Вона рвучко підхопилася й почала мити посуд, гора якого назбиралася в раковині. Ядзя не вперше дійшла такого висновку, і не вперше відчула, що ситуація справді — гіршої не придумаєш. Її емоційна неврівноваженість, загальна життєва розгубленість, безпомічність і схильність до істерик давалися-таки Гуцеві взнаки. Ядзя подумала, що далі так жити не можна й давно пора щось змінити. Інакше її син виросте закомплексованим диваком зі схильністю до деспотичних жінок або грубих чоловіків у бейсболках і шкіряних штанах з відкритими сідницями. Присяглася собі, що зробить усе, аби Гуцьо в майбутньому став відповідальним, мужнім і владним чоловіком із сильно розвиненим почуттям власної гідності. Полегшено зітхнула, бо вже знала, який у неї план на кільканадцять найближчих років, а тоді подумки перебрала знайомих мужчин з такими рисами. І відразу запанікувала, бо зрозуміла, що не може знайти жодного. Цей вид, мабуть, уже вимер унаслідок природнього добору, і зараз його представників можна було побачити хіба що на довоєнних фотографіях, ну й у польських серіалах, призначених для жінок, які мають з подружками один мозок на всіх.

Ципріянові, котрий виявився абсолютно неготовий до такого розвитку подій, довелося вже з порога зійтися в боротьбі з дуркецалами, які стовбичили на вході. Вони не хотіли його пропустити, бо ніколи не бачили шоу, де він танцював, і не ідентифікували Ципріяна з вигляду. Що очікує на суспільство, коли ми не подбаємо про те, аби кожний рагуль принаймні раз на місяць отримував мінімальну дозу культури? Освічена, світська людина повинна знати бодай кількох найкращих танцюристів польського шоу-бізнесу.

Коли їх, нарешті, вдалося переконати, сатинова сорочка прилипла йому до спини, і перш ніж Ципріян устиг підкорити своєю чарівністю всіх віпів усередині, він був уже мокрий від поту. Зараз він більше нагадував робітника-сезонника, що наймається копати картоплю, аніж улюбленця кільканадцятирічних лоліток. Витер чоло й непомітно обнюхав себе під пахвами. Від нього тхнуло, наче від старого цапа.

Усередині було, як у Помпеї відразу після виверження Етни. Люди борсалися, немов оселедці в сітці. Більшість із них виглядала, як у передінфарктному стані. Налиті кров’ю обличчя з роззявленими ротами важко втягували до легенів прокурене повітря. Тиснява й задуха призвели до того, що не було ані часу, ані місця для будь-якої прелюдії, вишуканого шлюбного танцю чи спостереження на відстані. Щойно Ципріян злився з людською масою, що перекочувалася, як вулканічна магма, відразу відчув, що хтось мацає йому стегна, штовхає й драматично гикає просто в обличчя в нападі п’яного безсилля. Щиро кажучи, він волів би залишитися вдома, і ладен був заприсягтися, що більшість оселедців думала те саме. Але що поробиш! У цьому середовищі суспільний імператив велить постійно тримати руку на пульсі й тусуватися. Колись Ципріян таке обожнював, але потому як утратив будь-який рейтинг, безтурботна тусня й випендрювання перетворилися на принизливу каторгу. Ролі помінялися, і зараз йому доводилося прохати дозволу сфоткатися в компанії шмаркача, який зовсім недавно лазив за ним як щеня й скімлив: «Ви мій кумир, я все б віддав, аби подивитися, як ви репетируєте».

Ципріян із заздрістю глянув у куток зали, де на шкіряній канапі сидів Молодий, нова зірка медій та улюбленець польського шоу-бізнесу. Оточений найсвіжішими дівчатками й найгрошовитішими продюсерами, він ласкаво дозволяв себе обожнювати. «Чекай-но», подумки зловісно хмикнув Ципріян, «недовго тобі залишилося… невдовзі тебе чекає така сама доля, як і мене». Він ледве знайшов вільне місце біля стійки бару і, намагаючись усістися на високому стильному стільці, спостерігав за веселою компанією. У другому й третьому ряду юрмилися звичайні смертні в очікуванні, що з панського столу їм перепаде якась кісточка у вигляді омріяної візитки. Це нагадувало якийсь засраний з’їзд богів на Олімпі.

— Shit! — вилаявся Ципріян, ненавмисне скинувши зі стійки попільничку.

Він уже довгенько крутився на жахливо незручному стільці, намагаючись знайти таку позу, щоб шов штанів не врізався йому в яйця. Колись він круто виглядав у цих штанях: делікатна, м’якесенька верблюжа шкіра кольору кави з молоком. Усі голубі в місті аж пищали. Проте зараз Ципріян трохи погладшав і міг собі дозволити в них хіба що стояти. Та й то втягнувши живота. Коли сідав, шви мало не тріщали, а в паху було так тісно, що кров приливала до голови. Не можна було всидіти. Але в певному розумінні це був його робочий одяг, прикид, у якому він почувався sexi-trendy-cool. А в його професії оце sexi-trendy-cool становило сутність буття. Ципріян замовив коктейль із надією, що алкоголь трохи притупить неприємні відчуття.

Чувак, що сидів поруч, голосно проковтнув слину і з помітним зусиллям продемонстрував щось схоже на усмішку. У цій вимушеній гримасі передусім було німе прохання людини без копійки, котра не може собі дозволити навіть найдешевшого алкоголю. Ципріян дуже добре знав цей різновид надокучливих завсідників барів, таких собі стерв’ятників, які ціле життя просиджують за стійкою. З’являються перед самим відкриттям, нетерпляче переминаються з ноги на ногу, сподіваючись, що бармен для почину щось їм виставить. А потім, коли сходяться перші клієнти, вдають таких самих, як вони. Але сьогодні якось не щастить. Якщо хтось уже добряче вмазав й на додачу не належить до постійних бувальців, його зазвичай можна ошукати. І тоді в чувака вдалий день, і на світанку охоронець викине його на вулицю в повному вирубоні.

— Я дуже вибачаюсь, ти не міг би почастувати мене цигаркою? Мої щойно закінчилися…

«Та-а-ак, зрозуміло…». Ципріян підсунув нещасному почату пачку, навіть не глянувши в його бік. «Зараз почне мені вішати локшину на вуха про те, як йому щойно життя зіпсували, а потім буде вимагати, щоб йому поставили випити».

— Дякую. — Пухкенький блондинчик помітно пожвавішав, а його куценькі незграбні пальці на диво спритно вилущили з пачки дві цигарки, запихаючи одну в зуби, а другу за вухо. — Мене хлопець покинув…

Ципріян не дозволив утягнути себе в цю гру. Найважливіше пошвидше такого чувака сплавити. Бо такий кліщ як присмокчеться, то капець. Тим часом той затягнувся, випустив дим і зальотно скуйовдив на голові світлі кучерики.

— А ти класний, знаєш? Усі ці сноби, там — він озирнувся на VIP-куточок, звідки долітали писки малоліток і вигуки підстаркуватих ловеласів, — вони ставляться до людини як до покидька…

— Окей, старий, — Ципріян вирішив не подавати йому надій, — ти не з моєї опери. Цигаркою пригостити можу, але на більше не розраховуй.

Чувак швидко закліпав віями. Блін, він і справді виглядав, неначе оленятко Бембі зі своїм проникливим, сповненим смутку, поглядом. Ципріян почувався, як кривдник беззахисних тваринок. Але це тривало недовго, бо його новий товариш, зрозумівши, що зараз нагода вислизне йому з рук, блискавично розпочав атаку:

— Може, поставиш мені випивку, га? Ну, щоб ми розійшлися як друзі…

А побачивши, що той капітулює, негайно уточнив:

— Найдужче я люблю малібу з молоком. І такою зацукрованою вишенькою!

Останнє зауваження призначалося барменові. Розплачуючись за випивку, Ципріян устиг помітити щось, від чого перестав почуватися як лох. Бо він став свідком дивовижної метаморфози: його сусіда склав вуста дзьобиком, пірнув у келих із білою, липкою й солодкою рідиною, а тоді видудлив усе до дна. Переживав таку відчутну насолоду, що довкола його постаті мало не утворився німб, а сам він думками опинився в раю. Ципріянові на мить здалося, що в коктейлі був якийсь наркотик. Тим часом блондинчик смачно облизався, випрямився, як струна, й було помітно, що в нього влилося життя. Ніби йому переливання крові зробили. Зістрибнув незграбно зі стільця й, махаючи на прощання пухкенькою лапкою, жваво подріботів на танцмайданчик. На жаль, при цьому він зачепив Ципріяна, який вихлюпнув «Криваву Мері» просто собі на яйця. І доки блондинчик звивався в ритм пісні Абби «Dansing Queen», паралізований від люті Ципріян дивився, як на його офігенних штанях розпливається велика червона пляма. Позбувшись, нарешті, заціпеніння, він рушив у бік туалетів, аби порятувати бодай частину свого напівутраченого іміджу. Штовхнув перші ж двері й майнув до умивальника.