Він посміхнувся, а Ядзя зірвала заслону разом з карнизом.

— Ай-я-яй! — засмучено похитав головою непроханий глядач і, поклавши плоскогубці, заволав кудись у піднебесся: Ганджі-і-і!!!

Решта розмови звучала як щось на кшталт «унавалая сінґху ґатха…». У вікні Ядзиної кухні з’явилася друга голова, котра належала молодому хлопцеві з мигдалевидними очима, характерними для мешканців Індонезії або Шрі-Ланки. Обидва вправно застрибнули досередини і, перш ніж Ядзя встигла щось сказати, швиденько закріпили карниз.

Ось так у її житті з’явилися двоє фахівців, що їх прислала адміністрація, яка через нестачу польських майстрів віднедавна використовувала мешканців центру для біженців.

— Хлопче, що ти, в біса, з нею зробив? — здивувався суддя.

У самому запитанні крився натяк на те, що Ядзі завдали якихось жахливих тортур, або вчинили насильство, словом, ледь не зґвалтували. Троє членів журі свердлили поглядом Ципріяна, у якого продовжувало шалено калатати серце. Усі присутні в студії могли знову підтвердити банальну, проте глибоко правдиву істину про те, що «жінка — створіння мінливе». Були й такі, що підозрювали ефектну підміну. Бо хіба хтось бачив, щоб істота із зовнішністю ропухи перетворилася на сирену, звабливу, чуттєву, загадкову… Треба сказати, що задля цього ефекту в поті чола гарував цілий штаб костюмерів і кравчинь. Спеціальний корсет навіть слона перетворив би на газель. Окрім того черевички на неймовірно високих, але стійких підборах, і вся Польща побачила, що в Ядзі:

— ноги довші, ніж їй самій здавалося;

— прегарні литки;

— убивчий темперамент.

Вочевидь її богиня не лише прокинулася від сну, але ще й почала вживати якийсь скажений енергетичний напій. Усе це разом з титанічною працею на репетиціях спричинилося до того, що присутньому в залі Едзьові довелося вжити подвійну дозу нітрогліцерину. Протягом усього виступу він вовтузився з Гуцем, намагаючись затулити малому очі долонею, коли Ядзя поводилася дуже непристойно. У результаті обоє обливалися потом так само, як і танцюристи.

Коли занадто збуджені фани закидали своїх кумирів квітами, талісманчиками й номерами телефонів, в ексклюзивній дамській убиральні, яка водночас була просторим гардеробом, Верена втягувала носом білий порошок. Ця фізіологічна й емоційна кокаїністка відчувала, що сьогоднішній її виступ був абсолютно нікудишній. Фізик-ядерник, з яким вона танцювала, раптово почав її так дратувати, що під час танцю вона вкусила його за вухо й кілька разів наступила на ногу шпильками. Бідолаха зіщулився від болю, і більше не міг удавати, що відчуває до партнерки нестримний і могутній потяг. Він до самого кінця намагався триматися на безпечній відстані, у результаті чого їхня румба стала схожою на боксерський двобій, у якому Анджей Голота втікає від суперника.

Верена вже якийсь час відчувала агресивне збудження, але не могла встановити джерела цього стану. Погано спала, у неї ставалися напади страху. Зараз її серце калатало, як скажене, вона не могла перевести подих. Дихала важко як риба, аж тут двері розчинилися й до приміщення ввалилася галаслива зграйка жінок, які щільно оточили Ядзю. Усі вітали її з виступом, і без угаву базікали. Дивна річ, але коли жінки збираються разом, їхній колективний IQ наче корова злизує. Зникає, як напруження після сексу. Знижується, як ціни на м’ясо в заготпункті. Верена занепокоїлася. Ще ніколи не траплялося, аби до когось іншого виявляли такий інтерес, тоді як вона перебуває поруч! Відчула тупий біль у потилиці. Ознака наближення жахливої мігрені. Треба негайно прийняти щось від болю. Вона відкрила торбинку.

— …ця свіжість, ти справді незрівнянна! — знову залящали й засокотіли голоси довкола.

Тремтячою рукою вона витягла маленьку пляшечку.

— А ви бачили, як Ципріян очей з неї не зводив?

Тр-р-рах! Усі таблетки висипалися й покотилися по підлозі. Вона пробувала їх позбирати, але біль був такий пронизливий, що Верена лише кидалася навколішках то в один, то в інший бік. Нарешті здалася і з глибини її худющого тіла вирвалося притлумлене ридання.

Голоси довкола замовкли.

— Що з тобою? — Ядзя схилилася й торкнулася Верениної спини.

Та підвела погляд і з ненавистю просичала, карбуючи кожне слово:

— Гадаєш, що мені потрібна твоя допомога? Що можеш зі мною запанібрата? Запам’ятай, ти тут лише на хвилину. А потім повернешся до твого світу, де в тебе нічого немає. Ну, хіба що крім твого дурнуватого байстрюка. — Вона презирливо глянула на Ядзю й попрямувала до виходу. І коли вже поклала долоню на клямку, її зупинили слова, яких ще ніхто й ніколи не наважувався їй сказати.

— Це ти послухай… У мене є мій байстрюк, але ти завжди залишатимешся самотня. Знаєш, чому? Бо життя аноректички минає у вічному страхові, на інше вже просто не залишається сил. Ти помічаєш найменший слід жиру на власній тарілці, але не бачиш, що всередині тебе немає нічого, крім великої чорної пустки. Ти гниєш, розумієш? Ти вже мертва. Мертва!

Цілковиту тишу порушило цокотіння шпильок. Спершу повільне й розмірене. Потім Верена мчала сходами як шалена, не звертаючи уваги, що її сценічний макіяж стікає обличчям тонкими солоними струмочками.

Роботи на даху тягнулися безкінечно. На щастя, дощі припинилися, і Ядзя, яку мучило почуття провини за те, що вона живе в іншому, кращому й більш цивілізованому світі, намагалася не звертати уваги на навмисне зволікання майстрів. Нехай там собі копирсаються! Обидва майстри, як виявилося, були мешканцями Суматри й походили з маленького села неподалік таємничого й невідомого Ядзі міста Бенгкулу. Карколомною польською вони оповідали їй нескінченні історії із власного бурхливого життя, вставляючи щомиті соковиту лайку. У пошуках заробітку вони подалися до Австралії й, майже як Колумб, переплутали маршрути, опинившись у країні слов’янського абсурду. Як переслідувані на батьківщині католики, вони подали прохання про політичний притулок і тепер жили в очікуванні чуда. Старший з них залишив у селі сімнадцять дітей (імен пригадав лише сім). Гуцьо, який лише в невеликій кількості міг замінити Азізові його купу дітлахів, невдовзі став його улюбленцем. Головним наслідком цих міжнародних стосунків було те, що суматранець блискавично опанував польську на тому рівні, на якому нею користуються суспільні низи й гангстери. Цікаво, але Азіз послуговувався лайкою абсолютно несвідомо, із переконанням, що це цілком пристойні, нормальні слова.

Та ця схильність до міцних словечок була крихітною вадою Азіза на тлі незрівнянних переваг нових друзів дому. Передусім, руки в них були золоті (якийсь час обоє були кишеньковими злодюжками в Куала-Лумпурі). Вони полагодили в Ядзиній квартирі все, що потроху попсувалося за відсутності чоловічих рук. Ну, майже все, бо спустошень, викликаних відсутністю сексуального життя не можна було так легко зашпаклювати, полакувати й прибити. Решта просто сяяла! А коли ці двоє довідалися по телебаченню, що працюють у справжньої зірки, їхній радості не було меж. Хіба ж вона могла їх тепер так просто відіслати? А що в Ядзі завжди було золоте серце, то якось повернувшись додому, вона застала біля столу на додачу ще й Едзя. Усі різалися в покер, аж любо було глянути. На плиті весело булькотів рис. На мить Ядзі здалося, що її маленька мансарда стала притулком для різномастих нелегалів, яких перевозили в рефрижераторах, а в її ліжку кишать маленькі азіати.

Попри це вона тягла зараз не один, а два кілограми мандаринок, не один, а три багети, не ніжку, а цілу курку, яку саме збиралася нафарширувати свининою з печерицями й поставити в духовку. Зрозуміло, Едзеву, бо сама вона не надбала жодної побутової техніки, не кажучи вже про постійного мужика. Ганджі й Азіз поверталися до себе лише після вечері, і якби хтось сказав їй колись, що вона готуватиме для стількох чужих самців, Ядзя подумала б, що він як мінімум обкурився.

Вона була геть виснажена. Роздала в крамниці із двадцять автографів, проте нікому із шанувальників навіть на думку не спало пропустити її без черги. Із купою сумок, які товкли її по ногах, і з Гуцем, котрий висів у неї на руці й нив, вона ледве пленталася до трамваю.