Литмир - Электронная Библиотека

Густав звик до цих щоденних відвідин. Полюбив Едварда за те, що старий не розбалакував багато та й від нього не вимагав, аби Гуцьо сповнював помешкання безугавним тріскотінням. Полюбив сірникові забавки літнього дивака й спільне приготування із фруктів смачнющих джемів, про які він досі лише читав у «Дітях з Бюллербю». Щоправда, від цього руки ставали криваво-червоними, зате принаймні, не доводилося марно стирчати в себе нагорі. Його мати майже весь час спала. Коли Гуцьо виходив уранці до школи й коли повертався звідти, його зустрічала така сама пронизлива тиша, від якої завмирало серце. Він боявся її, бо коли мама стільки спала, то завжди була нещасливою. А коли вона була нещасливою, світ більше не здавався безпечним.

5

Ядзя й Гуцьо примчали на шкільний стадіон буквально в останній момент. Перш ніж дістатися місця, вони вже встигли забрьохатися по кісточки в грязюці. Холодна жовтнева субота виявилася навдивовижу сонячною. Уранці, щойно розплющивши заспані очі, обоє радісно привітали цей факт, тим більше, що перед тим лило цілий тиждень. Але зараз земля віддавала світові те, чого вже не здолала випити. Скрізь було повно калюж. А це означало, що Матч батьків розігруватиметься в складних умовах і радше нагадуватиме боротьбу в грязюці, ніж сімейну розвагу.

Коли Гуцьо повідомив новину, що в школі відбудеться футбольний матч між командами татусів других класів, Ядзя вирішила попросити когось зі знайомих, щоби той поганяв трохи м’яча задля шляхетної мети. Тоді вона ще спала спокійно. Проте невдовзі виявилося, що кандидати на ймовірного татка відпали один за одним, і в Ядзі болісно тьохнуло серце. Улин чоловік їхав на конференцію, а в Сари саме не було під рукою жодного приятеля-шамана. Що стосується біологічного винуватця появи Гуця на світ, то він залишився в настільки далекому минулому, що Ядзі навіть на думку не спало його пошукати. І коли в неї почався звичний мандраж, вона стала перед дзеркалом, голосно переконуючи себе в тому, що зараз залишилося лише декілька сфер, де чоловіки справді необхідні. В усіх інших місцях їх можна успішно замінити. Вона глибоко перевела подих і сповістила засмученому Гуцеві, що особисто з’явиться на стадіоні. Бо що їй, власне кажучи, було потрібно? Тільки спортивний костюм, зручні кросівки й трохи часу, щоб відновити форму. Замість чалапати сходами, вона тепер жваво вбігатиме з покупками на своє горищечко!

Першого дня вона мало не заслабла вже на півдорозі. Її ентузіазм миттєво вичах, проте Ядзя вирішила, що зовсім не обов’язково ставати в цьому матчі королевою нападу. Достатньо трохи побігати по траві, викликати маленький переполох і загальне гарне враження, і якось воно буде. Ядзя ніколи не була фанаткою футболу, а те, що показували час від часу по телевізору, справді не виглядало складним. Найважливіше орієнтуватися, котрі ворота наші, та якомога частіше падати зі стражденним виразом обличчя. Проте з огляду на стан поля, Ядзя вирішила звести кількість падінь до мінімуму.

Вона зітхнула і, провівши сина поглядом, почекала, доки той займе місце на трибуні. Гуцьо сів збоку, у самому кінці, і його насилу можна було побачити за жвавими глядачами. Він наче хотів стати невидимим. Синок від початку був проти її участі в цьому матчі. Він уважав, що це дурна ідея, яка тільки дужче принизить його в очах товаришів. Хлопчина зіщулився й машинально топтав жмутки сухої трави під ногами. За два ряди перед ним сиділа Гладка Надя з гігантським пакетом чіпсів. Глянувши на її широку спину, Гуцьо подумав, що коли б Едзьо нині прийшов з ним сюди, він почувався б значно безпечніше. Проте мама навіть чути про таке не хотіла. Заявила, що вона ще не впала так низько, аби її родинні проблеми вирішував якийсь пенсіонер. Роззирнувся навколо. Хлопець вочевидь був єдиною особою, котра відчувала страх. Усюди панувала атмосфера веселого свята. Дудки, шапочки, транспаранти.

Директриса Підливка могла собою пишатися. Вона завжди ефективно організовувала батьків своїх учнів на спільні заходи. Татусі вже збирали парти, встановлювали у фізкультурному залі неймовірно важкі драбинки й скопували землю за школою. Матусі тим часом краяли власноручно спечені пироги й обмінювалися думками про виховання. Чудово! Кожен знав своє місце, а світ був чітко поділеним на дві сфери впливу: чоловічу й жіночу. І тільки мати цього малого дивака, у якої не було ані м’язів, ані кулінарних здібностей, не належала до жодної з них. Це страшенно дратувало директрису Підливку, бо єдине, чого вона органічно не сприймала, був хаос. Ядзя, яка тинялася поміж татусями й весь час допитувалася, чи не треба їм, бува, допомогти, була вочевидь деструктивним елементом у цій точній суспільній ієрархії. На щастя, чоловіки опинялися на висоті й жоден з них не дозволив видерти собі з рук лопату. Директриса Підливка глибоко дихала, а її сповнене турботи педагогічне серце, гарячково намагалося знайти вихід із цієї незручної ситуації. Нарешті їй спала на думку геніальна ідея! Вона просто повідомила Гуцеві, щоб той не приходив на сьогоднішнє свято. І на тобі, маєш! Мало того, що прийшов, то до всього його прибацана мамця збирається взяти участь у Матчі батьків! Директорка була певна, що її тут-таки чорти візьмуть.

* * *

Тим часом Ядзя саме перетнула межу пекла і, незважаючи на те, що коліна в неї тремтіли, серце тенькало, а зуби цокотіли, відважно мовила:

— Привіт, командо!

Команда не відповіла ані «привіт», ані взагалі будь-як, зате всі стояли як бички й витріщалися на Ядзю. Нарешті найпоказніший представник стада висловився від його імені:

— Лялечко, ти, певне, щось переплутала. Ми тут перед матчем розігріваємося.

Справді, на низенькому гімнастичному ослінчику стояла півлітра й екзотичний напій. Декілька татусів терли ледь почервонілі носи.

— Треба трохи дзьобнути для сміливості, — пояснив один з них. — Та й дубак нині добрячий.

Ядзя голосно проковтнула слину, прохаючи подумки, аби їй не довелося пити «штрафну». Зранку така доза могла виявитися для неї убивчою. Але чоловіки, як і личить справжнім джентльменам, більше не звертали на неї уваги. Вони швиденько порозливали решту алкоголю до пластикових стаканчиків, перехилили й дружно гикнули.

Ядзю страшенно вразила синхронність їхніх дій. Якщо на полі ці хлопці згуртуються так само, як у роздягалці, то перемога, вважай, у кишені. Вона сіла на ослінчика біля шафок і почала стягати куртку, залишаючись лише в спортивному костюмі. Хвицьнула ногою й рукою, спромагаючись на щось схоже на блискавичну розминку. За другим разом вона заїхала в лице миршавому здохляку, скидаючи йому з носа окуляри.

— Перепрошую. — Вона посміхнулася, але чоловічок ошелешено кліпав очицями, нагадуючи перелякану курку. Ядзя ладна була заприсягтися, що в дитинстві він прагнув мати шапку-невидимку й донині не розлучився із цією мрією.

Роздягалку вщерть заповнив запах розігрітих чоловічих тіл, пролунав дзвінок. Капітан команди, отой найпородистіший у стаді самець, скомандував:

— Ну, хлопці, шикуйсь. І запам’ятайте, хто здрейфить, того я особисто відма… тобто відлупцюю.

Здохляк вискнув з переляку й заховався за Ядзиною спиною. Цей несподіваний рух привернув увагу капітана команди.

— Окей, лялечко, а ти й досі тут? На мужика хош подивитися?

Бу-га-га! З усіх сторін загримів огидний, вульгарний регіт, і Ядзя на мить подумала, що опинилася на зборах певного політичного угруповання. Вирішила, що коли їй запропонують роботу в обмін на секс, треба линяти. Але зараз треба було дещо з’ясувати.

— По-перше, не звертайся до мене «лялечко». По-друге, я в цій команді так само, як і ти. По-третє, якщо негайно не припиниш цей мобінг і гендерну дискримінацію, я подам на тебе до Європейського суду в Страсбурзі. У мене є свідки.

Окулярник миттєво відреагував:

— Я нічого не бачив! Я лише хочу спокійно дожити до кінця дня!

Саме він і загнувся першим. Щойно вчитель фізкультури дав свисток про початок, болючий копняк у коліно вирубив здохляка із гри. Футболісти обох команд завзято кинулися на м’яч, компенсуючи відсутність уміння подвійною дозою агресії. Дітлашні на трибунах продемонстрували урок нещадного, дикого суперництва, у якому результат анітрохи не залежав від техніки. Суддя метушився на полі, намагаючись приборкати гравців, щедро роздаючи жовті картки. Усе намарне. Директриса Підливка раз-у-раз підносила руку до вуст і ціпеніла від німого обурення, дивлячись на цю варварську демонстрацію ненависті.

14
{"b":"233255","o":1}