— Сподіваюся, корабель дуже безпечний, — ніжно розсміявся він у відповідь. — Бо якщо ні, то я матиму багато проблем із ним, коли вирушу у плавання в жовтні. Це великий корабель, Алекс. Думаю, він сподобається хлопцям. І, звичайно ж, ти також можеш поплавати, — повторив він, щоб підкреслити: її також чекають на кораблі. Проте також він добре знав, як сильно вона ненавидить вітрильники і з якої причини. Так само, як і Джейн, і з тієї самої причини, яка налаштувала Алекс проти них. Зрозуміло, що його любов до вітрильників Алекс не успадкувала — тільки Дуг.

— Я маю порадитись із Хорстом, — відповіла вона, і чулося, що вона не знає, як вирішити. Але принаймні вона не сказала «ні». І якимось дивом батько зміг почути в її голосі щось відмінне від того, що чув завжди.

— То я перетелефоную завтра, перш ніж летіти. Я лечу до Лондона. Звідти близько і до Женеви, і до Амстердама.

Здавалося, зажевріла надія, хоч він і не знав, чи буде дочка насправді радитись із чоловіком, чи просто хоче ухилитись від прямої відповіді. Він усе ще не міг повірити, що вона дозволить хлопцям поїхати з ним до Голландії. Але Квінн відзначив, що Меггі мала рацію, і в будь-якому разі запросити їх було варто. Він нічого не сказав їй про Меггі. Їй не треба про неї знати. За п’ять тижнів вони з Меггі розійдуться, як у морі кораблі, й Алекс ніколи не довідається, що останні кілька місяців він провів із жінкою. Сказати про це могло б означати вияв неповаги до пам’яті її матері. Отже, він нічого й не сказав. А коли поговорив по телефону, то з надією глянув на Меггі. Вона посміхалась йому.

— Що вона тобі сказала?

— Вона сказала, що поговорить зі своїм чоловіком. Але не кинула слухавку, не сказала, що я несповна розуму, а вона краще помре, аніж довірить мені своїх дітей. Це вже досягнення.

— Я думаю, вона відпустить їх із тобою, — припустила впевнено Меггі.

А протягом усієї ночі він викинув Алекс і онуків зі своєї голови й зосередився на жінці, яку кохав. Йому дуже не подобалось, що лишає її. Він дуже хотів їхати з нею разом на випробування. Квінн збирався провести на борту три тижні, а потім повернутись до Сан-Франциско. Він сказав Меггі, що вона може користуватися «Моллі Б» скільки захоче, і вона подякувала йому, але відповіла, що їй буде сумно в морі без нього. Це зворушило його.

Вони провели довгу ніч в обіймах одне одного, і Меггі не дозволяла собі думати, що настали їхні останні хвилини. У них іще буде два тижні, коли він повернеться, і навіть тоді вона має відпустити його на волю. Це буде зовсім не легко, але це те, що вона пообіцяла йому на початку.

Коли він прокинувся наступного ранку, то одразу ж зателефонував Алекс до Женеви. Коли вона підняла слухавку, йому перехопило подих. У Швейцарії наближався вечір, і він міг почути в телефон голоси онуків.

— Що сказав Хорст? — спитав він, даючи їй можливість звалити на когось відповідальність. Дочка могла б послатися на свого чоловіка, якби не прийняла його запрошення.

— Я… він… я спитала самих хлопців… — чесно відповіла дочка приглушеним голосом. — І вони сказали, що хочуть поїхати з тобою, — закінчила вона, а з очей Квінна полилися сльози. Батько тільки зараз збагнув, як багато все це означає для нього, і як легко дочка могла робити йому добре чи погано. Він зрозумів, що вона зробила б йому дуже боляче, якби відмовила, хоча він і був цілком готовий почути відмову. Одначе вона все ще не сказала йому «так» і, він був певен, навряд чи скаже.

— То ти дозволиш їм? — обережно спитав він, благаючи Бога, щоб вона дозволила. Він мало знав Крістіана й Роберта, і то був непоганий шанс познайомитися з ними ближче, та ще й так, щоб у них були добрі згадки про нього.

— Так, тату, — спокійно відповіла вона. Це були перші слова довіри й поваги, які вона висловила стосовно нього за ціле життя. Усі спогади, пов’язані з нею, були сповнені люті й образи. А тут раптом щось абсолютно відмінне. — Тільки добре дивись за ними. Кріс іще зовсім дитина. Але Роберт дуже самостійний. Не дозволяй йому лазити по щоглах або робити ще якісь дурниці.

Це був найбільший дар любові, який вона могла піднести йому, а саме — довірити йому своїх синів. Нарешті війна між ними завершувалась або принаймні було вивішено перший білий прапор.

— А ти б не хотіла поїхати з ними? — запрошувати її означало знову наразитись на ризик, але вона спокійно відхилила його запрошення.

— Я не можу. Я на шостому місяці вагітності.

Батько був вражений почути таке, і це знову змусило його подумати, як мало вона довіряє йому — майже нічого. У нього виникла надія, що нарешті починається нова ера в їхньому житті.

— Обіцяю тобі добре дбати про них.

Заради неї він був готовий відповідати за них власним життям. Він хоче, щоб вона ніколи не пізнала тієї трагедії, яку пережили вони з Джейн. То була й трагедія Алекс, коли вона втратила брата. Це навіки травмувало її, і Квінн чув від Джейн, що дочка дуже труситься над своїми дітьми — отже, той факт, що вона зараз довіряє їх йому, стає ще більшою мірою значним. Особливо після їхньої обопільної ворожості. Це як величезний вияв прощення й довіри до нього.

— Дякую, Алекс. Ти й сама не знаєш, що все це означає для мене, — сказав він, а в її відповіді знов прозвучали різкі нотки. Вона думала про це цілий день, намагаючись прийняти правильне рішення.

— Гадаю, мама хотіла б, щоб я зробила саме так.

Він був не зовсім певен щодо цього, знаючи, як Джейн ненавиділа кораблі, проте й не збирався сперечатися з нею. Але дружина, безперечно, раділа б із їхнього зближення.

— Я поміняю квитки в аеропорту й завтра буду в Женеві. Потім зателефоную, щоб сказати тобі, коли прилітаю, а також коли рейс на Голландію. Ти можеш зустріти мене в аеропорту. А до вас я можу заїхати, коли привезу хлопців назад до Женеви, якщо тебе це влаштовує. — Він не був упевнений, чи хочуть вони його бачити у своєму домі.

— Мені це підходить, — спокійно відповіла дочка. Його пропозиція взяти її синів із собою була для неї чимось на зразок прозріння, а може, й для них обох. Її діти та чоловік — це було все, що вона мала. — Як довго вони пробудуть із тобою?

Алекс забула раніше спитати його про це й була здивована, коли почула відповідь.

— Випробування в морі тривають три тижні, але, якщо їм треба до школи, я можу привезти їх назад раніше. Якщо хочеш, я привезу їх сам або пошлю когось зі своєї команди. Але я б хотів побачити тебе.

— Можеш тримати їх у себе скільки захочеш, тату.

То була рідкісна нагода для її дітей, а навчались вони ще в молодших класах, тому пропуск занять легко можна було владнати. І вона була переконана, що її дітям сподобається дідова яхта. Певне, любов до моря містилася в їхніх генах, бо вони часто говорили про вітрильники та море.

— Дякую, Алекс. Я перетелефоную пізніше.

Квінн мав летіти о шостій вечора і спершу мав зробити ще кілька справ. Крім усього іншого, мав підписати у повіреного кілька паперів. А коли він поклав слухавку, Меггі чекала почути, що вирішила Алекс.

— Що вона сказала? — питаючи про це, жінка стурбовано дивилась на нього.

Поки він розмовляв по телефону, вона виходила з кімнати.

Квінн відповів їй із очима, повними сліз:

— Вони поїдуть зі мною.

Меггі обняла його за шию й поцілувала з радісним вигуком, і він розсміявся, коли вона весело затанцювала по каюті. Вона тріумфувала, так само як і він. Вона знала: це означає, що дочка може вибачити йому. Це був найбільший дарунок, який вона могла зробити для нього.

Квінн спакував валізу на борту корабля і за півгодини вирушив до офісу повіреного. Відтак збирався зустрітись із Меггі в її домі о третій, і вона мала відвезти його до аеропорту. Коли вони зустрілись, він був у костюмі з краваткою із маленькою валізою в руках. Вона привезла його валізу з корабля, і вони обоє були готові. Жінка була в короткій чорній сукні, на високих підборах і виглядала молодою та гарненькою. Він дуже не хотів лишати її і сказав їй про це по дорозі до аеропорту.