26 февраля 1832 г. *** Петро мужик непокорний, Та вдавсь собі проноза з біса: Здається, з пики і дурний, Та годзунковатий гульвіса. От ґедзь напав Петра: не спить, не їсть ніколи, Бажає бачить П'ятембурх І, знай, черка писульки до Миколи. [16]«Нехай, - каже,- поки не випре з мене дух, Хоч раз тобі я поклонюсь, Нехай на П'ятембурх доволі надивлюсь!» Микола, гарний, любий пан, Черка йому: «Надінь ти, Петре, свій жупан, А на жупан з відлогою свитину, І решетилівський кожух, І хліба деяку шматину, Та й чимчикуй щомога в П'ятембурх». От наш Петро і в П'ятембурсі В свитині новій і в кожусі! Петра за гостя прийняли, Петра у люди повели... Чого Петрова душка забажала, Усе побачила, всього покоштовала... Петро, мов єднорал, між панством виступає, Перед Петром москаль рушницю піднімає, Петрові в тарілках підносять панську страву, Та що й казать: Петро пішов у славу! Але Петрові все нудненько щось стає; Петро буцім то сяде, то встає, Все груди мацає, кородиться і кашля, І нищечком під ніс собі, скривившись, кашля. Петрові стрічку й хрест Микола втеребив, Петра Микола в двір до Самої водив; Петро буцім повеселів, Та вп'ять здурів І світом нудить, Других і сам себе посеред ночі будить... Петра напали перелоги, Петра з нудьги не носять ноги, В Петра буцім усе в господі умира, В Петра всі хворі там: і жінка, й дітвора, Петро притьмом додому, до двора! Микола-пан швидчій Петровій жінці В царині випрохав намисто в сто червінців; Петро уп'ять повеселів, На всі чотири поглядів Та й: «Папочку,- сказав,- здорові ж оставайтесь І в П'ятембурх мене вже більш не сподівайтесь». 3 марта 1833 г., Петербург [НА ВІД'ЇЗД ІЗ ПОЛТАВИ М. М. Л[ОНГІНОВА] 22 ТРАВНЯ 1842] А доки ж нам у Полтаві Бить байдики, пане! Наробив єси вже слави, Чи надовго стане? Порозтринькав все дівчатам: Дукачі й намисто, А хлоп'ятам-небожатам: Хоч вимести - чисто!.. Нема шпоньки, нема й стрічки Комір зашморгнути... Ну, вже утяв ти нам січки: Є чим пом'янути! Ану? виверни кишені: Що там є такого? А ви, хлопці, держіть жмені... Ай, бігма нічого! 22 мая 1842 г., Полтава
*** Сидить Петро у Полтаві В стані з поштарями; Тепер Петро наш не в славі, Вже не з панночками! Колись, було, як забряжчить В браму у будинку, Так пані Засс і закричить: «Мерщій горілки з шинку! Тягніть Петра на вечерю, Любії дівчата, Ставте на стіл ви тетерю Та ріжте курчата!» Тепер Петро у Полтаві В стані з поштарями; Тепер Петро вже не в славі - Годі з панночками! 24 июня 1848 г. *** Голився я на тиждень раз,- І нікому й байдуже! Приїхав Він, [17] віддав приказ: «Голись щодня, Петро, бо гидкий дуже». Отже ж, щодня я і голюся, Аж пасока юшить із бороди; То гребінцем чесавшись уколюся, То, глянь - витягую з води Гарячої свій палець, Вже перетоплений на смалець. Ходив до панночок, накинувши свитину... «А що се, сучий сину? - Загуркотав наш пан,- Ану! мерщій лиш одягайсь в жупан!» Отже ж, з тої пори не я один, а й пані,- Вона у кохті, я ж з ґудзиками в жупані, Їмо, було, собі, як тільки в вікна світ, Що іноді аж розіпре живіт; Тепер Він догори все повернув ногами... Нехай святий дух буде з нами!.. Тепер вже череду жене із поля дід, А Він, гляди, тогді нас кличе на обід! Бувало, смерклося,- то ми і до хропка, Тепер тогді Він тільки збитень смокче, Куйовдиться, не їсть і спать не хоче, Бо поведенція московська, бач, така! Ой, щоб вас! Ей, Андрію! Сказав би щось, та не посмію... Та вже ж побачимо, яку там цяцю Ви привезли [18] за сю нам працю? 20 июня 1851 г., Полтава *** Як тільки задзвонять чотири годинки, Так ми й шморгнемо в високії будинки Та любих панночок Засадим до книжок: Нехай гуртом голосять Та хоч борщу Петрові просять. 21 июня 1851 г., Полтава *** Послухав жінку Та взяв на перемінку Пістрявії із Харкова штани, Так, отже, бач,- Хоч сядь та й плач: Щось не вподобались Йому вони! [19] І осміяв, І ошпував, Мережані штани, на всю Полтаву Ні за що ні про що пустив у славу. Коли б то ж вже сам тільки Він, То й сількось. Вже б - байдуже! А то й Вона, ізлізши на ослін, Розкудкудакалась щось дуже Та над Петром ну реготать, Петра на глузди піднімать! Чарки й пляшки, шклянки перетовкла від сміху, Розхлюпала на скатерть сирівець... Тоді, злякавшися, та навпростець, Ну, драла!.. під свою махнула стріху! вернуться - Микола - Лонгінов М. М. (1780–1853), високопоставлений чиновник, у 20–30-х рр. керував учбовими та благодійними закладами, які перебували у віданні імператриці. Він був покровителем Гулака-Артемовського вернуться - ...яку там цяцю Ви привезли....- Очевидно, йдеться про якусь нагороду від А. Вагнера вернуться - Він і Вона - подружжя Лонгінових. |
