23 июня 1851 г., Полтава *** Ой мені нудно,- Як без роботи жити мені трудно! Ой піду я манівцями Та нудьгу розважу, Чи не стрінусь з панночками,- Може, слово скажуть. Ох, мені важко, Ой мені нудно, Як без роботи жити мені трудно! Не зустрівсь я з панночками: Вони всі в світлиці, Шиють кохти з фальборами, Лагодять спідниці. Ох, мені тяжко, Ох, мені нудно, Як без роботи жити мені трудно! Ой піду я у садочок. Час прокоротаю. Та сяду я під кленочок, Пісню заспіваю: Ой покинув Петро хатку І жінку-небогу, Помандрував без оглядку В Полтаву, в дорогу. Ой вернись назад, Петрусю, Швиденько вернися! Не вернешся - утоплюся, Тогді не журися! Помандрував... вона ж з хати, Дітки занищали! «От тепер ви,- каже мати,- Сирітками стали». 26 июня 1851 г., Полтава *** А що ж оце, Андрію? Яку там веремію Підняв ти на Веренститут? Питаємось: де ти? Чи тут? А ти - на перелоги, Знай, охкаєш, задравши ноги! Та вже як не міркуй, А сам на себе пожалкуй! Не раз, не два заплачеш, А дива більше ти такого не побачиш. От! Як розставили в світлиці всі цимбали, Так на шістнадцять рук метелиці й заграли, А тут скрипки й дудки, Сопілки й кобзи всі як нам заголосили, Та в мідні тарілки Як брязкнули, загромотіли, То будь я песький син, Коли в світлиці хоч один Усидів на ослінці! Та вже й придумали йому гадючі німці! А їх-то, бачиш, два брати: Адже ж їх знаєш ти! Отже ж, й умовились: «Ти,- каже,- все руками, В світлиці понад панночками, Як будуть грать - махай!» «Ну, сількось і нехай! Та ти ж з дівчатами співай». Отож вони як стали, То так із ним і заспівали: «Місяць в хмари закотився, Та й стало темненько. Чого ж Петро зажурився І болить серденько? Не ховайся до півночі, Місяцю червоний! Не виплакуй свої очі, Козаче моторний! Тече річка все тихенько І моря шукає: Ой так і моє серденько До жінки здихає!» 30 июня 1851 г., Полтава
*** Яко аще бы не закон твой поучение мое был, тогда убо погибл бых во смирении моем. Світить місяць у віконце, Та в очах темніє! Сяє в небі ясне сонце, Та серця не гріє! Коли б швидше вже отая Звіздочка засяла, От тогді б то болісь злая Камнем з серця спала! Та де ж вона забарилась, Де ж вона блукає? Може, в шинку похмелилась Та й там спочиває? Та вже ж нехай хоч похмільну Та везуть швиденько,- Утнемо ж ми їй весільну, Приймемо гарненько! Ой давно б вона, небога, В Харкові блищала: Так от, - залізна дорога Усе попсувала! Настроїли сучі німці Возів з чавунами: Сидиш собі на ослінці, А тут... Госпідь з нами! Без волів і без коняки Колеса махають, Бо не хто ж - самі чортяки Ридван попихають! А зустрівсь з другим обозом,- Утруть тобі маку: Змелють всього з твоїм возом На шпанську кабаку! 12 января 1852 г., Харьков *** Слышану сотвори мне заутра милость твою, яко на тя уповах. Ой де ж вона залетіла, Обіцяна Галка Біла? Мабуть, Харків проминула, Чи не в вирій лиш шморгнула? Писав пан: звізду дав І червону стрічку. От я й ждав... Дулю взяв. Ще й поставив свічку! Ой схоплюсь, утоплюсь, Повішусь на гілці! Або смерть, як нап'юсь, Найду я в горілці! Поскупивсь ти цяцьки Прислать на свитину,- Присилай же гвіздки Забить домовину! І не квапсь, не рятуй,- Ні, вже не оклигну, Таки вмру,- пожалкуй, Ще й ногою дриґну! І святих не скликай: Вилають на славу! Лучче гривню виймай На дзвін Станіславу! 20 января 1852 г., Харьков *** Возрадуюся і возвеселюся о милости твоей, яко призрел еси на смирение мое, спасл еси от нужд душу мою и несе мене затворил в руках вражиих, поставил еси на пространне нозе мои. Та й гарна ж та Галка Біла, Що до Петра прилетіла! Чого ж мені журитися? Хіба ж іще трясці! Тільки богу молитися, Щоб жить в твоїй ласці. Чого бажав - усе Ти дав: На піввіку стане; Аби лишень Ти вікував, О мій любий пане! Через плечі почепив Ти Стрічку червоненьку, А над серцем пришпилив Ти Звіздочку ясненьку; І на радощах серденько Під звіздою б'ється,- Що аж стрічка та частенько На грудях трясеться! Та й гарна ж та Галка Біла, Що до Петра прилетіла І на грудях йому сіла! «А поживем,- так сам кажеш,- Ще й Гальку дістанем». Ну, там собі як сам зважиш: Ми спорить не станем! вернуться - На голос малороссийской казацкой песни: «Ой піду я до владики попа позивати...» (Примітка автора). |
