Асистентка продюсера була страшенно втомлена. Цілісінький день гиркалася з безвідповідальними контрагентами, звукорежисер не приїхав, сценографа взагалі не було. Усі ходили неймовірно напружені, бо поволі почали доганяти, що програма валиться. Якщо зараз вона підійде до режисера й скаже йому про цю набридливу бабенцію, яка вимагає, щоб її вислухали, то він її, певне, по стіні розмаже. Зрештою, вона повинна була оберігати його від додаткових стресів.

Тим часом жінка, що стояла поруч, буквально свердлила її очима. Ні, вона нічого не казала, але в погляді було щось настільки кровожерне, що асистентка відчула себе беззахисним, розірваним бомбою солдатиком серед зграї голодного гайвороння. Бр-р-р… Швиденько підбігла до столика. Схилилася й прошепотіла окулярникові на вухо кілька речень. Той глипнув у бік дверей. Зітхнув, проте підвівся й почалапав до Ядзі.

Протягом кількох хвилин говорила виключно вона. Він чухав голову з виглядом, ніби повинен прийняти рішення про старт ядерної ракети. На його обличчі за весь час розмови не з’явилося й тіні зацікавлення. І лише коли двері за Ядзею зачинилися, він обернувся до колег і здійнявши обидві руки в переможному жесті, вигукнув:

— Yes! Yes! Yes! Маємо обличчя програми!

І трапилося те, що буває так рідко: усі були задоволені. А найдужче Ядзя. Виступить у дурнуватому шоу, аби Гуцьо хоч раз у житті міг нею пишатися!

Авто загальмувало останньої миті. Водій звернув на узбіччя й закурив цигарку. Що це в біса таке, баби лазять, як сонні мухи! Як гепнеш таку в куприк, то аж пір'я літатиме. Кісток не збереш, пофарбуй і викинь. Щоправда, ця баба більше підходила на запчастини, аніж для використання. Глянув на ненормальну, яка раптом вискочила перед самим капотом і, навіть не озирнувшись, помчала навпростець між машин. А цицьки підстрибували в неї так, аж ну! Що вона, у дідька, виробляє? Він аж з машини вихилився, щоб краще роздивитися.

Бо Ядзя, задерши спідницю, намагалася подолати перешкоду у вигляді металевого бар’єра, що відокремлював проїжджу частину від трамвайної зупинки. Махнула ногою й гепнулася просто на купу осіннього, ледь підгнилого, листя. Підмітальник, що стояв поруч, занімів. Щойно, блін, позамітав! Ядзя, змагаючись із довгою спідницею, вигреблася з листя і, квапливо обтрушуючись, застрибнула до «тридцять третього», який мав відвезти її на Телевізійну.

Хай йому грець, знову запізнюється! На додачу якийсь діставучий жартівник, що сидів напроти, почав з неї приколюватися, мугикаючи під ніс:

— «Сів чоловік у автобус, із листям на голові, ніхто не врятує його, і не скаже, о ні».

І бувають такі тварюки, у яких із самісінького ранку гарний настрій! Нечувано! Не поспішає нікуди, жодної тобі гарячки, прокладки йому вчора ввечері не скінчилися й узагалі все great! Ядзя втупилася йому в очі й так само нахабно закінчила популярну колись пісеньку:

— «І всі лише ди-и-ивляться… усі лише дивляться і все»!

Ух, нарешті трамвай зі швидкістю світла, тобто 20 км/год. дістався зупинки.

Ядзя підбігла до рецепції. Там глипнули на її перепустку, чужі лаписька понишпорили в сумочці, і бігом нагору, долаючи три сходинки нараз. Блін, така тут охорона, на цьому телебаченні, що скоро на вході будуть рентгеном перевіряти рогівку й брати зразок ДНК для ідентифікації.

У залі на третьому поверсі продовжувалися збори колективу. Усі учасники танцювального шоу мали побачити своїх партнерів і, заохочувані продюсером, швиденько перезнайомитися. Ядзя лише молилася, щоб їй не дістався який-небудь зануда, що сприйматиме все на повному серйозі. На решту було начхати. Майбутній учитель танців міг виявитися навіть беззубим сіамським близнюком з пірсингом у грудях і відрізаними яйцями.

Ядзя перевела подих і прочинила двері, невідомо вкотре вилаявши себе за спізнення. Проте навіть якби вона зараз з’явилася перед ними гола, верхи на некастрованому жеребці, у супроводі всієї польської кавалерії, на неї однаково ніхто б не звернув уваги. На підлозі вовтузилося двійко чуваків, які нещадно лупцювали кулаками, щедро обпльовували й кусали один одного. Ланцюжок роззяв довколо байдуже спостерігав за розвитком подій. Знімальна група, вочевидь звикла до такої поведінки ексцентричних зірок, вирішила скористатися нагодою й улаштувала собі коротку перерву. Декілька осіб з’юрмилося біля вікна, пожадливо затягуючись цигарками, а решта мовчки споживала принесені з буфету «холодні ніжки». Ядзя ковтнула слинку, бо, як і відома шекспірівська норовлива, мала слабкість до цієї страви. Режисер помітив новоприбулу, поглинув останній шматок і ляснув у долоні.

— Ну-ну… Ципріяне, тут ця священна корова, твоя партнерка, приперла, нарешті, свою дупу.

Любителі вільної боротьби як за командою облишили один одного й почали швидко приводити до ладу вцілілий одяг. Один з них, молодий симпатичний хлопець, підморгнув Ядзі. Він їй відразу сподобався, може, це і є той самий Ципріян? Ім’я гарне й узагалі він супер… Другий репетував, що в нього розірвалися на дупі штани. Перш ніж Ядзі свінуло, що вона вже десь бачила ці сідниці, їхній власник випростався й обернувся. Відразу стало зрозуміло, що уявний беззубий сіамський близнюк, позбавлений яєць, зате з пірсінгом у грудях, був справжнісіньким Роналдо в порівнянні з оцим… паном Шмарком, якого Ядзя особисто обригала в літаку з Лондона.

— О Боже! — зойкнула вона й затулила рукою рота.

— А-а-а! — Усе ще приголомшений нещодавньою сутичкою, Ципріян нервово відступав до вікна. Здається, доведеться з нього вистрибнути, бо схоже на те, що це єдина можливість позбутися поганого сну. Що тут, у дідька, відбувається?

— Приколюєтеся з мене, еге ж? Де тут прихована камера? — Він нервово роззирнувся, невпевнено посміхаючись.

Але ніхто йому не відповідав, усі здивовано дивилися й гадали, у чому справа. Ці двоє точно вже десь перетиналися.

Ядзя спершу хотіла якомога швидше зникнути, вона ще добре пам’ятала, як тоді осоромилася, і зараз, дивлячись просто в очі своєму майбутньому танцювальному партнерові, хотіла запастися під землю. З іншого боку, у ній зростала незрозуміла злість на цього вичепуреного типа, котрий витріщався на неї так перелякано, ніби вона збиралася повторити свій учинок кількатижневої давності. Ядзя перевела подих і, повторюючи подумки, що на світі щогодини хтось гине від протипіхотної міни, відчайдушним жестом простягнула руку.

— Ну, що ж. Життя не складається із самих лише приємностей. Я повинна сказати, що рада знову тебе зустріти або, гм, ще якусь таку саму дурню.

Ципріян здригнувся і, продовжуючи ображатися на весь світ, на паскудну, капосну долю, заховав руки під пахвами й повернувся до присутніх спиною. Ядзя захихотіла, щоб приховати ніяковість. Зрозуміла, що все буде набагато складніше, ніж їй здавалося. На щастя, один з танцюристів із блазенською посмішкою, розрядив атмосферу:

— Ласкаво просимо до нас. Мене звуть Молодий, я темна конячка цього шоу.

Проте прикрий інцидент зіпсував решту дня, учасники шоу й далі були надто приголомшені, аби продовжити працювати. Усіх відіслали додому раніше, порадивши химерній парі прийняти теплу ванну, випити мелісу або, нарешті, покурити травки й розслабитися.

Ципріян ушився блискавично, щоб якомога швидше забути про несподівану халепу. Від самої думки, що йому доведеться танцювати із цією жахливою жінкою, він ледь не плакав. Невже вона переслідуватиме його до скону?!

Ядзя, лізучи по сходах зі швидкістю кульгавої блощиці, була переконана, що сьогоднішня зустріч — це кара за всі її гріхи: сачкування з уроків, крадіжки цигарок у ксьондза-катехита, еротичні мрії про власного перукаря, надмірний апетит, занедбування Гуця, озонову діру, базу в Ґуантанамо й олімпіаду в Китаї… Треба якомога швидше подзвонити дівчатам, інакше вона збожеволіє. Вони зустрінуться й тверезо все проаналізують. І лише потім нап’ються до всирачки. Або навпаки, яка різниця.

Подолавши останню сходинку й минаючи рецепцію, Ядзя помітила, що цей ідіот з голою дупою замість того, щоб іти додому, стоїть з гостесами й «очаровує» їх, звиваючись, наче вугор, якого лоскочуть. Вульгарний, дебільний, неврастенічний мудак!!!