якого Елізабет даремно сподівалася прочитати, було таке:

«Мій дорогий Джеймсе!

Я пишу тобі з проханням віддати за мене заміж одну з твоїх дочок. Джин підійде прекрасно, якщо вона і досі не вийшла заміж, але якась інша з дівчат також згодиться.

Останнього разу, коли ми бачилися, ти сказав, що радше твоя донька піде за анабаптиста, аніж ти побачиш її у шлюбі зі мною. А я відказав, що одного дня ти передумаєш. Що ж, цей день настав.

Джеймсе, учень котляра прекрасно влаштувався в житті. Він не лише знайшов золото в Каліфорнії — факт, про який ти так і не дав йому розповісти, — він започаткував також цілу золоту копальню в Новому Південному Уельсі. Тепер Александр Кінрос — страшенно багата людина.

„Який іще Кінрос?“ — чую я твоє запитання. А такий. Ти сказав мені, що Драмонди від мене відмовилися, тому я обрав собі нове прізвище. Твоя донька житиме як поважна пані. У Новому Південному Уельсі, звідки я тобі пишу, немає підходящих жінок: жінки в ньому — або повії, або каторжанки, або манірні англійські дурепи.

Я висилаю тобі чек на суму тисяча фунтів, щоб ти зміг покрити витрати на переїзд моєї нареченої першим класом і в супроводі досвідченої служниці, бо вони тут також у великому дефіциті.

Напиши мені відразу ж, яку з твоїх дівчат мені слід чекати у Сіднеї. Якщо вона мене задовольнить, можеш розраховувати іще на п’ять тисяч фунтів».

Александр із величезним задоволенням підписався, а потім відкинувся на спинку крісла і, посміхаючись, перечитав листа іще раз. «От я й віддячив тобі, старий і скупий негіднику Джеймсе Драмонд! От я й віддячив тобі, Джоне Маррі!»

Самерс особисто доставив листа на пошту в Бовенфелсі, хоча поштова служба Її Величності орендувала американські поштові екіпажі, які курсували до Батерста. До Шотландії лист ішов болісно довго: відправлений у березні, він потрапив до рук Джеймса Драмонда лише у вересні. Але лист-відповідь, у якому Джеймс повідомляв Александру, що висилає йому наймолодшу зі своїх дочок, Елізабет, дійшов набагато швидше. До Нового Південного Уельсу він потрапив за тиждень до того, як «Аврора» мала вирушити в рейс із Тілбері.

Кінрос-гаус стояв на вершечку гори; завершальні роботи велися в ньому в похапливій лихоманці. Як же ж побивалася і тужила Меґґі Самерс через перспективу стати в ньому економкою! Але це їй аж ніяк не допомогло. Джим Самерс сказав, щоб вона робила те, що їй було сказано, — і квит. Бідолашна жінка, здавалося, була приречена на безпліддя: жодної дитині від першого чоловіка, і жодної дитини від Самерса.

Александр до останнього не повідомляв Чарльзу та Констанцїї Дьюї про свої плани одружитися, бо мав неприємне передчуття, що це прозвучить для них як грім серед ясного неба. Констанція марно намагалася привернути його увагу до своєї найстаршої доньки — Софії, яку вона в глибині душі вважала прекрасною парою для Александра, — досить приваблива і принадлива, розумна, освічена, з прекрасним почуттям гумору та нальотом світськості. Але хоча Софія і вмирала за Александром, той поводився так, як і боялася Констанція: дивився на дівчину як на порожнє місце.

Рубі Костеван була для родини Дьюї негативним соціальним чинником, якого вони цуралися, як той кіт, що цурається калюжі, обережно обходячи її десятою дорогою. Чарльз зустрічався з нею кожного разу, коли в готелі «Кінрос» збиралося керівництво компанії «Апокаліпсис Ентерпрайз», а Констанція — лише тоді, коли керівництво влаштовувало в готелі прийоми. Усі мешканці Гілл-Енда і Кінрос-тауна знали, що Рубі віддана Александру тілом і душею (хоча в наявності останньої були великі сумніви). Але ніхто не знав ось чого: як Александр ставитиметься до Рубі після свого одруження, бо ж одружитися він мусив.

Коли Александр повідомив Констанції та Чарльзу Дьюї про неминуче прибуття Елізабет до Сіднея, вони були приголомшені.

— Господи, чоловіче, ну ти й скритний! — мовила Констанція, бадьоро обмахуючись віялом. — Наречена з Шотландії!

— Так, до того ж — двоюрідна сестра, Елізабет Драмонд.

— Мабуть, вона гарненька, якщо тобі сподобалася.

— А звідки мені знати? — відповів Александр байдужим тоном. — Я знав її старшу сестру, Джин, — жваву і вродливу дівчину. Але коли я востаннє був у Шотландії, ця Елізабет іще пішки під стіл ходила.

— Як так? А скільки ж їй зараз? — спантеличено спитала Констанція.

— Шістнадцять.

Чарльз аж похлинувся своїм віскі, утім, це дало змогу обміркувати відповідь.

— Майже вдвічі молодша за тебе, — зауважила Констанція і сліпуче посміхнулася: — Це ж просто прекрасно, Александре!

Тобі підійде дуже молода дівчина. Чарльзе, дивись, не вдавися від жадібності. Це ж віскі, а не вода!

Дивно, що динаміт прибув на тому ж самому кораблі, що й Елізабет; а накладну на нього принесли з тією ж поштою, що й лист-відповідь від Джеймса Драмонда. Звістка про те, що Елізабет вирушить у подорож на «Аврорі», не обрадувала Александра: «Аврора» могла взяти лише з десяток пасажирів, а це означало другокласні умови проживання, харчі та устаткування. А також мандрівку тривалістю два з половиною місяці повз мис Доброї Надії замість набагато коротшого маршруту через Суецький канал.

Після того як він кинув свій жереб і вороття назад не було, Александр став знервованим, стурбованим і зганяв серце на кожного, у тому числі на Самерса. Чи не заведе його уражена гордість у якусь халепу? Чи не доведеться потім жалкувати? Чому він відразу не здогадався, що наречена його виявиться вкрай молодою? Чому не порахував роки? Єдиними знайомими дівчатами були доньки Чарльза Дьюї; з ними він познайомився і відразу ж забув про їхнє існування. Кожного разу, коли він бачив Рубі, вона була в іншому настрої: то як Клеопатра, що старається всіляко догодити в ліжку змученому та засмученому Цезарю, то як Аспазія, котрій стала цікавою політика, то як Катерина Медичі, яка вигадує отруту для вбивчого персня, то як Медуза, чий погляд міг перетворити чоловіка на камінь. І, як Даліла, завжди готова зрадити.

Тож Александр вирушив в середині березня до Сіднея — і зіштовхнувся на узбережжі з морем липкої духоти та смородом сіднейської каналізації, чиї проблеми ще чекали на своє розв’язання. Однак він зробив усе, що міг, щоб на початку огородити Елізабет від суворих реалій життя, бо знав, у якому дусі Джеймс Драмонд виховував своїх дівчат. До речі, саме через суворе виховання він і збирався з нею побратися. Добропорядна та нерозбещена, малоосвічена, недосвідчена, наївна провінціалка, яка бачила на столі варення тільки у вихідні, а смаженю — лише у великі свята. Александр надто добре знав світ і ненавидів його. Він сподівався, що Елізабет також ненавидить той затхлий світ, у якому вона жила, і тому страшенно зрадіє випадковому шансу вирватися з нього і почати нове життя.