Капітан владнав для нього всі справи, і вже за півгодини Квінн тиснув руку йому й усій команді, дякуючи за їхню доброту до нього. Він залишив кожному з них добрі чайові, а капітанові виписав солідний чек. Він пообіцяв тримати його в курсі, як складатимуться його справи в Голландії. І коли він рушив своїм лімузином до аеропорту в Ніцці, то знову відчув ту саму тугу, яка мучила його всі ці місяці. Квінн думав: якби ж то він міг розповісти Джейн усе, що збирається робити, а також те, на що сподівається в Голландії. У його душі весь час визрівало бажання чимось поділитись із нею, і це з новою силою нагадувало йому, що її нема, і говорило, яке порожнє його життя без неї. На мить він заплющив очі, думаючи про неї, але змусив себе розплющити їх. Він не дозволяв собі знову поринути в ту чорну безодню горя, з якою від червня він вів постійну боротьбу. Але Квінн знав тільки одну річ і вірив у це кожною клітиною свого єства: вітрильник принаймні дасть йому можливість утекти від тих місць, де він бував та жив із нею і згадувати про які йому було так боляче. Вітрильник являв собою те, заради чого варто було жити. Корабель не замінить йому Джейн. Але він відчув, коли приїхав в аеропорт, що дружина раділа б за нього. Вона завжди так робила. Що б він не чинив, вона завжди підтримувала його і святкувала кожен його задум, навіть такий, що всім навкруги здавався божевільним. Вона була єдиною в усьому світі, хто ставився до нього саме так Однією-єдиною, хто по-справжньому любив його. Більше, ніж він міг уявити собі, коли вона була жива. Тепер він не сумнівався: усе його життя з нею було любовною поезією на кшталт однієї з тих, які вона написала й залишила йому.

Літак приземлився в амстердамському аеропорту о шостій, і Квінн узяв таксі до готелю «Амстель». То був один із його найулюбленіших готелів у Європі. Його старовинна велич і винятковий сервіс нагадували йому готель «Ріц» у Парижі. Він попросив, щоб його не турбували, і невдовзі після того, як прибув, відчув, що, з одного боку, вже дуже сумує за «Вікторі» та її командою, а з іншого — його дуже хвилює зустріч із яхтою завтра вранці. Це передчуття не давало йому спати цілу ніч. Єдине, на що він сподівався, це що той корабель припаде йому до душі.

Отже, спав він неспокійно і прокинувся та був готовий їхати вже о сьомій наступного ранку. Протягом години він чекав на авто з водієм, щоб їхати, і мимохідь снідав, читаючи «Геральд Триб’юн». Від готелю до порту їхати десь годину, і о дев’ятій він уже заходив в офіс власника доку, кремезного немолодого чоловіка, одначе дуже енергійного, котрий чекав на Квінна, поклавши на стіл плани й креслення. Він чув і читав про Квінна дуже давно, а напередодні подзвонив у певні місця й зібрав про нього деяку інформацію. І тепер уже мав чітке уявлення, що за особа той Квінн, якого всі характеризували як людину сувору та навіть безжальну. Для тих, хто з якихось причин не догодив йому, Квінн міг стати просто втіленням люті.

Квінн невимушено розвалився у кріслі, і його блакитні очі затанцювали по кресленням на столі власника дока, якого звали Тем Хаккер і який був на кілька років старший за Квінна. Обидва його сини працювали в батьковому офісі, саме вони детально пояснювали Квіннові, що до чого на тих кресленнях. Обоє молодих людей були задіяні в тому проекті і, звісно, надзвичайно пишалися тим. Вітрильник мав вийти ефектним, і, слухаючи їх, Квінн знову відчув повагу до генія Боба Рамзея. Величезний вітрильник, здавалось, матиме все, чого можна було побажати. У ході розмови у Квінна виникли дві нові ідеї, які він запропонував і які у свою чергу вразили обох молодих Хаккерів так само, як і їхнього батька. Ідеї Квінна стосувались технічного боку справи і вдосконалювали первинну концепцію Рамзея.

— Він буде не сповна розуму, якщо позбудеться цього корабля, — мовив Квінн, і вони почали далі вивчати креслення. Тепер йому кортіло побачити корабель у натуральному вигляді.

— Ми будуємо його завдовжки вісімдесят метрів, — гордо сказав Тем Хаккер. Двісті п’ятдесят футів. Але це видалося Квіннові навіть забагато. І на меншому вітрильнику могло бути все, що він бажав і чого потребував.

— Якби ж то розмір був найбільшим щастям!.. — пожартував він, маючи на увазі довжину вісімдесят метрів, а потім висловив побажання побачити недобудований корабель, який Рамзей виставляв на продаж. А коли побачив його, то, вражений, завмер і присвиснув. Корпус корабля вже було зібрано. Головна щогла мала сягати висоти ста дев’яноста футів і тримати вісімнадцять тисяч квадратних метрів вітрил. Коли вітрильник добудують, він являтиме собою чудове видовище. І навіть у недоробленому стані він видався Квіннові створінням рідкісної краси. То було кохання з першого погляду: побачивши корабель, він зрозумів, що повинен його придбати. Квінн Томпсон був людиною миттєвих і водночас «непровальних» рішень.

Протягом години вони оглядали яхту, обговорювали зміни, які Квінн хотів би зробити, а потім вони з Темом Хаккером повільно пішли назад до офісу. Хаккер і Боб Рамзей свого часу узгодили ціну на вітрильник, і, після кількох швидких підрахунків з урахуванням побажань Квінна, Хаккер назвав ціну, яка просто вбила б більшість покупців. Коли Квінн почув її, він не виявив жодних емоцій. Запанувала довга тиша, і Хаккер дивився на нього, оцінюючи можливості того чоловіка, який кивнув на знак згоди. Коли це сталось, він простягнув йому руку, яку Квінн потис. Справу було зроблено за ціну, яка вражала, але він цілком усвідомлював, що вітрильник вартий цих грошей. Обидва чоловіки були задоволені. Квінн сказав, що хотів би, аби вітрильник був готовий до серпня. Це означало значне прискорення робіт, але тепер, коли він побачив його, то більше не міг чекати того дня, коли вирушить у подорож, щоб на борту розпочати своє життя втікача. Місяці чекання могли видатись йому нескінченними, але він весь здригався від радісного передчуття.

— А чи не погодились би ви на наступний листопад? Чи принаймні якби ми зробили її для вас до жовтня? — обережно запропонував Тем Хаккер.

Тут Квінн Томпсон розпочав нелегкий торг.

Але врешті-решт після тривалих перемовин вони дійшли згоди на вересень. Принаймні на цей час, як гадав Тем Хаккер, можна буде випробувати вітрильнику морі. І, якщо пощастить, він зможе вирушити в далеке плавання наприкінці місяця або ж у перших числах жовтня. Квінн сказав, що весь цей час житиме думкою, що все станеться саме так. І він має намір прилітати сюди якомога частіше, щоб бачити, як просувається робота, і щоб її таки справді було завершено до дати, яку вони погодили. Це буде майже за рік, і Квінн не знає, як доживе до дня, коли зможе вийти в море.

Опівдні Квінн залишив док, виписавши солідний чек, а потім зателефонував капітанові «Вікторі», щоб розповісти новини й подякувати йому.

— Дуже добре, сер, — захоплено відповів йому капітан, — швидше б мені побачити його!

Після цієї розмови він подумував, чи не написати листа Квіннові, щоб прозондувати можливість улаштуватись на роботу до нього, але вирішив не робити цього завчасно. Однак Квінн і сам почав думати про це.

Тепер у його голові виникли мільйони деталей та безліч планів. Коли він від’їздив, то помахав рукою Хаккеру. Той був так само задоволений справою, як і сам Квінн, навіть іще більше. Зазвичай великий корабель такого масштабу продати не так і легко, як це сталось у випадку з Квінном Томпсоном. Він ні хвилини не вагався, коли їхав назад до аеропорту, щоб устигнути на свій рейс, бо знав, що тепер у нього є новий дім і нова пристрасть. Єдине, чого він хотів зараз, це добре продати свій будинок у Сан-Франциско і владнати всі свої справи. Перед продажем він мав зробити кілька речей. Але його голова була заповнена тим, що стосувалось вітрильника. Квінн знав, що тепер у нього до кінця його днів буде зовсім нове життя. І завдяки цьому його повернення до порожнього будинку не було таким тяжким — принаймні він так вважав.

Багато років тому в нього був невеличкий вітрильник, і він заохочував обох своїх дітей учитись ходити під вітрилами. Алекс ненавиділа той вітрильник так само, як і її мати, а після загибелі Дуга через нещасний випадок на воді в літньому таборі в штаті Мен, Джейн врешті-решт умовила чоловіка продати той корабель. У нього все одно ніколи не було часу плавати на ньому, і він погодився з нею. Упродовж понад двадцяти років він іноді приймав запрошення поплавати на чужих яхтах, ніколи не беручи з собою Джейн, бо вона не любила морських подорожей. І ось раптом для нього відкрився цілий новий світ. Це, здається, був ідеальний сценарій для останнього розділу його життя, саме той спосіб, у якій він хотів би провести свої останні дні: плаваючи навколо світу на вітрильнику, про який він і не мріяв. Сідаючи на літак до Лондона, він посміхався сам собі і цілу ніч у готелі робив нотатки про корабель. Перспектива мати вітрильник змінила і його душевний настрій, і сам сенс його існування.