Мамо-голубко! Прийди подивися,

Сина від мук захисти!

Болі зі споду душі піднялися,

Що вже несила нести.

Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу,

Стогнеш сама у журбі;

Хай я в неволі конаю та плачу,-

Важче незмірно тобі.

Бачити більше тебе я не буду;

Не дорікай, а прости;

Та від людського неправого суду

Сина свого захисти!

І поглянуть навіть гірко,

І вбачається мені,

Що крізь хмари, ясна зірко,

Сяєш ти у вишині.

І сталось диво, славне з див:

Охаменулись слуги мряки;

Пророк в них душі розбудив,-

Додолу пали злодіяки.