— Так, — відповіла вона, — я любила Джейн, як рідну сестру.

Тенінгтон приховав своє здивування. Він хотів сказати зовсім інше. Від часу загибелі “Леді Еліс” він часто спілкувався з чарівною мешканкою Меріленду. І останніми днями почав непокоїтися, що його власне почуття до неї позбавить його душевного спокою. Адже він не забув таємниці, яку довірив йому Тюран: міс Стронг — його наречена. Чи не злукавив Тюран? З боку дівчини він не бачив виявів почуття сильнішого, ніж звичайна приязнь.

— А якщо вони загинули, то смерть Тюрана мусить бути для вас великим горем? — ризикнув він запитати.

Гейзел зиркнула на нього.

— Тюран став моїм другом, — сказала вона. — Він мені дуже подобався, хоча ми познайомилися нещодавно.

— Отже, ви не були його нареченою? — прожогом спитав він.

— Господи, звісно, що ні! — вигукнула вона. — Він подобався мені зовсім не в цьому розумінні.

Лордові Тенінгтонові захотілося щось сказати Гейзел Стронг і зробити це негайно. Але слова якось застрягли у нього в горлі. Він двічі починав речення, прокашлявся, почервонів… і врешті висловив сподівання, що до початку дощового сезону будівництво хатин закінчиться.

Втім, він, сам того не підозрюючи, дав дівчині зрозуміти саме те, що він хотів сказати. Після цієї розмови вона була щасливіша, ніж будь-коли, доти.

Саме в цю хвилину їхню розмову урвала поява якоїсь дивної страшної істоти, що вийшла з лісу на південній околиці табору. Тенінгтоц і молода дівчина побачили її водночас.

Англієць схопився за револьвер, але, коли півгола бородата істота вигукнула своє ім’я, він опустив руку і пішов до неї назустріч.

Ніхто не впізнав би в брудній, схудлій людині, одягненій лише в безрукавку з маленьких шкурок, того блискучого, бездоганно вдягненого Тюрана, якого останнього разу всі бачили на палубі “Леді Еліс”.

Перш ніж повідомити про його прибуття своїх товаришів, Тенінгтон і міс Стронг спитали його про долю решти.

— Всі загинули, — відповів Тюран. — Матроси померли раніше, ніж ми досягли берега. Міс Портер викрав і забрав з собою якийсь дикий звір, коли я лежав і марив від пропасниці. Клейтон хворів і помер кілька днів тому. І подумати лише, що увесь цей час нас розділяло лише кілька кілометрів! Менше дня ходи! Жахливо!

Скільки часу вона пролежала в темному льосі під храмом міста Опар, Джейн Портер не знала. Спочатку в неї почалася пропасниця і вона довго марила, але потім хвороба минула — і сили поволі почали повертатися до неї. Жінка, яка щодень приносила їй їжу, на мигах завжди вмовляла її підвестися, але дівчина лише хитала головою, показуючи тим, що вона ще дуже слабка.

Втім, з часом вона змогла підвестися і, тримаючись за стіну, зробити кілька непевних кроків. Її викрадачі дивилися на неї з видимим зацікавленням. Наближався знаменний день, і жертва виглядала значно краще.

Врешті цей день настав. Разом з іншими в льох до Джейн зійшла й незнайома їй жінка. Відбувся якийсь обряд. Дівчина була переконана, що релігійний. Вона підбадьорилася й зраділа, що потрапила до людей, на яких віра зробила шляхетний вплив. Тепер вона була цілком переконана, що з нею поводитимуться людяно.

Тому, коли двері її в’язниці відчинилися і її новели довгим темним коридором та цементними сходами на яскраво освітлене подвір’я, вона йшла охоче, навіть з радістю. Адже вона була серед “слуг Божих”. Можливо, їхнє уявлення про вищий розум і відрізнялося від її, але самий факт віри був для неї гарантією їхньої доброти й порядності.

Та коли вона побачила посеред двору кам’яний жертовник і темно-брунатні плями на ньому й на бетонній підлозі довкола, вона засумнівалася й завагалася. А коли ті, що супроводжували її, нахилилися і зв’язали їй ноги, а руки завели за спину і також зв’язали, то її сумніви змінилися страхом, а ще через хвилину, коли її підняли й поклали на спину впоперек жертовника, надія цілком полишила її і вона затремтіла від страху.

Під час подальшого танцю жерців вона лежала, скута жахом. Ще перед тим, як тонке лезо ножа зблиснуло в руках верховної жриці і вона звела його над полонянкою, та вже напевне знала, що її чекає.

Коли рука жриці почала повільно опускатися, Джейн Портер заплющила очі й почала подумки молитися до Творця, перед яким мала зараз постати. Але ця напруга виявилася надто сильною для її нервів, і вона знепритомніла.

Тарзан мчав день і ніч крізь джунглі. Він поспішав у стародавнє напівзруйноване місто, в якому — він був переконаний — жінка, яку він кохав, була полонена або мертва.

За добу він подолав відстань, яку п’ятдесят дикунів про йшли ледве не за тиждень, оскільки його шлях лежав по нижніх гілках дерев, над переплетінням рослинності, яке гак сповільнювало рух по землі.

Розповідь молодого мавпича цілком переконала його, що полонянка дикунів — Джейн Портер, а не якась інша жінка.

Бо в усьому лісі не було-іншої маленької білої “самочки”.

В “самцях” він упізнав тих чудернацьких людей, які заселяли руїни Опара. А долю дівчини він міг собі уявити так само виразно, як би він був її очевидцем. Коли саме її покладуть на лиховісний вівтар, він, звісно, не міг вгадати, але що врешті-решт її тендітне тіло опиниться там — у цьому він не сумнівався.

Нарешті, після нескінченного, як йому здалося, шляху Тарзан досяг вершини хребта, який оточував пустельну долину, і побачив під собою похмурі зловісні руїни міста, яке він тепер ненавидів. Розгонисте він помчав висохлою, курною, вкритою камінням землею до своєї мети.

Чи встигне він урятувати Джейн? Він усе ще сподівався.

У всякому разі, він зуміє помститися за неї. Він був такий лютий; тцо відчував у собі силу винищити поспіль мешканців жахливого міста. Наближався полудень, коли він добіг до великої скелі, на вершині якої закінчувався підземний хід до льохів та колодязів, викопаних під містом. Легко, мов кіт, він видерся грізним гранітним крутосхилом. Через мить він уже поринув у пітьму і біг довгим прямим коридором до скарбниці. Він пробіг крізь неї далі, аж до колодязя, по інший бік якого знаходилася комора зі стіною, яку можна було розібрати.

На самісінькій цямрині він на мить зупинився і раптом почув слабкий звук, що долинав з горішнього отвору. Його тонкий слух сприйняв і впізнав його — це був танок смерті перед жертвоприношенням і пісні верховної жриці. Він навіть розрізняв її голос.

Невже спів означав, що відбувається саме те, чому він хотів запобігти? Страх хвилею накотився на нього. Невже виявиться, що він спізнився на одну хвилину? Мов олень, що тікає від гонитви, він перестрибнув вузьку колодязну пащу і пробіг подальшим проходом. Біля стіни зупинився і шалено став видирати з неї каміння, квапливо прагнучи зруйнувати цю перепону якнайшвидше. Зробивши невеликий отвір, він просунув у нього голову й плечі, напружив велетенські м’язи й усім тілом провалив стіну. Каміння з гуркотом покотилося мурованою підлогою темниці.

Одним стрибком він опинився в льосі і з розгону кинувся на старовинні двері. Але тут він змушений був зупинитися.

Міцні засувки на іншому боці були призначені витримувати і дужчі натиски. Вже через мить він переконався, що всякі спроби висадити важкезні двері — марні. Йому залишалося тільки одне: інший шлях. Це означало — повернутись довгими коридорами на скелю і від неї подолати відстань півтора кілометра від міста рівниною, як і першого разу, коли він приходив у Опар разом з вазирі.

Тарзан розумів: якщо він повернеться й піде тим шляхом, то Джейн загине. Але іншого виходу не було, і він швидко повернувся й подався назад. В колодязі він знову почув монотонний спів верховної жриці. Він поглянув нагору, і побачив, що до отвору якихось метрів десять. Ця відстань здавалася йому такою незначною, що його опанувала спокуса зробити божевільну спробу стрибнути вгору і таким чином досягнути внутрішнього двору.

Якби вдалося зачепити кінець трав’яного мотузка за якийсь виступ скраю цього заманливого отвору! Щойно він подумав про це, як його осяяла інша думка. Так, він зробить що божевільну спробу! Він повернувся до зруйнованої стіни, схопив один з широких пласких каменів, прив’язав кінець мотузка і вернувся до колодязя. Потім склав мотузок кільцями на підлозі поруч із собою, взяв важку плиту обіруч, розгойдав, визначаючи напрям і відстань, і кинув важкий граніт під гострим кутом вгору, так, щоб він не впав назад в колодязь. Дійсно, плита перелетіла через край отвору, трохи зачепила його і впала назовні.