VI Ще травою не покрились Чорнії могили, Іще крові на степові Дощі не відмили, Ще царівна й після сего Балу не проспалась, А для неї уже друга Учта готувалась. Біда нігди к чоловіку Їдна не приходить, А все кілька на підмогу З собою приводить. Лиш заким-то на степові Учта тая буде, За царевича мисливця Спогадайте, люди. На опівніч від заходу Єсть ліси дрімучі, Їх границя - гори й море, Болота і кручі. І ті гори на полудні, Болота - з восходу, Бурштин-море - з опівночі., Кручі - від заходу, Не садила ліси тії Рука чоловіка: Тії пущі, знать, стояли Від початку віка. І в тих пущах ісплелися Берест і кленина, Граб, і ограб, і крушина, Вільха, і ліщина. Ісплелися і обнялись Браття молодії, А під ними догнивають їх батьки старії. Догнивають, ніби трупи, Кора порохніє, І, як кості, недогниле Дерево жовтіє. І, як тіло умерлого, Кора відпадає, І по нії гробак лазить, Покорму шукає. І їдні вже ізогнили, Другі догнивають, А.їднолітки живії Віка доживають. І то ще дуби, старії липи На ногах держаться; Но і тії незабаром Трунами зваляться. І в тих пущах від потопу Люди не ходили, Там літали тілько птахи Та звірі бродили. VII Серед пущі тече річка, А при ній поляна, І поляна - то столиця Мисливого пана. І нема на ній палацу, І не видно стайні, Тілько трава зеленіє Буйна по поляні. І по траві по зеленій Кінь вороний бродить, Прищурює віщі вуха, Головою водить. А під липою старою Пан відпочиває, Заким встане й полювання Коню загадає. І як тілько загадає, Віщий кінь приходить, Ліве вухо нахиляє, Як трубу розводить. І царевич улізає, Правим вилізає І, облитий сріблом-злотом, На коня сідає. Після него скачуть люди, їдні з рогачами, Другі з ружжами, сітками, Треті із хортами. То на конях, то без коней, Всякі виступають, Виступають, кругом него Поле укривають. Укривають ціле поле І ждуть приказання, Як прикаже пан мисливий Мати полювання. Скаже птахів полювати - Летять поверх пущі; А звірину полювати - Летять через гущі. І вже най стома ногами Звір який втікає, Або най стома крилами Пташка улітає, Най зайде в трістя-болота, В прірви, на дно моря,- Попадеться лиш на око - Не втече небора. А кінчилось полювання - Ізнов на поляну! Кінь стає і вухо праве Підставляє пану. І заграють кругом труби, І пан улізає. Улізає, розбереться, Лівим вилізає. Потім челядь улітає І там зостається, Потім пан лягає спати, А віщун пасеться. VIII Так і жив собі царевич На своїй поляні, Тілько й думи в него було, Що о полюванні. І в тих думах кілька років В вічність полинуло, І літа ті найщасливші Для мисливця були. Після того із шостого Чи з седьмого року Залягла йому гадюка Край лівого боку, І згризала йому серце Зрання до смеркання, І натхнула тяжкі війни Замість полювання. Отакі-то речі були! Певними часами Полював собі мисливий Межи болотами. І вбив сарну, кілька зайців, Вовка і лисицю, Наостаток несподівно Напав на куницю. Летять слуги і мисливий, Хортів поспускали, А куниця на болото, Поминай як звали! Біжить вона болотами, Полем, чагарями, Біжить ззаду і мисливий З слугами, хортами. Убігає кунка в степи, Ба й ті не вертають І в густий бур'ян високий З псами убігають. І ганяли, не догнали, І в степу зблудили, І насилу приблудились На ніч до могили. І кругом могили стали, Стали розважати, Чи додому повертатись, Чи тут ночувати. Розсудили ночувати Слугам серед поля, Царевичу - на могилі, Коли буде воля. І подякував царевич За їх раду милу, І пришпорив вороного, Їде на могилу. |