Увечері вони забрали речі з готелю й рушили до аеропорту, щоб сісти на літак до Парижа. Вони збирались провести день у Парижі, але згодом передумали. Меггі була дуже рада побачити корабель, для чого вони, власне, й прилітали, і цього було досить. Тож вони провели годину в аеропорту Шарля де Голля, а потім сіли на нічний літак до Сан-Франциско. І через різницю в часі вони мали прибути до Сан-Франциско опівночі. То була коротка подорож, але змістовна для кожного з них. Коли вони вмостились у своїх кріслах, вона подарувала йому довгу вдячну посмішку й поцілувала.

— Це за що? — спитав він, виглядаючи задоволеним. Вона була таким чудовим супутником у його подорожі.

— За те, що ти показав мені своє новонароджене дитя, — сказала вона щасливо. — Воно навіть іще краще, ніж я могла собі уявити.

Вона навіть побачила зразки того, якими будуть у нього постільна білизна та скатертини, ножі, виделки, келихи й чайний сервіз. Усе, що він підібрав для свого корабля, було найкращої якості і мало значно кращий вигляд, ніж якби все це комплектував Боб Рамзей. Смак Квінна був бездоганним.

— Дякую, що полетіла зі мною, — вдячно відповів Квінн, задоволений тим, що сидить зараз поряд із Меггі. Він не зустрічав іншої жінки, яка б так захоплювалась вітрильниками. Однак і сам розумів: його вітрильник особливий. У світі такого більше нема. Для нього багато важило те, що Меггі це розуміла. «Нічний політ» буде вітрильником, якого ніхто не забуде, побачивши бодай одного разу. Він хотів би бути там із Джейн, але в глибині душі розумів, що вона б не полюбила його так палко, як Меггі. Вітрильники ніколи не приваблювали Джейн. Фактично, якби вона була жива, він ніколи б не побудував його. Особливо після того як вони втратили Дуга, Джейн і чути не хотіла про вітрильники. Але вона не любила їх і до того. Це було щось таке, з чим народжуються. Рідко коли ця пристрасть виникає в процесі життя. От у Меггі — у неї, як і у Квінна, любов до моря вирує в крові.

Вони вибрали собі кінофільми, щоб дивитися на своїх індивідуальних екранах, і замовили вечерю. Певний час спокійно розмовляли про деталі вітрильника, а потім Меггі відкинула своє сидіння й дивилася фільм, поки не заснула. Квінн глянув на неї сонну поряд із собою і, посміхнувшись, накрив її ковдрою. То була коротка подорож, проте він багато чого встиг зробити, але що найважливіше — він тепер іще краще знає Меггі. І не тільки її любов до кораблів, її розуміння дрібниць корабельного побуту — те, що він збагнув, є ще важливішим, ще глибшим. Він збагнув усю шляхетність її натури, її вміння порадіти за нього, святкувати завершення будівництва, добре знаючи, що це той корабель, який назавжди забере його від неї. Вона чесно глянула у вічі своєму супернику, привіталась із ним, виявила захоплення ним і спокійну готовність відступити, коли Квінн піде. Це було те, чого він не зустрічав у жодній із жінок, навіть у Джейн, і це було те, що дало йому змогу зрозуміти, як він любить Меггі.

Літак із Парижа сів у Сан-Франциско з невеликим запізненням, о першій ночі. Меггі проспала більшу частину польоту й не була дуже стомлена, коли Квінн розбудив її, як вони приземлялися. Квінн заповнив її митну декларацію і простяг їй, а вона сонно посміхнулась йому. Їй було сумно знов повертатись додому, і Меггі пошкодувала, що вони відмовились переночувати в Парижі. Тепер ця подорож видавалася просто сном. Але вона добре знала, що Квінн зайнятий. Йому треба багато чого зробити перед від’їздом, до того ж він хотів уладнати справи з заповітом Джейн до вересня, що було нелегко, і Меггі це знала. Вона була в курсі його справ і просто пораділа, що він узяв її показати свій вітрильник.

У цю пору доби вони швидко пройшли митницю та взяли таксі. Коли вже були на півдорозі додому, він глянув на неї. Їм не було чого робити вдома, та йому й не хотілося. Він хотів доспати цю ніч разом із нею, але йому й досі щось заважало робити це у його або її будинку. У його домі ще й досі відчувалася присутність Джейн, і Квінн розумів, що так і буде, поки він не виїде.

— Не хочеш переночувати на борту «Моллі Б»? — спитав він із посмішкою, обіймаючи її, і вона кивнула. Вона також не хотіла лишатися на самоті цієї ночі, бо дедалі дужче звикала до нього й сумувала за ним у ті ночі, коли вони спали окремо. Але Меггі знала, що скоро муситиме звикати до цього. І немає значення, як сильно їй подобається спати з ним, і бути з ним, і кохатися — все одно він скоро піде.

— Я б хотіла цього, — щасливо відповіла вона. Вона знала, що назавжди запам’ятає дні, які вони провели разом на борту «Моллі Б».

— Ми можемо ще й завтра вранці поплавати. Я зустрічаюсь із моїм адвокатом тільки о пів на п’яту.

Коли вони приїхали, корабель був під замком, але Квінн мав ключа від дверей і від сигналізації. Команда була на борту, але всі, звичайно ж, спали. Перший помічник стояв на вахті, він і доніс їхні речі до каюти Квінна й запропонував їм щось поїсти, але вони не були голодні.

Відтак прийняли душ і лягли в ліжко, і Меггі ближче пригорнулась до нього, а він обійняв її.

— Дякую за чудову подорож, — прошепотіла вона. — Сподіваюсь, ти і твій «Нічний політ» будете дуже щасливі одне з одним.

Квінн хотів сказати їй, як багато важить для нього її благородство, але з певних причин не зробив цього. Він не знав, що сказати їй. Проте знав, що був закоханий у неї, але це нічого не змінювало, і він не хотів подавати їй марних сподівань або ілюзій. Він боявся, що коли скаже їй про всі свої почуття, то вона з надією подумає, що він зможе залишитись або повернутись до неї, а він знав, що цього не буде. Квінн відчував, що має якісь зобов’язання стосовно Джейн лишатися самотнім, мандруючи по світу. Після всього того, що він зробив і не зробив у своєму житті, він вважав, що не має права на щастя з Меггі. Вона була досить молода, щоб знайти собі когось іншого, жити повноцінним життям і забути його.

Він ніколи їй цього не говорив, але його непокоїло й те, що він був на двадцять років старший за неї. За віком Меггі могла б бути його дочкою, що здавалось йому кумедним. Квінн ніколи не відчував різниці у віці, але в нього позаду було його життя, діти, його кар’єра, шлюб, і він знав, що має спокутувати свої гріхи. Дозволити собі зв’язок із жінкою в півтора рази молодшою за нього, тягати її за собою по світу видавалося йому проявом такого самого егоїзму, як це було із Джейн. І то було б таке саме егоцентричне життя, якого йому не могла вибачити Алекс. Він вважав, що поводиться правильно, не зв’язуючись із Меггі і нічого не обіцяючи їй. Вона мусить якомога швидше забути його. Його голова повнилась думками про неї, серце мліло від теплих почуттів до жінки, яка лежала поруч, але він не сказав нічого.

Коли Меггі прокинулася вранці, він уже встав і одягся. Вони залишили порт о восьмій, і «Моллі Б» одразу вийшла в море. Стояла ясна червнева днина, і Меггі було дивно усвідомлювати, що минулу ніч вона спала в Амстердамі. Жінка посміхнулася сама до себе, думаючи про це, як про чарівний сон, і вийшла до Квінна на палубу в халаті й нічних шкарпетках.

— Господи, котра година? Де я? — вигукнула вона, примружившись на сонці.

Її скуйовджене волосся лежало на спині саме так, як він любив. Вона виглядала ненабагато старшою, ніж його дочка, та й насправді була такою. Меггі була старша за Алекс лише на вісім років, але здавалася старшою на ціле покоління. Вона багато страждала у своєму житті, особливо в останні роки, що зробило її значно досвідченішою, набагато мудрішою, більше здатною на співчуття, ніж його дочка.

— Зараз десята ранку. Ми в Сан-Франциско, в бухті, просто перед собою ти можеш бачити міст Золоті Ворота, а я Квінн Томпсон, — піддражнив її він.

— Привіт. А я Меггі Дартман, — вона підхопила гру. — Чи не зустрічала я вас в Амстердамі? Чи не є ви власником славетного «Нічного польоту»? Чи я все це бачила вві сні?

Усе це справді видавалося сном, який зараз уже минув.